Повідомлення про те, що літак нарешті усунутого з посади виконавчого секретаря СНД Бориса Березовського не отримав повітряного коридору для прольоту в російський повітряний простір і скинутий бізнесмен гає час у ВІП-залі київського аеропорту «Бориспіль», передувало в повідомленнях російських ЗМІ повідомленням із Кремля...
Мабуть, це і стало головною новиною про саміт президентів країн Співдружності, котрий неодноразово відкладався. По-перше — повторно усунуто російського генерального прокурора, котрий поїхав із прокуратури. По-друге — Югославія. По-третє — не допущений у Москву на власному літаку Березовський. По-четверте — саміт... І не варто дивуватися настроям російських журналістів: про зустріч керівників країн Співдружності взагалі не було чого повідомляти. Саміт не увінчався хоча б якимись важливими рішеннями, і стало очевидним, що оживити покійну організацію не під силу навіть дванадцяти президентам.
Про те, що саміт пройде саме так, а не інакше, стало ясно вже з ходу попереднього дня. Єдиною двосторонньою зустріччю, яку дозволив Борис Єльцин до саміту, стало його побачення з Леонідом Кучмою, причому від погляду уважних спостерігачів не сховалася та обставина, що український Президент присвятив набагато більшу частину свого часу приємному спілкуванню зі старим знайомцем Віктором Черномирдіним, який приїхав у московську резиденцію Кучми. На зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів СНД з’ясувалося, що більшість із тих, хто зібрався аж ніяк не горить бажанням підтримати ініціативу про обговорення натовської операції проти Югославії, яку Росія розсудливо видала за білоруську. Вже тому на самому саміті питання про прийняття якоїсь постанови просто не підіймалося, керівники країн—членів Співдружності просто зібралися і заявили про необхідність мирного розв’язання косовського конфлікту...
Таким же безглуздим стало призначення нового виконавчого секретаря СНД. Президенти вибрали найнудніший із усіх можливих варіантів, призначивши на цю посаду повноважного представника президента Росії в Раді федерації Юрія Ярова. На всіх своїх численних посадах — а в єльцинську епоху Яров встиг побувати і заступником голови Верховної ради Росії, і віце-прем’єром, і заступником керівника президентської адміністрації — він встиг довести тільки свою чиновницько-виконавчу послужливість, те, що він — виконавець по суті...
Якщо призначення Березовського ще можна було пояснити наявністю у бізнесмена фонтану ідей з перетворення СНД на якийсь клуб президентів за інтересами, який ефективно обслуговує економічні, інформаційні та передвиборні амбіції тих, хто зібрався, то призначення Ярова можна пояснити тільки бажанням якомога швидше забути про піднабридлу організацію.
Як завжди, було сказано багато красивих слів про відсутність молодших і старших братів, про непотрібність наддержавних структур і про необхідність адаптації СНД до нових умов. «До того, щоб забезпечити розвиток на новій міждержавній основі, СНД виявилась не підготовленою», — визнав, відкриваючи саміт, Борис Єльцин. Російський президент, однак, не утримався від критики Березовського, зазначивши, що «ми виступаємо проти того, щоби важливі питання діяльності Співдружності вирішувалися чиновниками СНД, які нехай навіть займають найвищі посади в обхід президентів держав-учасників».
Єльцин може бути спокійним. Яров вирішувати нічого не стане. Співдружність тихо вмиратиме і далі, разом звільняючись від непотрібних чиновників, є підстави припускати, що задуману Березовським адміністративну реформу все ж буде проведено хоча б із метою економії коштів. Так само і протокол про створення зони вільної торгівлі, викоханий Борисом Абрамовичем, вже оголошено видатним досягненням інтеграції, хоча ясно, що до створення власне зони вільної торгівлі ще доведеться йти досить тривалий час. Словом, якщо керівники країн СНД хочуть підтримати упевненість, що Співдружність все ще існує, їм потрібно зустрічатися якомога рідше — зрештою, фантом виглядає куди привабливішим, доки не матеріалізується.
На тлі того, що відбулося, точніше, не відбулося — у Москві ще кумедніше виглядає поїздка групи українських парламентаріїв на чолі зі спікером Олександром Ткаченком на сесію Міжпарламентської асамблеї до Санкт-Петербургу. Годі й казати, українські депутати приєдналися до МПА СНД вчасно — тоді, коли кончина організації стала очевидною навіть для поборників єднання на пострадянському просторі. Єльцин вже побажав МПА активно включитися у творчу діяльність з реформування Співдружності — так що у наших парламентаріїв з’являється непогана можливість кинути свою жменю землі у все ще розкриту могилу однієї з найбільш неефективних міжнародних організацій повоєнної історії.
Москва
