Двадцятиріччя отримання свободи і краху комунізму в Центральній Європі, яке відзначатиметься 4 червня у Кракові, має стати нагодою для всіх європейців згадати і пам’ятати, наскільки важливою є свобода. Про це заявив прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск під час зустрічі у Варшаві з журналістами 26-ти європейських країн 27 травня. Він нагадав, що 4 червня 1989 року в Польщі відбулися перші вільні вибори, які привели до формування першого некомуністичного уряду в цій частині світу. Після цього події в регіоні розвивалися, неначе снігова лавина, і результатом польської мирної революції стало падіння Берлінської стіни.
Польський прем’єр, який брав активну участь в опозиційній діяльності й відповідав у ті часи за підпільний випуск газети ліберального спрямування, наголосив: «Ми пам’ятаємо власний досвід. Ми нагадуватимемо всім європейцям: якщо ви не піклуєтесь про свободу і починаєте про неї забувати, то вона починає зникати і спочатку ви навіть не усвідомлюєте й не помічаєте цього. І під час цієї економічної кризи ми відчули особливо болісно, що Європі потрібно пам’ятати про джерела економічного і політичного успіху євроатлантичної цивілізації. І цими джерелами є свобода, права людини та приватна власність, конкурентна економіка та солідарність».
Дональд Туск відзначив, що у момент створення руху «Солідарність» ніхто не вірив, що комуністичний режим у цій частині Європи зазнає колапсу. За його словами, ніхто не вірив, що Радянський Союз і сателітний уряд може здатися мирному руху неозброєних громадян, що заперечував насильство. Окрім того, говорячи про важливість цієї річниці, польський прем’єр наголосив на тому, що справжнє об’єднання Європи було можливо тому, що європейці й уесь світ пам’ятали ідею солідарності.
«Європейський Союз і в ширшому сенсі трансатлантична спільнота має сенс, якщо вона грунтується на концепції солідарності. І спроможності жертвувати власними інтересами, коли слабший партнер закликає до солідарності. Сьогодні солідарність в ЄС сприймається як найважливіший стовп, на якому базується європейська спільнота. Солідарність є спроможністю жертвувати, коли це потрібно», — сказав Туск. Водночас він визнав, що без ліберальних змін у Москві, без Горбачова, без Єльцина «ми не могли б сьогодні святкувати 4 червня та об’єднання всієї Європи».
«На святкування в Краків запрошено країни, які мали щасливий кінець у зв’язку з крахом комунізму. Канцлер Ангела Меркель жила у Східній Німеччині і тому була по цю сторону залізної завіси. Ми запросили їх, а також тих, хто має право пишатися тим, що вони усунули залізну завісу», — розповів журналістам польський прем’єр. За його словами, серед запрошених є прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, яка представляє країну-кандидата на членство в ЄС.
Кореспонденту «Дня» вдалося поставити польському прем’єру декілька запитань, зокрема, почути його думку щодо дискусії, яка розпочалася 9 травня в Німеччині, коли німецький канцлер Ангела Меркель під час зустрічі з французьким президентом Ніколя Саркозі заявила про необхідність розпочати дискусії щодо майбутніх кордонів Європи. Чи означає така заява, що дві найпотужніші країни мають сильніший голос у ЄС і визначатимуть майбутнє цієї спільноти: кого впускати до неї, а кого ні? Оскільки деякі українські політики вважають програму «Східне партнерство», ініціатором якої була Польща, кроком убік, а деякі американські газети називають ухвалену в Празі декларацію сімома сторінками дурниць, то якою ви бачите за таких обставин можливість інтеграції України до ЄС? Ось відповіді Дональда Туска:
— В Європейському Союзі існує декілька поглядів щодо масштабів і темпів розширення євроспільноти. Ми чітко бачимо брак ентузіазму в Парижі щодо розширення і включення Туреччини до складу ЄС. У зв’язку з локальними конфліктами ми також бачимо брак прогресу щодо членства Хорватії. Позиція Словенії ставить певний знак запитання щодо темпів інтеграції Хорватії до ЄС. Стосовно України позиція польського уряду залишається незмінною. Ми є прихильниками і промоутерами розширення Європейського Союзу з якомога швидким, наскільки це можливо, включенням до його складу України, Туреччини й Хорватії.
«Східне партнерство» визначається Польщею як засіб прискорення пристосування східних партнерів, щоб вони відповідали стандартам Європейського Союзу. У випадку України це означатиме скорочення періоду очікування. Бо аргументи проти розширення Європейського Союзу полягають у тому, що в названих країнах ефективність державної адміністрації, ситуація з дотриманням прав людини, боротьба з корупцією є недостатньою. Щоб зняти ці аргументи, потрібно знайти шляхи і засоби, аби забезпечити ці стандарти на рівні Європейського Союзу.
На моє переконання, жоден європейський лідер не задекларував негативної думки проти розширення. Заяви канцлера Меркель, а також президента Саркозі, які представляють найбільші країни ЄС, є важливими. Такі заяви означають, що будь-яке нове розширення із включенням нових країн вимагатиме одностайності.
Слід визнати, що скептицизм Франції щодо вступу Туреччини до ЄС не є чимось новим, а довгостроковим. Туреччина має у стосунках з Грецією та Кіпром чимало проблем, які мають бути вирішені. А для розширення потрібна одностайна підтримка народів ЄС. Я погоджуюся з тезами, які включено до вашого запитання. Зокрема, з тим, що цей процес був певним чином перевантажений і уповільнений.
Роль Польщі полягає в тому, щоб нагадати друзям у Парижі та Берліні про зобов’язання, які було зафіксовано на папері чи заявлено публічно. А відносно Туреччини вони були не лише сказані, а й записані в документах. Я добре пам’ятаю, як для Польщі було важливо, що в документ було записано слова про розширення ЄС з включенням Польщі, а також те, що країна має відповідати критеріям і вимогам.
Я можу сказати, Польща нагадуватиме, що ключові цінності, на яких побудовано ЄС, полягають у дотриманні домовленостей та обіцянок. Не може бути європейської цивілізації без принципу дотримання слова. І ми нагадуватимемо про це нашим європейським партнерам щодо Туреччини, України та Хорватії.
