Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Спокуса молодості та здоров’я з етичним навантаженням

Українські вчені: технології клітинної і тканинної терапії доступні вже сьогодні
17 січня, 2001 - 00:00

У Великiй Британії і Франції не так давно дали зелене світло суперечливим дослідженням людських «стовбурних клітин». Проте в Німеччині канцлер Шрьодер висловив побоювання щодо цього, а Губерт Хуппе, представник Комісії з етики бундестагу, назвав дослідження стовбурних клітин (stem cell) людського ембріона «каннібалізмом».

Тим часом сміливі наукові дослідження і приголомшуючі успіхи зарубіжних і вітчизняних учених в області клітинної і тканинної терапії (лікування з використанням ембріональних клітин і тканин, а також біологічно активних речовин, що виділяються ними) майже півстоліття залишалися в країнах колишнього Союзу таємницею за сьома печатями. Чутки про чудодійні методи лікування і казкове омолоджування зірок мистецтва, культури і політики (метод нібито випробуваливали на собі Чарльз Чаплін і Софі Лорен, Марлен Дітріх і Мерлін Монро, Жаклін Онасiс і Джон Рокфеллер, Джон Кеннеді, Рональд Рейган, Фідель Кастро, а також колишні радянські керівники на чолі з дорогим Леонідом Іллічем) звичайно ж, мусирувалися в суспільстві. Однак зовсім недавно, буквально за декілька днів до початку нового століття, українські вчені вперше привселюдно розсекретили деталі «таємної зброї» проти старості і хвороб. І хоч нинішня доступність інформації часом згладжує враження новизни і здивування, повідомлення вчених у багатьох викликало легкий шок і навіть потрясіння. Неначе щойно на очах у здивованої публіки матеріалізувався неймовірний сюжет науково- фантастичної повісті.

Клітинно-тканинні технології, за словами їх творців, надзвичайно ефективні і застосовуються для лікування цілого спектра захворювань серцево- судинної системи, злоякісних новоутворень, органів дихання і травлення, системних захворювань сполучної тканини, хвороб крові, печінки, нирок і сечових шляхів, ендокринних, нервових, хірургічних, інфекційних, ш кіряних і венеричних, стоматологічних захворювань та захворювань ока. Метод чудово зарекомендував себе в геронтології, акушерстві і гінекології, а також як могутня зброя в боротьбі з імунодефіцитом та СНІДом. При цьому клітинна тера пія проводиться один раз і повторюється за призначенням лікаря, в залежності від стану пацієнта. Про перспективи та дилеми нового напряму медицини — в коментарях експертів.

«ТЯГНЕ» НА НОБЕЛІВСЬКУ

Професор, доктор медичних наук, директор координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин МОЗ України Володимир БУГАЙОВ:

— Метод клітинної терапії довгий час знаходився в Україні на стадії фундаментальних досліджень і випробувань. Сьогодні, коли в клініках країни зроблено більше 8 тисяч клітинних трансплантацій і отримано дивовижні результати, час перейти зі світу наукового чаклунства в світ реальної, і головне, доступної широкій громадськості практичної медицини. Така можливість з’явилася завдяки тому, що ми не тільки освоїли клінічне застосування нових технологій, але і навчилися зберігати життєдіяльність клітин і тканин методом кріоконсервації. Об’єднавши зусилля академічних структур, клінічних інститутів і установ охорони здоров’я, вдалося налагодити роботу спеціалізованих регіональних центрів у Києві, Полтаві, Харкові, Донецьку, Житомирі. Ще один медичний науково-практичний центр «Саланг» НАНУ відкритий напередодні нового року в Вінниці.

