Сьогодні — День сміху. Щоб допомогти пригадати, яка нині дата, «День» звернувся до відомих українців із проханням розповісти про події, які останнім часом найбільше їх розсмішили. Можливо, ці розповіді викличуть усмішку й у читачів — адже навіть поважні науковці стверджують, що здоровий сміх подовжує життя людини...
Андрій КУРКОВ , письменник:
— Найбільше насмішили політичні бігборди. І так, і не так, і ще якось — усе на рівні абсурду й чорного гумору. Посміятися можна було й з політичних мультиків, в яких політичні діячі перетворювалися на карикатурних мультиплікаційних персонажів.
Марія БУРМАКА , співачка:
— Один із кумедних випадків, який стався зі мною, такий: я їхала до батьків, які живуть у Харкові, й, оскільки останнього місяця в мене було дуже багато концертів, за звичкою взяла із собою гітару. Тому те, що я завжди вішаю собі на плече гітару, стало для мене водночас і смішним, і природним. До того ж останнім часом я дуже здружилася з Андрієм Данилком. Коли пригадую наше спілкування, то спливає дуже багато кумедних моментів. І те, як, подорожуючи турами всією Україною, ми раптово збиралися о третій ночі, щоби пити якісь трав’яні чаї, що допомагають очистити печінку, як відкривали одні двері ключем від інших... Та й мільйони історій, які знає Андрій не як Вєрка Сердючка, а саме як Андрій Данилко. Весело від того, що я знайшла такого, як я, смішного друга. Тому коли згадую наше спілкування поза сценою, то в мене постійно з’являється усмішка, як і в тих людей, яким я починаю переказувати наші смішні історії. Насмішили ще й деякі політичні моменти. Але це якраз та ситуація, коли не було б так смішно, якби не було так сумно.
Юрій ГОРБУНОВ , телеведучий:
— Насмішила мене й моїх друзів така історія. Я летів у відрядження. Була субота. І я переплутав аеропорти: замість Жулян приїхав до Борисполя. Стою, чекаю реєстрації, яка за часом уже давно мала розпочатися. Раптом мені дзвонять мої друзі й запитують, де я. Я зі здивуванням відповідаю: «Як де? Стою на місці». На що чую у відповідь: «Де ти стоїш? Нам тебе не видно». Відповідаю, що реєстрація ще не почалася. А вони мені про своє — почалася, мовляв, і все. «Ну як почалася, — кажу, — якщо я нічого не бачу». І тут вони запитують: «Ти зараз де?». Я кажу, що в Борисполі. Це в той час, коли я вже давно мав бути в Жулянах! До відправлення літака з Жулян залишається 20 хвилин. За запитом друзів дізнаюся, що літак можна затримати ще на 20 хвилин. Сідаю в автомобіль і «лечу» в Жуляни. Не знаю, з якою швидкістю я їхав! І коли, пройшовши через усі «шукачі» в аеропорту, добігав до літака, мене чекали лише пілот та стюардеса. Люди давно вже сиділи на своїх місцях. «Ну все, друзі, — говорю пілоту та стюардесі, з мене — коньяк». На що вони люб’язно відповіли: «Та ні, друже, з тебе 200 гривень». Так, заплативши 200 гривень, я сидів із ними в кабіні на парашутах. Виявляється, якщо за півгодини до відправлення пасажира немає, то його квиток продають іншій людині. Мій квиток був проданий. Але оскільки я все ж таки з’явився, то сидів у кабіні пілота, де вони мене увесь час чимось лякали. Але доїхав нормально. Там було весело: набагато веселіше, ніж у салоні.
Сергій ПОЯРКОВ , художник:
— Мене розсмішило те, що практично всі, хто зазнав фіаско на цих виборах, а таких багато, коли я з ними говорив і передрікав це фіаско, говорили мені одну і ту ж фразу: «Поярков, ти все ж таки не політик, ти — художник, іди і малюй». Я тепер переговорив з ними з усіма і сказав буквально таке: «Хлопці, я, як і раніше, буду помічником депутата, а ви тепер ідіть і малюйте». Щоправда, на відміну від мене, вони малювати не вміють, хіба що — красиво плескати язиком. Я говорив людям зі ще однієї з партій, яка не потрапила до парламенту: не можна в робочий час насильно заганяти людей з ринку Петрівка на мітинги за 20 гривень. Це означає, що весь Київ відповідним чином оцінить цей блок... Тому хотів би побажати нашим політикам уміння сміятися над собою не лише 1 квітня. Критичне ставлення до себе будь якого — це найбільший дефіцит у політиці. Більшого дефіциту бути не може. У нас навіть золоті кілограмові зливки не в такому дефіциті, як критичне ставлення до себе.
Віктор НЕБОЖЕНКО , політолог:
— Мене розсмішила, навіть скоріше здивувала та надзвичайна серйозність, з якою українці поставилися до цих виборів. Я багато їздив світом, був спостерігачем у Каліфорнії, найбільш життєрадісному американському штаті, був спостерігачем у Канаді, коли намагався відокремлюватися Квебек, багато їздив Росією, Польщею і Чехією, ніде такого серйозного ставлення до виборчої кампанії я просто не бачив. Хіба що в Каліфорнії був такий рівень серйозності... Люди дуже серйозно поставилися до того, що називається парламентські вибори, а тепер виникає певна політична ломка. Безперечно, не до сміху зараз Партії регіонів і Блокові Тимошенко. З одного боку, кожен б’є себе в груди, що ми оволоділи Україною, а з іншого, Україна ніяк не може дати їм владу. Це, звичайно, дуже для них сумно. З одного боку, ти переможець, і всі знають, що мільйони людей за тебе голосували, а з іншого боку, виявляється, що влада ніяк не дається. I ображатися нема на кого, такі правила гри. Ось так. Не вийшло веселощів.
Володимир ГОРЯНСЬКИЙ , актор театру і кіно:
— Приводом посміятися поки що були лише передвиборні перегони. Особливо насмішили передвиборні кампанії і ролики. Посміялися від душі. Досі залишилася гикавка від цього сміху. Хоча варто відзначити, що сміх швидше сатиричний, ніж гумористичний. Не знаю, чи відносити до смішного передвиборний цинізм і лицемірство, оскільки зараз багато хто вже не вважає це смішним. А загалом можна навести як приклад відому фразу: «З кого смієшся?» — «З себе!»
