Учора раптово помер перший президент Росії Борис Єльцин, який займав посаду голови російської держави з 1993 року до 31 грудня 1999 року. Єльцин народився 1 лютого 1931 року в селі Бутка Свердловської області. У себе на батьківщині він пройшов усі сходинки службової ієрархії в будівельній індустрії: від майстра будівельного тресту до директора Свердловського домобудівного комбінату.
З 1975 року почалася його робота по партійній лінії. За десять років він просунувся від секретаря обкому до секретаря ЦК КПРС. У грудні 1985 року Єльцин став першим секретарем Московського міського комітету КПРС і кандидатом у члени Політбюро ЦК партії. 1987 року він уперше заявив про себе як про людину, яка не боїться критикувати загальну партійну лінію. На жовтневому пленумі ЦК КПРС Єльцин виступив з критикою члена Політбюро Єгора Лігачова й вимогою рішучіших реформ, за що поплатився відстороненням від керівництва міськомом партії. На перших вільних виборах у березні 1989 року його обрали народним депутатом СРСР, а потім головою комітету у справах будівництва Верховної Ради. А 12 червня 1991 року Єльцин був обраний президентом РСФСР.
Єльцин відіграв ключову роль у розпаді Радянського Союзу, підписавши 8 березня 1991 року разом з головами Верховної Ради України та Білорусі Леонідом Кравчуком і Станіславом Шушкевичем знамениту «Біловезьку угоду». Через 15 років перший президент Росії Борис Єльцин сказав, що процес трансформації Радянського Союзу в СНД був неминучий. Він підкреслив, що «завдяки створенню СНД вдалося уникнути глобальних потрясінь, потенційних воєн між колишніми республіками, фінансових і гуманітарних катастроф».
До заслуг Єльцина також слід зарахувати підписання Великого договору між Україною та Росією, який закривав чимало гострих проблем, що існували у відносинах між країнами, й відкривав перспективу співпраці. Російський лідер підписав цей договір у травні 1997 року під час візиту до Києва.
Цими днями в усьому світі аналізуватимуть політичну біографію Бориса Єльцина. Як це роблять, коли йде дуже великий державний діяч. Недоброзичливці й критики говорили, що він здатен лише на руйнування. Так, і це було. Він дійсно зламав ці броньовані застінки...
Можна сказати, що Горбачов витяг нижню цеглину з будівлі СРСР, а Єльцин не дозволив з цих уламків збудувати новий каземат. Якби не рішучість Єльцина, його особлива харизма, важко уявити, якою була б доля пострадянського простору, враховуючи драматизм ДКНС.
Це може здатися неймовірним для тих, хто сформувався в пострадянський час, але саме Росія з її імперськими амбіціями першою скинула з себе Союзний договір і оголосила про незалежність. Це все було наслідком особистої волі й наполегливості Бориса Єльцина як лідера демократичної опозиції. У багатьох досі є відчуття, що це Україна розвалила Радянський Союз, але це не так. СРСР затріщав саме тому, що з нього першою вийшла Росія.
Тож за нашу незалежність ми мусимо дякувати зокрема й Борису Миколайовичу. Саме він налякав наших партократів і об'єднав їх навколо доленосного рішення про незалежність.
«Я його не лише знав, не лише спілкувався, ми разом вирішували дуже багато проблем, які торкаються історії України, історії Росії. Історії колишнього Радянського Союзу, — згадує Леонід КРАВЧУК, перший президент України. Це людина дуже великого масштабу, дуже енергійна, дуже конкретна, дуже цікава сама по собі. Із ним розмовляти було просто приємно, він мислив великими категоріями. Він був створений для великої політики. І він пройшов цю велику політику і я можу сказати, що пройшов із честю. Коли він відчув, що має складності з управлінням Росії, він дуже грамотно, дуже відповідально, як і належить великому керівнику, передав цю посаду вже іншому президенту».
«Борис Єльцин був «суворим екзаменатором» нашої молодої незалежності, — каже Євген МАРЧУК — але слід визнати, що він був дуже благородним по відношенню до України. І річ не лише в його знаменитій фразі: «Прокинувся вранці, думай, що ти зробив для України». Головне, що коли в нас відбувалося цивілізоване розлучення після Біловезької угоди, Єльцин відступив від ультрарадикальних позицій, які й тоді вже існували в Росії й стосовно Чорноморського флоту, й стосовно найважливіших формулювань великого російсько-українського договору... Була велика боротьба, щоб записати визначення «державний» кордон... І Єльцин зрештою з цим погодився.
І, звичайно, дуже показовим є момент, як він пішов. Коли він їхав робити свою заяву на телебачення, то навіть його особисті охоронці не знали, куди він їде. Він так вирішив».
У сучасній політиці явно не вистачає особистості такого калібру й такого масштабу. Ми впевнені, що безліч українців цими днями згадають добрими словами Бориса Миколайовича Єльцина, який пішов у Історію.
