Не виключено, що середа, 8 жовтня, стане чорним днем у календарі українського парламентаризму. Щонайменше, політичні події вчорашнього дня свідчать про те, що Верховна Рада нинішнього — VI скликання — вже не жилець.
Взагалі, потрібно сказати про те, що депутати всіх п’яти фракцій, представлених у головному законодавчому органі країни, яким рівно рік тому українці, прийшовши на виборчі дільниці, делегували владні повноваження, стали маленькими пішаками у великій політичній грі глави держави і голови уряду. І що характерно: все це відбувається за умов парламентсько-президентської республіки (!). Добрий старт навіть не для будівництва, а для закладення підмурка парламентаризму, чи не так, Вікторе Андрійовичу та Юліє Володимирівно?
Навряд чи варто акцентувати увагу на вчорашньому скандалі, що мав місце під час зустрічі Президента Ющенка з представниками фракції НУ-НС. Чому окремі депутати «помаранчевої» політичної сили з істеричними нотками в голосі кричать про те, що настав час піти всупереч волі свого почесного лідера лише сьогодні? Про це, мабуть, потрібно було говорити, коли Банкова і декілька років тому, та й минулого року намагалася насильно затягнути нашоукраїнців на коаліційний рушник із регіоналами. Але — ні! Тоді це були переговори про створення широкої коаліції, діяльність якої нібито пішла б на користь країні й, висловлюючись словами колишнього прем’єра Януковича, стабілізувала б ситуацію. А сьогодні навіть не консультації ПР і БЮТ про створення більшості, а лише їхні спільні голосування — це зрада всіх і вся. Подвійні стандарти — наявні.
Винні всі, це факт, підтверджений постійними киданнями з боку на бік недавніх коаліційних союзників із БЮТ і НУ-НС, які й де-факто, й де-юре є сліпими ретрансляторами волі, бажань і потреб своїх лідерів, а конкретно — Ющенка і Тимошенко. Але питання полягає в іншому: хто нестиме відповідальність за все, що відбувається нині в країні? У двох перших осіб держави: Президента і прем’єр-міністра вистачає лише хоробрості «кусати» одне одного, звинувачуючи в усіх смертних коаліційних гріхах. А про відповідальність ні слова не чути, ані з боку Банкової, ані з вулиці Грушевського.
Навіть якщо раптом станеться диво й українці побачать друге за останній рік коаліційне «одруження» бютівців і нашоукраїнців, після всього, що сталося, ні про яку, а вже тим більше — продуктивну діяльність такої парламентської більшості не може бути й мови. Дуже багато бруду вилили колишні коаліційні союзники на адресу одне одного, дуже загострилася антипатія їхніх лідерів, словом, дуже близько вже президентські вибори, які затьмарили все навколо Віктора Андрійовича та Юлії Володимирівні. Про який, пробачте, бюджет для країни може йтися, якщо в голові двох державних (!) діячів постійно крутиться одна думка: як покласти опонента на лопатки і взяти золото президентської естафети?
Як неможлива коаліція БЮТ і НУ-НС, так приречений і ймовірний союз соратників Тимошенко і Януковича. Електорат Партії регіонів, можливо, і прийме таку ухвалу «синьо-білих», а ось виборці лідера блоку свого імені ще, напевно, подумають, чому за останній місяць пані Тимошенко мало не десять разів міняла тактику гри, постійно при цьому, до речі, апелюючи, до інтересів держави Україна.
Якщо немає коаліції будь-якої конфігурації, отже, вибори «під олів’є» — неминучі, проте питання полягає в ціні цього волевиявлення без зміни виборчих правил гри. Йдеться, звичайно ж, про повернення до системи відкритих списків, без якої немає підстав вірити в те, що нова Верховна Рада буде сильнішою і професійнішою за нинішню. Якщо будуть нові вибори — це будуть їхні вибори за їхніми правилами. Українцям знову пропонуватимуть голосувати за котів у мішках, прихованих за іменами Тимошенко, Ющенка чи Януковича. А потім ці самі лідери, після того як один, другий, третій депутат раптом вийде з коаліції, кричать на всю країну про зраду, про політичну легковажність, словом, — про схожість роботи депутата з роботою представниць першої найдавнішої професії. Адже, повертаючись до питання відповідальності, яка в українській політиці відсутня як вид, логічно було б, якби Тимошенко, Янукович чи Ющенко відповідали за поведінку тих, кого вони особисто включали до свого виборчого списку. І де в цьому зачарованому, зусиллями провідних ключових гравців, колі шукати справедливості, за яку рівно рік тому закликала боротися тоді опозиціонер, а нині прем’єр — Юлія Тимошенко?
