Со­ром­но

2 сер­пня у руб­ри­ці «Пош­та «Дня» з’я­вив­ся роз­ло­гий текст та­ко­го со­бі Олек­сан­дра Кра­ма­рен­ка під наз­вою «Ми всі — жертви...» Вже по­біж­но­го пог­ля­ду на цей ма­те­рі­ал вис­та­чає, аби ви­ник­ло від­чут­тя, м’я­ко ка­жу­чи, зди­ву­ван­ня. Ад­же кіль­кість «пер­лів» по­чи­нає заш­ка­лю­ва­ти з пер­ших же аб­за­ців.

Ав­тор із са­мо­го по­чат­ку бід­ка­єть­ся: «Чо­му в нас аб­со­лют­но не прог­ля­да­ють­ся на­віть кон­ту­ри на­шої на­ці­о­наль­ної елі­ти?» По­тім — дає пе­ре­лік ве­ли­ких взір­ців ми­ну­ло­го (в яко­му по­руч із Пет­лю­рою опи­ня­єть­ся Нес­тор Мах­но) і за­гос­трює ува­гу чи­та­ча на то­му, що по­руч із на­ці­о­наль­ни­ми ге­ро­я­ми «пос­тає ці­лий ряд не менш ві­до­мих ук­ра­їн­ців, яких, тим не мен­ше, на­ша іс­то­рія до на­ці­о­наль­ної елі­ти нав­ряд чи за­ра­хує». Се­ред не­хо­ро­ших не­е­лі­тар­них ді­я­чів?— Ми­ко­ла Го­голь, Ми­хай­ло Гру­шев­сь­кий(!), Во­ло­ди­мир Вин­ни­чен­ко?(!), Ва­силь Кук, Лев­ко Лу­к’я­нен­ко (?!).

Піс­ля цьо­го мож­на бу­ло б і не чи­та­ти, але да­лі — ще ці­ка­ві­ше.

От­же, пер­ших від дру­гих (тоб­то Мах­на від Лу­к’я­нен­ка, при­мі­ром), на дум­ку ав­то­ра, від­різ­няє «здіб­ність до кін­ця від­сто­ю­ва­ти своє ук­ра­їн­ське єст­во, а з ним і ук­ра­їн­ську спра­ву... Са­ме за цю від­мін­ність Мос­ква без­жаль­но ни­щи­ла та мор­ду­ва­ла пер­ших і ви­ба­ча­ла, а ін­ко­ли на­віть пес­ти­ла, дру­гих» (як Мос­ква пес­ти­ла Лу­к’я­нен­ка, Кра­ма­рен­ко, ма­буть, під­за­був).

Піс­ля ота­ких гли­бо­ко­дум­них роз­ві­док жер­тов­ний та ос­ві­че­ний ав­тор пе­рей­ма­єть­ся до­лею ук­ра­їн­сько­го се­лян­ства. Об­лив­ши бру­дом ро­сій­ських се­лян («...на­ції від­різ­ня­ють­ся сво­ї­ми мен­таль­ни­ми ри­са­ми... У де­яких при­кор­дон­них об­лас­тях Ук­ра­ї­ни та Ро­сії від­стань між ук­ра­їн­ськи­ми та ро­сій­ськи­ми се­ла­ми — кіль­ка кі­ло­мет­рів... Се­ля­н-ук­ра­їн­ців «не тяг­ну­ли» в та­кі су­сід­ні се­ла їх­ня не­о­хай­ність, без­гос­по­дар­ність ба­га­тьох їх­ніх меш­кан­ців, су­ціль­ний мат у по­бу­ті, а до не­дав­ньо­го ча­су — зов­сім різ­ні дош­люб­ні від­но­си­ни між дів­ча­та­ми та па­руб­ка­ми»), пе­ре­хо­дить до дій­сно бо­лю­чої те­ми — Го­ло­до­мо­ру. Кіль­ка за­галь­но­ві­до­мих фак­тів — і ось, на­реш­ті, при­чи­ни тра­ге­дії: «На той час у По­літ­бю­ро ЦК ВКП(б) бу­ло більш ніж дос­тат­ньо лю­дей, які доб­ре зна­ли То­ру, в якій, між ін­шим, пи­са­ло­ся, до яких мен­таль­них змін у се­ре­до­ви­щі йо­го жертв приз­во­дить штуч­ний, тоб­то аб­со­лют­ний, го­лод. При­най­мні, Лев Троць­кий (Лей­ба Брон­штейн) ще 1921 ро­ку по­пу­ляр­но по­яс­нив ук­ра­їн­ським се­ля­нам, що справ­жній го­лод нас­та­не в них то­ді, ко­ли їх­ні жін­ки поч­нуть їс­ти влас­них ді­тей. /.../ лю­ди­на пе­рет­во­рю­єть­ся на ра­ба то­го, хто га­ран­тує їй що­ден­ний шма­ток хлі­ба. Мож­на при­пус­ти­ти, що са­ме про це ка­за­ли Ста­лі­ну знав­ці То­ри з йо­го най­ближ­чо­го ото­чен­ня».

Ну, на­реш­ті від­кри­ла­ся іс­ти­на, на­реш­ті зро­зу­мі­ло, для чо­го пи­са­ло­ся! А хто ж іще міг та­ке за­по­ді­я­ти?! Хто у нас вза­га­лі зав­жди вин­ний у всіх бі­дах? Зви­чай­но, лю­ті то­роз­нав­ці! Щоб ви на­віть не сум­ні­ва­ли­ся: Кра­ма­рен­ко точ­но знає!

А втім, обіз­на­ність Кра­ма­рен­ка ся­гає і не та­ких ви­сот, хо­ча він і не зав­жди лад­нає з еле­мен­тар­ною ло­гі­кою: «Хі­ба мож­на по­рів­ня­ти за мо­раль­ни­ми якос­тя­ми, ска­жі­мо, то­го ж та­ки Ми­хай­ла Гру­шев­сько­го та йо­го ко­ле­гу Во­ло­ди­ми­ра Лит­ви­на?» Але ж, за­че­кай­те, ми ж кіль­ко­ма аб­за­ца­ми ви­ще діз­на­ли­ся, що Гру­шев­ський — це псев­до­е­лі­та, йо­го ж Мос­ква пес­ти­ла, які ж у ньо­го мо­раль­ні якос­ті мо­жуть бу­ти?

Жер­твою чо­го є сам Кра­ма­рен­ко — чи то пси­хіч­но­го роз­ла­ду, чи то на­па­ду ра­сис­тської гра­фо­ма­нії, чи то влас­ної нез­дар­нос­ті, чи всьо­го ра­зом — не­важ­ли­во і не­ці­ка­во. Бо сер­йоз­но об­го­во­рю­ва­ти пи­са­ни­ну та­ких ось кра­ма­рен­ків, тим па­че спе­ре­ча­ти­ся з її ав­то­ра­ми — да­рем­на спра­ва. Прос­то соромно, що це над­ру­ко­ва­но у нас. То­му, аби хоч якось за­ра­ди­ти ре­пу­та­ції на­шій га­зе­ти, при­но­шу чи­та­чам «Дня» ви­ба­чен­ня за те, що ота убо­га фа­ши­зо­їд­на пи­суль­ка з’я­ви­ла­ся на сто­рін­ках на­шої га­зе­ти.