Український уряд розгляне можливість подачі заявки на членство в Європейському Союзі вже цього року. Принаймні такий висновок випливає з недавньої заяви міністра закордонних справ Бориса Тарасюка. «Я обіцяю, що в цьому році я ініціюю обговорення цього питання в уряді», — заявив він.
Такою була його відповідь на запитання журналістів після засідання Комісії Україна — Трійка ЄС, що відбулася наприкінці минулого тижня. Цікаво, що комісар Єврокомісії із міжнародних питань та політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер не змогла дати жодної більш-менш чіткої відповіді із приводу майбутньої реакції Брюсселя на той випадок, якщо Київ таки відважиться подати офіційний запит із приводу свого права бути прийнятим в ряди країн ЄС. Поки що залишається загадкою, коли саме міністр Борис Тарасюк планує порушити питання заявки на урядовій зустрічі. Чинному урядові залишилося працювати лічені тижні, і невідомо, чи вистачить у майбутнього уряду «євроінтеграційного запалу» для обговорення цієї теми.
У цьому зв'язку напрошуються спогади про події нещодавнього минулого, коли українські урядовці одразу після помаранчевої революції заявляли, що заявку буде подано з дня на день. Але справа так і не зрушила з місця. Тоді Євросоюз переконав українську владу «не гарячкувати», а спочатку на ділі довести свою відданість євроінтеграції, реалізувавши План дій Україна — ЄС. До речі, цей документ було розроблено ще за попереднього керівництва, а тому він не врахував багатьох внутрішніх змін у державі. Представникам ЄС вдалося «виграти час», а тому зараз тло для подачі заявки виглядає не так привабливо, як ще рік тому. ЄС як не був готовий до обговорення цього питання, так, схоже, і не буде впродовж кількох наступних років. Як діяти Києву в цій ситуації? Чи варто й надалі вичікувати? Чи ж спробувати досягнути чіткої відповіді від Брюсселя?
Обнадіювати українську владу має той факт, що ЄС ще жодного разу не казав претендентам на членство «ні». Не виключено, що Україна не становитиме винятку. Однак слід враховувати, що тоді була й іншою ситуація в самому ЄС: ще не було провальних референдумів по проекту «євроконституції» у Франції і Нідерландах, не було такого рівня антипатії громадян країн ЄС до подальшого прийому країн, не було і масштабного розширення «євроклубу», який два роки тому поповнився на десять нових членів.
Відомо, що Україна ініціювала переговори з Євросоюзом щодо нового документа, який буде регламентувати відносини двох сторін після 2008 року. Через два роки якраз добігає кінця чинність Угоди про партнерство і співробітництво. У новій «посиленій» угоді Київ хотів би бачити положення, в якому б iшлося про перспективу України на членство в ЄС. Переговори обіцяють бути дуже напруженими і гострими. Багато залежатиме від готовності Брюсселя до значною мірою переломних рішень. Чимало залежатиме і від Києва, який після парламентських виборів має продемонструвати рішучість і відданість в реалізації своєї стратегічної мети, не налякавши «єесівських» партнерів внутрішніми негараздами.
Поки що Європейський Союз віддає перевагу інтеграції України «малими кроками». Так, у Брюсселі вітають надання країні ринкового статусу, започаткування переговорів про спрощення візового режиму, підписання Меморандуму про співпрацю в енергетичній галузі і започаткування Місії ЄС на українсько-молдовському кордоні. Утім, підхід «малих кроків» є швидше тактикою, аніж стратегією з боку Євросоюзу. Можливо, саме зараз настав час для того, аби Брюссель відважився нарешті серйозно обговорити довгостроковий план відносин із Україною.
Чи варто Україні подавати заявку на членство в ЄС? Як це може вплинути на відносини України з ЄС? Із цими запитаннями «День» звернувся до експертів.
