Петру Миколайовичу — підфартило. Кому криза, а кому мати рідна. Ніколи ще з часів Великої Жовтневої соціалістичної революції комуністичні ідеї не знаходилися так близько від своєї реалізації. Спіралевидний розвиток історії — факт незаперечний, а те, що пролунав черговий виток саме напередодні 91-ї річниці цієї самої революції, майже знамення.
Перемога Великої французької революції «скасувала станові переваги, феодальні права, кріпацтво, церковну десятину, привілеї окремих провінцій, міст і корпорацій, оголосила свободу та рівність усіх перед законом у сплаті державних податків і в праві обіймати цивільні, військові та церковні посади». Кінцем історії назвав Г. Гегель цю перемогу. Але, хоч як як це не сумно, помилився.
Френсіс Фукуяма 16 років тому також побачив кінець історії, про що й повідомив у статті з однойменною назвою. Йому привидівся, не гірше, ніж Г. Гегелю, «кінець історії» у сформульованому Р. Рейганом і М. Тетчер у 80-х роках минулого століття курсі розвитку. Суть його в економіці — зниження податків, що неминуче веде до економічного зростання, і відмова від державного регулювання — ринок сам себе відрегулює. В ідеології — ліберальна демократія та оптимальний устрій США, гідне поширення в усьому світі. Благо, однополярний світоустрій цілком дозволяв це робити. Але не склалося.
Розкіш та безмірне споживання загубили не одну лише Римську імперію, і сьогодні в дверне вічко заглядає вже Захід з надією побачити щось приємне. Але, на жаль, — там криза! Вірніше, її початок. Прогнози її закінчення, що лунають, не коректні в принципі, говорити можна лише про прогнози її розвитку. Але вже зрозуміло, що швидко вона не скінчиться. Поклала початок криза іпотечного кредитування в Америці. Параліч банків із неминучістю потягнув за собою параліч промисловості, аграрного сектора, будівництва, а за ними всього іншого. Включенням станка, що друкує гроші — проблему не вирішити. Вихід знаходиться в корінному перегляді американської доктрини розвитку, яка на сьогодні довела свою неспроможність. Наука й політики виявилися не готовими до такого розвитку подій. Недаремно ж Ф. Фукуяма через 16 років посипає голову попелом у відповідь на фінал кінця історії.
Історія повернулася на круги своя лише тепер — у нові часи і з новими учасниками, хоч саме в цей час сто років тому відбувалися аналогічні події. Але сьогодні немає партії, яка б узялася за проведення курсу порятунку, немає країни, яка будувала свою економіку на основі планування, а вже ціле співтовариство держав, що грають провідну роль у світовому розвитку, намагаються намацати шляхи виходу з кризи.
І перший шлях — націоналізація банків. Слово з лексикону революції, яким протягом ста років лякали весь світовий електорат, раптом стало ключовим у питанні боротьби з прострацією економіки. Здається, що Н. Саркозі, головуючий нині в ЄС, мотався до Дж. Буша, щоб таємно простудіювати «Загрожуюча катастрофа і як з нею боротися» В.І. Леніна, після чого оголосили про спільні дії для порятунку світової економіки. Радянський Союз звалився, не зумівши спланувати все до останніх онуч, так само рушиться капіталістична система, так і не довівши того, що ринки себе відрегулюють самі. Який удар нанесений по апологетах ринкової економіки на пострадянському просторі. Так ще М. Саакашвілі нещодавно проголосив курс на зниження податків, навздогін потягу, що пішов, застерегти б Віктора Андрійовича.
Петро Миколайович маючи на своїх руках аргументи такого масштабу може спланувати передвиборну кампанію досить витончено. Звичайно, до повної матеріалізації «привиду» в Європі ще далеко, але повторні спроби вже почалися. І як би в майбутньому не називали економічну модель, що створюється, побачити «вуха» планового господарювання можна буде за версту.
Швидше за все, нова модель економіки, що створюється, з’єднуватиме як ринкові принципи, так і принципи планування. Азіатська модель виходу з кризи з орієнтацією на експорт нічого нового не додасть, оскільки імпортні можливості Заходу значно скоротяться. Звідси хід розвитку може піти двома шляхами: або подальше збільшення європейського ринку на основі нової економічної моделі, з неминучим утягненням туди як України, так і Росії, або кожний рятується самостійно. За першого варіанту суперечності у відносинах двох країн відпадуть. А отже й таку позицію необхідно враховувати на майбутніх парламентських виборах.
Петру Миколайовичу навіть не доведеться відходити від грубуватої риторики, а просто по-ленінському продовжити ланцюжок заходів необхідних для виходу з кризи. Після націоналізації банків буде потрібне їхнє злиття та встановлення над ними державного контролю. Другим етапом буде націоналізація тих сфер економіки, які грають визначальну роль, — нафта, газ, електрика, виробництво сталі, видобування золота тощо. Третім — обмеження споживання. Четвертим... Загалом, читайте основоположників марксизму-ленінізму, але лише творчо. І не дай Боже, вам втілювати їх так само невміло та бездарно як це робили попередники.
