2 серпня у рубриці «Пошта «Дня» з’явився розлогий текст такого собі Олександра Крамаренка під назвою «Ми всі — жертви...» Вже побіжного погляду на цей матеріал вистачає, аби виникло відчуття, м’яко кажучи, здивування. Адже кількість «перлів» починає зашкалювати з перших же абзаців.
Автор із самого початку бідкається: «Чому в нас абсолютно не проглядаються навіть контури нашої національної еліти?» Потім — дає перелік великих взірців минулого (в якому поруч із Петлюрою опиняється Нестор Махно) і загострює увагу читача на тому, що поруч із національними героями «постає цілий ряд не менш відомих українців, яких, тим не менше, наша історія до національної еліти навряд чи зарахує». Серед нехороших неелітарних діячів?— Микола Гоголь, Михайло Грушевський(!), Володимир Винниченко?(!), Василь Кук, Левко Лук’яненко (?!).
Після цього можна було б і не читати, але далі — ще цікавіше.
Отже, перших від других (тобто Махна від Лук’яненка, приміром), на думку автора, відрізняє «здібність до кінця відстоювати своє українське єство, а з ним і українську справу... Саме за цю відмінність Москва безжально нищила та мордувала перших і вибачала, а інколи навіть пестила, других» (як Москва пестила Лук’яненка, Крамаренко, мабуть, підзабув).
Після отаких глибокодумних розвідок жертовний та освічений автор переймається долею українського селянства. Обливши брудом російських селян («...нації відрізняються своїми ментальними рисами... У деяких прикордонних областях України та Росії відстань між українськими та російськими селами — кілька кілометрів... Селян-українців «не тягнули» в такі сусідні села їхня неохайність, безгосподарність багатьох їхніх мешканців, суцільний мат у побуті, а до недавнього часу — зовсім різні дошлюбні відносини між дівчатами та парубками»), переходить до дійсно болючої теми — Голодомору. Кілька загальновідомих фактів — і ось, нарешті, причини трагедії: «На той час у Політбюро ЦК ВКП(б) було більш ніж достатньо людей, які добре знали Тору, в якій, між іншим, писалося, до яких ментальних змін у середовищі його жертв призводить штучний, тобто абсолютний, голод. Принаймні, Лев Троцький (Лейба Бронштейн) ще 1921 року популярно пояснив українським селянам, що справжній голод настане в них тоді, коли їхні жінки почнуть їсти власних дітей. /.../ людина перетворюється на раба того, хто гарантує їй щоденний шматок хліба. Можна припустити, що саме про це казали Сталіну знавці Тори з його найближчого оточення».
Ну, нарешті відкрилася істина, нарешті зрозуміло, для чого писалося! А хто ж іще міг таке заподіяти?! Хто у нас взагалі завжди винний у всіх бідах? Звичайно, люті торознавці! Щоб ви навіть не сумнівалися: Крамаренко точно знає!
А втім, обізнаність Крамаренка сягає і не таких висот, хоча він і не завжди ладнає з елементарною логікою: «Хіба можна порівняти за моральними якостями, скажімо, того ж таки Михайла Грушевського та його колегу Володимира Литвина?» Але ж, зачекайте, ми ж кількома абзацами вище дізналися, що Грушевський — це псевдоеліта, його ж Москва пестила, які ж у нього моральні якості можуть бути?
Жертвою чого є сам Крамаренко — чи то психічного розладу, чи то нападу расистської графоманії, чи то власної нездарності, чи всього разом — неважливо і нецікаво. Бо серйозно обговорювати писанину таких ось крамаренків, тим паче сперечатися з її авторами — даремна справа. Просто соромно, що це надруковано у нас. Тому, аби хоч якось зарадити репутації нашій газети, приношу читачам «Дня» вибачення за те, що ота убога фашизоїдна писулька з’явилася на сторінках нашої газети.