Перехід медицини 21 століття, як називають ще клітинно- тканинні технології, в сферу охорони здоров’я, важливий ще і тому, що вітчизняні розробки випереджають зарубіжні років на 15—20. Зокрема в Україні накопичено унікальний досвід застосування ксенотерапії (ксено в перекладі — тварина). Використовуються всі залози внутрішньої секреції тварин, з яких виділяються клітини, що продукують потрібні гормони. До того ж, що дивно, пересадка клітин має той самий ефект, судячи за функціональним станом організму, що і трансплантація органів. До речі, колишня закритість наукових досліджень грає проти нас. Так, нещодавно ЗМІ оповістили про подання групи канадських вчених, що пересадили бета-клітини підшлункової залози, на Нобелівську премію. Адже ми це вперше зробили ще в 1979 році. Наш пацієнт, хворий після діабету на ретинопатію (в Україні понад 1 млн. хворих діабетом) до операції міг читати без окулярів лише заголовки газет. Після трансплантації зір його повністю відновився. Хворих, якi потребують подібної операції, в країні приблизно 400 тисяч, і, створивши клінічну базу, можна було б вирішити цю проблему. Цікавий досвід ксенотрансплантації отриманий у Московському інституті матері і дитини, в якому 7 років усім хворим діабетом дітям до 5 років вводили ксенокультуру. В результаті у дітей не було ніяких ускладнень діабету. Метод рекомендований для застосування в клінічній практиці.

КЛІТИНИ ВДАЛОСЯ «ЗАКОНСЕРВУВАТИ»

Академік НАНУ, професор, доктор наук, лауреат Державних премій СРСР і УРСР, директор інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАН України Валентин ГРИЩЕНКО:

— На мій погляд, термін «клітинна терапія» не зовсім правильний, оскільки не відображає нової суті поняття. Наприклад, до нього можна віднести і переливання крові, метод, що з’явився на початку минулого століття. Підсадження плацентарних тканин, рогівки практикував академік Філатов, але нерідко це були мертві тканини. Ми ж вводимо в організм живі клітини і тканинні матеріали, які продовжують в ньому функціонувати, створюють нові клінічні пласти, заміщають втрачені функції. Раніше це було доступно лише для обраних з тієї причини, що для пересадки живих матеріалів від донора до реципієнта треба було декілька діб, щоб, зробивши необхідні аналізи і тести, пересвідчитися, чи не увіллється одночасно з новою життєвою силою яка-небудь інфекція, патологія, захворювання. Але за цей час живі препарати гинули. Зберегти їх, «законсервувати» холодом, допомогли успіхи в області кріобіології. Та, як виявилося, різні клітини і тканини вимагають індивідуального підходу, різних технологій заморожування та кріопротекторів (речовин, що зберігають), визначеного режиму і відповідного обладнання. Всією цією складною «кухнею» і займається колектив інституту кріомедицини. Створено близько 30 видів препаратів. Ведеться величезна робота по їх випробуванню при різних видах патологій і захворювань, акумулюванню даних, що стікаються з усіх центрів і НДІ, аналізу результатів з тим, щоб швидше впровадити нові знання в повсякденну медичну практику. Частину препаратів купують зарубіжні колеги.

Починали ми з трансплантації клітин щитовидної залози, яєчників дорослих людей. Результати вражали — підсаджені клітини коректували ситуацію в організмі хворих. Але справжня революція відбулася при використаннi клітин плодів, ембріонів, ембріональних тканин, особливих живих матеріалів, які володіють фантастичними властивостями перетворюватися в інші клітини. Адже саме в ембріонові закладені абсолютно всі органи, серце, печінка, кров. Наприклад, якщо ввести хворому на захворювання крові клітини ембріональної печінки, основного кровотворного органу, вони можуть виконувати функції, котрих бракує.

Унікальність ембріональних клітин ще і в тому, що вони, на відміну від органів, що трансплантуються, менш відторгаються — для хорошої приживлюваності досить сумісності з хворою тканиною хоча б 5% клітин. Важливо, що, не володіючи власними особливостями, підсаджені клітини, молоді, біологічно активні, «навчаються» виконанню відповідних функцій у клітин-сусідів. Зціляючи людину, препарати поліпшують її загальний стан, організм певною мірою омолоджується, що не під силу жодним лікам у світі. Фетальні (зародкові) клітини дають могутній поштовх зростання, мобілізують і стимулюють захисні сили організму, але пріоритетним для медицини все ж залишається боротьба з хворобами.

