Бажано, щоб герой був із села, бо, ті, кому незатишно в місті, пам’ятають, де зарито їхню пуповину, а ті, хто виховався мегаполісом, марять незвіданою романтикою сільсько- дачної ідилії та смачним суржиком. Бажано, щоб цей герой був мужній, як Данко, і втаємничений, як Штірліц, недосяжний, як Галатея, дотепний, як Еней, і фотогенічний, як Овід... Бажано взагалі, щоб Герой був. Сто днів назад віншувався герой для народу. Звичайно, справжній герой завжди має ворогів, ми навіть зраділи, що йдучи впевненою ходою він витоптує чиїсь поля і ринки. Байдуже, що нам до тих користолюбців з їхньою олігархічною арифметикою. Аж ми розуміємо, чому не люблять нашого героя, і любимо його за це ще дужче. Герой жив своїм власним життям, його імідж, точно за Пелевіним, не відбивав реальність, а модифікував її. А ми чекали подвигу, ось зараз, ось-ось він всім покаже...
Імперіалістам хтось із ворогів продав фінансову таємницю Героя, чи просто так віддав, садист. Але змарнілий та непохитний Герой чесно й пронизливо заглянув Україні у вічі — ви повірили? Це було випробування, й ми його витримали. Боронь Боже, Герою! 41 відсоток з нас вірить тільки тобі. Ось наше плече, тримайся.
А коли імперіалісти насіли, Герой раптом визнав — було. Але один раз і швидко, і, головне, на користь Україні. А щоб історія не забула, хто примусив розхвилюватися кредиторів, наш герой мужньо назвав прізвище винуватця і про всяк випадок зауважив, що до чужого подвигу не причетний. Може, у відряджені був, або хворів, але точно — не знав. І нам би зрадіти: Герой наш не винний, але щось не склалося. Якби він сам і зразу все сказав...
А може, завтра скаже. Про те, чого раніше не знав. Або про тих, хто знав.
Ми були поблажливими з Героєм, але нас підвела етика. Не панукраїнська, а звичайна, така непоказна, негеройська... Герой наш став таким, як всі, тобто придатним якраз для цього життя: трохи каже неправду, трохи шкодує, трохи рюмсає і багато говорить. Може, він іншим і не був? А ми знову не там шукали свого Героя?
Сто днів урядування Віктора Ющенка не переросли у всенародне свято. Козирі, якими уряд підсумовує свій перший ювілей, не надто численні, а дружні спічі не надто переконливі. В той же час і політичні прибічники прем’єра, і його політичні, скажемо м’яко, опоненти, говорять про уряд у фразах, де перемежовується похвала й докори. Всі ніби чогось очікують, як поранений гладіатор очікує рішення юрби: помилувати чи скарати? Але підказки немає. Поразки і перемоги ста днів уряду — в оцінках співрозмовників «Дня».
Володимир ПОЛОХАЛО, полiтолог:
— Можна припуститися помилки, якщо говорити механістично про досягнення ста днів, і не бачити в якому контексті знаходиться уряд, що він успадкував і на що він може спиратися. Йдеться про його апріорі потенційні економічні і політичні ресурси. В цьому сенсі треба говорити про динаміку політичних процесів, яка склалася після виборів, про рівень громадянського суспільства, якого в Україні практично не існує, про певні соціальні зв’язки. І от тут, я думаю, що виконавча влада в особі адміністрації Президента, яка отримала карт-бланш восени минулого року, сама втрачає контроль над вирішення фундаментальних суспільних проблем. А демократичних інститутів або бракує, або вони мають формальний характер. Можна говорити, що в Україні є демократія, але це формальна демократія, яка до того ж є демократією для політичного класу політичних бізнес-груп. Отже, уряд Ющенка прийшов в умовах глибокої економічної кризи, в умовах прояву соціальної несправедливості, в умовах, коли ще не до кінця усвідомлено наслідки діяльності тих, кого ми називаємо олігархічними елітами.