КОМЕНТАРІ «Дня»
Анна ГУРСЬКА, експерт Центру східних досліджень, Польща:
— Із чим пов'язана заява міністра? Можуть бути різні пояснення. Можливо, це, як гадають деякі експерти, елемент передвиборчої пропаганди, оскільки євроінтеграція була одним iз центральних завдань політичної команди Віктора Ющенка. Утім, на це питання треба дивитися ширше. Відомо, що Європейський Союз дуже обережно ставиться до подібних амбіцій України. Важливо, що Київ працює над реалізацією Плану дій. Не менш важливо, що Україна готується до переговорів про нову угоду, яка буде регулювати відносини між Києвом і ЄС після 2008 року. Перед Україною стоїть виконання масштабної і складної домашньої роботи. Приміром, важливою є адаптація українського законодавства до норм, яких дотримуються в Європейському Союзі. Цей процес займає багато часу і коштів. Тому Україна має знати, чого їй очікувати в майбутньому. Якщо йдеться про членство, то така робота має перетворитися в важку, але потрібну рутину, якщо ж Україні відмовлять у вступі, то ця робота може обмежитися лише тими кроками, які будуть вигідні лише Києву. Тому можна ставитися лише з розумінням до намірів України прояснити ситуацію на найближчу перспективу. Про шанси позитивного рішення щодо української заявки дуже важко сказати. Із одного боку, Євросоюз не готовий підтвердити перспективи України. Із іншого боку, він змушений буде відповісти на це прохання української влади. Очевидно, відповідь залежатиме від результатів парламентських виборів, які відбудуться 26 березня, і від того, який уряд сформує новий парламент, чи здатний він буде подати таку заявку. Польща завжди намагалася підтримати Україну. Ми намагалися переконати брюссельських чиновників, аби ті підтвердили хоча б право України на таку перспективу. Особливо польські депутати дуже наполегливо діяли, щоб створити сприятливу атмосферу для України. Але я не впевнена, що Польща може сильно вплинути на рішення в Брюсселі у цьому випадку. Водночас можу нагадати, що Польща самостійно приймала рішення про подачу заявки, незважаючи на те, що на той час в ЄС не були готові її розглядати. Але Польща вирішила реалізувати своє право на членство, хоч ми також могли очікувати більш сприятливих умов. Україна сама має обирати, який із цих двох способів ефективніший.
Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції:
— Чимало кроків українських політиків саме зараз мають безпосереднє відношення до виборчої кампанії. Утім, я не можу стовідсотково сказати, що це стосується і заяви Бориса Тарасюка. Але якщо подивитися на останні рекламні ролики «Нашої України» по телевізору, то складається враження, що зовнішньополітичні питання займають важливе місце у побудові передвиборної тактики цією політичної силою. Особливо, коли йдеться про набуття Україною ринкового статусу, про те, що Україна на порозі СОТ... Тому я не можу виключати, що виборчий сегмент присутній в цій заяві. Із іншого боку зовнішньополітичне відомство послідовно відстоює ідею євроінтеграції, тому я не бачу в цій заяві нічого надзвичайного. Звичайно, обговорювати питання подачі заявки можна, але як це буде сприйнято в ЄС. Я недавно зустрічався з німецькими колегами, вони дуже делікатно висловлюються, коли мова заходила про подібні різкі кроки України. Вони не можуть заборонити Україні подавати заявку на членство в ЄС. Установчі документи Євросоюзу це дозволяють. Однак проблема полягає в тому, коли Україна буде спроможна досягнути необхідних для членства критеріїв. Поки що Києву дуже далеко до цього. Крім того, подача заявки була б передчасною, поки Україна на 100% не виконала План дій Україна — ЄС. Сьогодні виконано близько 65% Плану. І навіть серед цих 65% деякі пункти виконані частково (хоч імплементація цих заходів була запланована ще на попередній рік). Ми повинні сконцентруватися на реальній, а не на демонстративній роботі. Нас чекає складна чорнова робота із реалізації Плану дій Україна — ЄС — не тільки в економічній сфері, але і в політичній. Контроль суспільства за діями влади в Україні досі дуже слабкий. Тому нам треба ще багато працювати.