Харківський таксист Сухов був дуже відомий у народі за часів перебудови не лише як самовисуванець в кандидати на посаду депутата (а потім і президента) простого таксиста, а й як невиправний борець за справедливість. Горбачов сказав якось, що в ньому «живе та глибоко вкорінилася соціалістична ідея». Є у Хазанова гумористичне оповідання про папугу-правдолюба (перепрошуємо за аналогію), якого перепродували з рук у руки за те, що він не міг тримати язика за зубами...
Нині Леонід Іванович Сухов, як і до свого політичного піку — самовисунення проти Горбачова в 1989 році, — мешкає в Харкові, працює на рідному АТП і крутить кермо таксі. І хоча зараз він уже не депутат і не може впливати на рішення сильних світу цього, Сухов продовжує намагатися зробити світ кращим і наївно доносить до слухачів ідеї комунізму. При цьому він, звісно, відрізняється від нинішніх комуністичних «лідерів». Своїми враженнями про часи перебудови Леонід Іванович поділився з «Днем»:
— Є такий вислів: не кожна куховарка може правити державою. Як сталось, що таксист став народним депутатом СРСР від Харкова?
— Характер у мене такий. Коли я був ще підлітком і працював на цегельному заводі, мене дивувало: як це виходить так, що наш парторг, який виголошував такі правильні промови, міг продавати «наліво» цеглу, а потім випивати та спати на робочому місці? Коли прийшов працювати на АТП таксистом, то дивувався з того, що взимку бензин списують за літньою нормою, із спокійного ставлення до «липи» — показуха у виконанні планів, спекуляції в продажу. Якось влаштував величезну прочуханку в міськкомі партії після того, як мені відмовилися в магазині продати лимони без «навантаження» — напівгнилих яблук. Про все це писав листи Брежнєву, Андропову, Горбачову, викладав свої міркування та пропозиції. Можливо, це було наївно з мого боку... У 17 років я вперше організував страйк на своєму підприємстві, оскільки підрахував, що нам неправильно оплачують працю. Страйки в 1960-ті роки були великою рідкістю — всі боялися. Але тоді конфлікт вирішили на нашу користь. Мені говорили, що я такий завзятий, поки немає сім’ї. Нині в мене шестеро дітей, а характер так і не змінився. Напевно, моя справедливість — це внутрішнє переконання. Я шукав способи впливу, а мене намагалися звільнити, щоб захистити себе від моєї дуже нав’язливої уваги. Мене судили, а я продовжував боротися з бюрократами. На жаль, таких людей, як я, не зустрічав, хоч і пройшов багато обкомів і міськкомів, порушуючи суспільні проблеми. Щоб краще добиватися правди, довелося йти в депутати. На виборах у народні депутати переміг п’ятьох висуванців від трудових колективів, а на виборах серед харківської депутації до Верховної Ради — першого секретаря обкому КПУ Владислава Мисниченка.
— До влади ви прийшли саме в момент перебудови. Як тоді сприймали цей період депутати, що це були за люди, чи можна їх зараз порівняти з нинішніми? І як ви самі ставилися до політики Горбачова?