Що ж до етичних проблем, пов’язаних з використанням ембріональних і плодових тканин, то в деяких країнах їх заборонено використовувати навіть у науковій роботі. На щастя, здоровий глузд перемагає, і у світі все більше цивілізованих держав (прикладом можуть служити Великобританія і США), в яких етично проблемні дослідження дозволені. Досить чітку і ясну позицію зайняла ВООЗ — те, що важливе й цінне для здоров’я суспільства, людини і не суперечить інтересам інших людей, має бути прийнято. Що ж до юридичних аспектів, вітчизняні вчені працюють у рамках міжнародного та українського законів про трансплантацію.

НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА — ДОБРЕ, АЛЕ РЕГІОНИ — НАДІЙНІШЕ

Як заявили учасники прес-конференції, презентованими ними медичними технологіями, запатентованими в Україні, співвітчизники можуть скористатися вже сьогодні. Проте, підкреслили вони, йдеться не про миттєве зцілення, а про лікування, що добре поєднується з усіма видами класичних медичних методик, і нерідко — лікування копітке і тривале. В яку суму може вилитися курс терапії чи трансплантації — сказано не було, але тільки використання пацієнтом обов’язкової тест-системи на наявність вірусів обходиться йому в 30 у.о. Враховуючи ж те, що високі технології ніколи не були дешеві, а держава стурбована пошуком альтернативних джерел фінансування медицини, сподіватися можна в основному на особисті заощадження.

Відповідаючи на запитання «Дня», вчені зазначили, що Кабмін України спільно з НАНУ працює над Національною державною програмою розвитку трансплантації, 2/3 якої присвячується клітинній терапії. Передбачено створення національних банків, 4-х центрів трансплантології, що відповідають міжнародним вимогам, розвиток клінічної бази, що дозволить забезпечити такою меддопомогою все населення України. При цьому дуже великі надії покладаються на ініціативу регіонів, що прискорило б впровадження нових медтехнологій у систему охорони здоров’я. Цікаво, що скористатися ними бажають і зарубіжні пацієнти, але їхнє бажання наштовхується на нерозвинутість медичної інфраструктури. «Ми не можемо привезти до вашої клініки хворих, — відверто зізнаються західні партнери, — бо вони нагадують наші нічліжки».

ЧИ Є МОРАЛЬ ВИЩА, НІЖ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я?

Пол БЕРГ, лауреат Нобелівської премії:

— Більшість клітин нашого організму мають короткий життєвий період і специфічні функції. Стовбурнi клітини, виявлені в багатьох органах — від шкіри до кісткового мозку, мають певні відмінності. Будучи «прабатьками» звичайних клітин, вони можуть необмежено поповнювати самих себе. Враховуючи правильні біохімічні сигнали, ці клітини можуть ділитися і трансформувати самих себе в один з різних типів клітин залежно від того, де й коли в цьому виникла потреба.

Подібна мінливість означає, що стовбурні клітини мають потенціал для регенерування пошкоджених тканин органів і являють собою чудовий новий засіб для лікування певних хвороб, що дедалі поширюються. Дійсно, стовбурні клітини можуть дати людям можливість «вирощувати нові органи» на заміну хворим, для розвитку нових форм клітинних терапій.

На основі досліджень з використанням подібних клітин мишей учені роблять висновок, що стовбурні клітини можуть бути використані для заміщення клітин кісткового мозку в пацієнтів, які страждають на ракові захворювання, створення підшлункових клітин для пом’якшення діабету або нейронних клітин для лікування хвороби Паркінсона, Альцтейемра та різних захворювань головного і спинного мозку.

Стовбурнi клітини, що використовуються в дослідженні, найкраще витягувати з ембріонів ранніх стадій, створених у процесі штучного запліднення, але це призводить до етичної дилеми. Ідея про те, що людські ембріони можуть створюватися для отримання з них «матеріалу» для медичних цілей, навіює страх про повторне відвідування «сміливого нового світу». Навіть якщо цей крайній вияв малоймовірний, можливість зловживань будь-якого характеру спричиняє сильне протистояння.