Сьогодні в Україні існує два сектори економіки. Один перебуває в тіньовому просторі, його основу складають неформальні узгодження, які є непрозорими для суспільства, саме в цьому секторі відбувається неформальна конвертація адміністративних ресурсів у фінансові потоки. Ті, хто представляє цей сектор економіки, не потребують нормального ринкового середовища і однакових правил гри для всіх, про які декларативно заявив уряд, — бо такі правила є ризиком для їхнього бізнесу. Я назвав би представників цього сектора ортодоксальними підприємцями, до них належать і нові бізнесмени, і старий директорат, і представники найвищої управлінської верхівки. І для всіх них збереження статус-кво, збереження тієї системної деградації, в якій знаходиться Україна, це найсприятливіший клімат для подальшого успіху.
За цих умов реально змінити модель відносин у економіці, запровадити правила для всіх майже неможливо. Це фантастичне завдання. Тут потрібна така політична воля! Навіть концентрована політична воля кількох європейських країн не може подолати такої тенденції!
Представники іншого сектора економіки зацікавлені в реальному ринковому середовищі і правилах для всіх. В цьому секторі знаходяться, в тому числі, середні і частина великих підприємств. Можливо, цього не розуміє уряд Ющенка, але його соціальний ресурс, його підтримка — це якраз середній клас, і, на жаль, тут я можу дорікнути, що в оці сто днів практично нічого реального не зроблено для того, щоб закласти основи для розвитку малого приватного бізнесу, щоб зламати систему регулювання виробничо-комерційної діяльності, яка перешкоджає його розвитку. А це не дає формуватися середньому класові, який, власне, і забезпечує для уряду ризик бути каліфом на годину.
Не зрозумів уряд за сто днів і того, що в Україні зростають апетити регіональних бюрократично-управлінських і управлінських еліт. Ці еліти реально впливають на політичний процес. Вони значною мірою забезпечили владі перемогу на виборах, і Ющенко ще не встановив з ними контакту, тому що правила гри для всіх, прозора бюджетна політика, тощо зачіпає і інтереси регіональних еліт.
Сьогодні багато критики уряду, але вона нещира, вона йде від відчайдушної спроби зберегти статус-кво в тих усталених тенденціях, які характеризують Україну як далеку від справді демократичного вектора розвитку. Ми сьогодні не бачимо в Україні реальних ресурсів, які спонукають реальні зміни. І, на жаль, саме суспільство сьогодні не потребує цих змін, не потребує реалізації тих декларацій, які зробив Віктор Ющенко. А все, що відбулося протягом ста днів, не тільки не зламало вказані мною тенденції, а й засвідчило, що Україна не «запрограмована» на користь європейського вибору.
Те, що урядові Ющенка за 100 днів не вдалося і не могло вдатися змінити динаміку і логіку суспільно-економічного процесу, це об’єктивно. Стає дедалі очевиднішим, що і на рівні нинішніх політичних еліт вже сформовано виразні стандарти політичної поведінки та культури, які зводять нанівець навіть спорадичні благородні наміри Ющенка і окремих осіб привнести в політичний процес справді інші європейські схеми.
На наступних виборах виступатимуть ті гравці, для яких Ющенко є сьогодні серйозним конкурентом. І я передбачаю об’єктивне фіаско прем’єра, якщо тільки він не пристосується до тих негативних тенденцій, про які йшлося.
Депутат ВР Олексій КУЧЕРЕНКО («Відродження регіонів»):
— Перший безперечний успіх уряду — це реструктуризація на зовнішньому борговому ринку заборгованості за іноземними кредитами. У внутрішній політиці України успішним було затвердження бюджету. Проте хотів би об’єктивно сказати, що політична ситуація, яка тоді склався, була дуже вигідно для уряду, адже для парламентської більшості ця ситуація була першим виявом консолідуючих можливостей. Проте авторитет Ющенка, безумовно, зіграв свою роль.
Та я б усе-таки не погодився зі спробами уряду видати за свої досягнення зростання виробництва. Це дуже інерційний процес. Я не сказав би також, що це результати продуманих дій колишнього Кабміну. Так склалася ситуація: сприятливо повернулися зовнішні ринки, намітилася фінансова стабілізація. Зростання промислового і внутрішнього валового продукту і поліпшення показника рентабельності наших промислових підприємств здебільшого відбувається за рахунок паливно-енергетичного комплексу. Тобто йде, в основному, перерозподіл продукту. Тому, на жаль, ці ознаки зростання не будуть тривалими.
Доводиться констатувати, що немає чіткої концепції реформування ринку енергетики, хоч ось уже три місяці ми чуємо декларації, що ось-ось концепція з’явиться. Уряд, безумовно, має право на нормальні, обгрунтовані експерименти і реформи, адже те, що зараз є у ПЕКу, не працює. Та треба розуміти, що тут не досить тільки зусиль лише економістів і фахівців, тут треба розуміти, де політичний і економічний базис реформування відносин у ПЕКу. На мою думку, сил в уряду реформувати серйозно відносини у цій галузі не вистачить, бо він не спирається на серйозний політичний базис.
Безумовний негатив — це скандал, який стосується МВФ. Думаю, що він замовлений: супротивники уряду витримали недовгу паузу.
Потенціал окремо взятих членів уряду Ющенка досить високий, але, на жаль, не сталося за ці сто днів додавання або примноження цього капіталу. Навпаки, наявні суперечності, яким дозволили виплеснутися за межі внутрішньої кухні уряду. Це, на мій погляд, неприпустимо. Тому діалог з адміністрацією Президента, з парламентом має вести одна людина — прем’єр-міністр. І він повинен вдатися до серйозних спроб, щоб консолідувати команду: передусім, я маю на увазі першого віце-прем’єра, віце-прем’єрів з ПЕКу і з економіки. Неозброєним оком видно серйозні протиріччя і відсутність єдиного підходу. Якщо вдасться Ющенкові це зробити, то потенціал уряду стане реальним. А так він залишиться в уряду тільки у титулі: молодий, реформаторський і перспективний.
Депутат ВР Костянтин СИТНИК (партія «Собор»):
— Наша партія і я особисто підтримую дії Ющенка як прем’єра, більше того, я уособлюю його діяльність з останнім шансом України подолати кризу. При цьому я не можу не бачити, що якихось надзвичайних подій за ці 100 днів не відбулося. Але треба враховувати, що занадто занепале господарство перейшло в руки Ющенку. При цьому таки можемо говорити і про досягнення. Найбільш об’єктивна оцінка — рейтинг прем’єра, який найвищий серед державних діячів. Можливо, у цій цифрі закладена не тільки оцінка чеснот Віктора Андрійовича, а й розчарування щойно обраною владою, а можливо, люди визнають і те, що прем’єр досі не зробив жодної серйозної помилки. Єдину критику може викликати його кадрова політика.
Думаю, більш активні урядові дії припадуть на період після прийняття програми, яку вже зараз дороблена парламентом і цілком заслуговує на підтримку народних депутатів. Відтак сподіваюся, що уряду вдасться пропрацювати хоча б рік. Інакше Ющенкові як політику не залишиться вибору: або він піде у опозицію, або відійде від великої політики.
Так, не все робиться за 100 днів, але цей період був використаний урядом для заділу на майбутнє — внесено багато проектів документів, знову ж таки відбулося хоч незначне, але зростання виробництва, стабільно тримається гривня. Величезна заслуга Ющенка в тому, що реструктуризовано борги за державними облігаціями. Все це породжує надію , але станеться страшний провал, просто катастрофа, якщо і цього разу надію поховають. Тому, на мій погляд, потрібно, щоб уряд у реформах сконцентрував зусилля на вирішенні трьох основних проблем — розвитку сільського господарства, наведенню порядку в енергетиці і, що мені як науковцю видається важливим, наданні поштовху для розвитку науки і високих технологій.
Дуже показово, на мій погляд і те, що уряд заговорив українською мовою, багато людей вважає це дрібницями. До того ж це ледь не перший український уряд, який працює публічно: ми знаємо, що і як він робить. Єдиний недолік, хіба що в тому, що треба більш чітко організовуватися, впровадити хорошу, тверду, розумну організацію праці, бо справ багато, а уряду так і не вдалося виробити послідовність, наприклад, у розробці проектів законів, у наполегливості на негайному прийняттi найпотрібніших з них.
Але головним для Кабінету Ющенка залишається робота над реальним, видимим поліпшенням життя людей. На втриманні довіри до себе конкретними справами. Це головний урок зі ста днів.
ЦИТАТА «Дня»
Прем’єр-міністр України Віктор Ющенко: «Цей уряд і вся команда не напише другої програми. Ми продекларували свої позиції і цілі, які будуються на посланні Президента України до парламенту. Ці позиції не є предметом торгів чи коментарів» (31.03.2000, Всеукраїнський семінар представників регіональних ЗМІ).