— Я ніколи не був комуністом, хоч і підтримував комуністичні ідеї. У депутати «пройшов», щоб спробувати зробити щось корисне для людей. І люди мені вірили — мені надсилали більше листів, ніж іншим депутатам. Коли я йшов у депутати, то ще не знав, що таке політика, хто такий Горбачов та інші діячі того часу. Тільки тоді я зрозумів, що країна прямує до розвалу. Думаю, що багато депутатів це тоді розуміли, але відмовчувалися. Створюючи кооперативи при заводах, де низькокваліфіковані робітники отримували більше, ніж кваліфіковані працівники підприємства, Горбачов, звісна річ, розумів, що підприємства, економіка неминуче руйнуються. Він сам одного разу написав, що все життя мріяв зруйнувати комуністичну партію, а країна ж трималася на стрижні партії. До Верховної Ради, що складалася з колгоспників, ветеранів праці та війни, письменників і художників, надходила інформація про закордонні поїздки Горбачова, подарунки, які йому там дарували, але всі відмовчувалися про загальну проблему та тягнули кожен у свій бік величезну ковдру (країну), що розповзалася по швах. Скільки було розмов про те, що в єдиній країні окрема республіка не може приймати закон, а союзні закони повинні під нього підлаштовуватися. Це нонсенс. Розвал проводився цілеспрямовано. Основним руйнівником виступив Олександр Миколайович Яковлєв, який координував прибалтійських депутатів, практично єдиною метою яких був вихід зі складу СРСР. Прибалтійські депутати ніколи не займалися, на відміну від комуністів, відстороненими питаннями. Сама комуністична партія ніколи не помре, поки існуватиме ідея. Зараз члени партії, по суті, не є комуністами, а лише «одягненими в червоне» людьми, які шукають вигоди за рахунок невдоволення мас. Попри те, що тепер як такої політики Комуністичної партії не існує, я однаково тяжію до комуністів, і хотів би привнести імпульс позитивних і корисних змін у партію. Я писав листи голові партії про те, що до парламенту треба йти не для заробляння грошей і популярності, а для проведення актуальних ідей. Як члени партії, так і її «верхівка» сприйняли «в багнети» мою пропозицію виділяти частину свого заробітку до фонду, основною метою якого було б вирішення проблем виборців. Після цього мене перестали допускати на трибуни мітингів. Мене намагаються позбутися. У тому, щоб звертатися до нинішнього уряду, я не бачу сенсу, оскільки добре знаюся на політиці. Сьогодні я розумію, що на початку своєї діяльності я слабо уявляв свою роботу у Верховній Раді. Зараз одному йти в депутати безглуздо, оскільки депутат-одинак — це злочинець перед своїми виборцями, не здатний вирішити їхніх проблем. А тоді я вважав, що повинен донести проблеми знизу до верхів. Мене непокоїли тенденції того часу. Виходило, що зовсім необов’язково працювати добре, щоб більше отримувати. Адже педагоги, інженери отримували 80— 100 карбованців, а п’яниця-слюсар на заводі — 300 карбованців. Усі ці протиріччя неминуче призводили до руйнування структури суспільства. Щоб розвалити Союз, спеціально було створено багато проблем...
— Чим тоді стала перебудова?
— «Перебудова» була чітко спланована. Адже якщо хтось матиме намір вас грабувати, то він не попередить вас заздалегідь, що треба прийти на місце пограбування з рушницею та захищатися від нього. Навпаки, він буде уважним і викликатиме прихильність до себе, що ви й не помітите, як вас уже пограбували. Ось так само й із нами вчинили. Адже Горбачов ніколи не говорив, що руйнуватиме фабрики та заводи, а пропонував змінити старі технології на нові. Проти мене так налаштовували депутатів, що, коли я виходив на трибуну, то інтелігенти кричали, свистіли та тупали ногами. Із мене робили дурника-блазня. Рівень культури депутатів був, звісно, невисокий. Проти мене нічого серйозного не затівали, адже я був у меншості. Чому Симоненка не чіпають? Бо він не становить загрози для нового уряду. Завжди прибирають того противника, який заважає. Що стосується майбутнього Союзу, то вже тоді було зрозуміло, що суспільство, в якому не визнається індивідуум, а індивідуалізм заперечує суспільство, не розвиватиметься. Силу дає об’єднання.
— Чи можна було врятувати Радянський Союз від розпаду?
— Не думаю. Із системою можна боротися лише за допомогою досконалішої системи. Я писав, що ми живемо лише тільки тому погано, що не бажаємо та не вміємо аналізувати наявні історичні процеси, а сліпо довіряємо тим людям, які паплюжать минуле, хоч самі його й визначали. У європейських країнах створена система двопартійності, що примушує працювати на свій народ. Одна партія при владі робить все для народу, щоб якнайдовше протриматися, а інша її контролює й у разі чого може замінити. І живуть вони краще не тому, що депутати в них усі хороші, а тому, що вони відповідальні. Саме цього й бракує нашим депутатам. Наші чиновники, депутати займаються своїми прямими обов’язками на благо народу тільки тоді, коли їм загрожує покарання за бездіяльність або недбале ставлення до справи. Люди живуть у самообмані. Ми повинні зрозуміти, що держава — це ми, і якщо ми незгідні з чимось, то не повинні залишатися осторонь. Соціалізм зробив людей короїдами, які не здатні щось самостійно вирішувати. Зараз сміються над висловом Леніна про загниваючий капіталізм, який розквітнув. Але це тільки тоді буде, коли ми навчимося захищати свою працю. Що стосується Радянського Союзу, то всім було зрозуміло, що він вмирає...