Більшість противників продовження досліджень стовбурних клітин не ставлять під сумнів його наукову та медичну значущість, а заперечують використання людських ембріонів. Ці противники, особливо в Німеччині, де дослідження стовбурних клітин викликають у пам’яті страхіття євгеніки часів нацизму, стверджують, що в дослідженнях стовбурних клітин, взятих від ембріонів, немає необхідності, оскільки багатофункціональні стовбурні клітини також природно зустрічаються в дорослих тканинах. Враховуючи обережні результати нещодавніх аналізів про значну пластичність стовбурних клітин, отриманих з дорослих тканин, вчені мало знають про їх потенціал для тривалого функціонування поза тілом, здатності їх до диференціації і про те, чи можуть вони бути отримані в кількостях, необхідних для вивчення можливості їх клінічного використання.

Інше обмеження нещодавно було прийняте у Сполучених Штатах, де це питання розглядалося Національною біомедичною комісією з консультацій у сфері етики (National Biomedical Ethics Advisory Commission) у слуханнях і гарячих дискусіях із фахівцями в галузі етики, релігійними лідерами, вченими та лікарями. Комісія дійшла висновку, що з етичного погляду допустимо використовувати стовбурні клітини, взяті від заморожених ембріонів, але тільки тих із них, які було отримано в процесі штучного запліднення і визначено донорами та лікарями надмірними щодо клінічних вимог (звичайно запліднюється більше число яйцеклітин, аніж має бути насправді введено в жінок, які хочуть завагітніти).

Слідом за цими дискусіями Національний інститут здоров’я США (НІЗ) обнародував принципи, що дозволяють використання урядових фондів для досліджень стовбурних клітин, але в існуючому вигляді, що забороняє дослідження зі створення нових ліній стовбурних клітин із коштів федеральних фондів. Це обмеження означає, що лінії стовбурних клітин можуть створюватися тільки за рахунок приватних або комерційних джерел, які дотримуються протоколів, визначених цими принципами.

Я вважаю, що обмеження використання урядових фондів для створення стовбурних клітин, незважаючи на їхню політперфектність, створюють істотні наукові перешкоди. Ми знаємо, що різні, погано зрозумілі чинники спричиняють втрату стовбурними клітинами ембріона здатності до диференціації в усі можливі типи клітин. Ця втрата здатності до диференціації може бути викликана конкретним способом отримання стовбурних клітин, умов, у яких проходить їх зростання, або іншими змінними поводження з клітинами.

Створення можливості здійснення приватних досліджень по отриманню стовбурних клітин з використанням різних умов у власних лабораторіях за рахунок урядових фондів, як було нещодавно дозволено у Великій Британії і Франції, являє собою кращий спосіб визначення, які умови є критичними для створення клітин для конкретних терапевтичних цілей. Найбільш імовірним є те, що ембріональні стовбурні клітини, підготовлені у власній лабораторії вченого, будуть витягнуті, зберігатимуться і використовуватимуться таким чином, щоб максимізувати їх потенційну можливість для використання в практичних цілях. Клітини, отримані з комерційних джерел, скоріше всього, матимуть невідомий генетичний фон та історію і, отже, будуть менш корисні для певних важливих досліджень.

Тим часом як іноді наводяться різні віддалені непередбачені обставини, фундаментальний етичний вибір, перед яким ставляться дослідження стовбурних клітин, є більш обмеженим: чи повинні людські ембріони, які, зрештою, будуть викинуті на законних підставах, використовуватися для створення рятівних терапій для тих, хто має в них потребу. Ті, хто протистоїть абортам незалежно від їх причин, стверджують, що принесення в жертву людського ембріона для отримання стовбурних клітин — явище, подібне до аборту і, отже, аморальне. Але отримання стовбурних клітин з ембріонів, які в кінцевому результаті будуть знищені на дуже ранніх стадіях, на мою думку, з етичного погляду, відрізняється від аборту. Адже ми також повинні враховувати моральні наслідки відмови від продовження дослідження, результати якого можуть урятувати й покращити людські життя. Чи існує мораль вища, ніж наш обов’язок зробити все, що ми можемо, аби допомогти людям, чиї життя отруєні захворюваннями або порушеннями функціонування різних органів?

Проект Синдикат для «Дня»

P.S. 1980 року Пол Берг став лауреатом Нобелівської премії в галузі хімії, є почесним професором у відставці з проблем біохімії і досліджень раку в Школі медицини Стендфордського університету.

Олександр ФАНДЕЄВ, «День»
Газета: