Завтра депутати прогнозують розглянути у третьому читанні Закон про медичне страхування. Напевно, складно відшукати в історії українського законодавства документ із такою насиченою біографією (скорочено він називається «Про страхову медицину»). Уже вісім років медична громадськість із періодичністю в два-три місяці збирається за «круглими столами» й обговорює майбутнє вітчизняної охорони здоров’я. А точніше — чи готове населення платити додатковий страховий внесок і терпляче чекати плодів своїх інвестицій протягом у найкращому разi двох-трьох років. Напередодні чергової спроби прийняття закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» варто пригадати, що, попри «адаптованість законопроекту до міжнародних стандартів», саме західні експерти закликали Україну до обережності у цьому питанні. Експерти Світового банку, які спеціально приїхали до Києва, поставили перед українською стороною низку цілком логічних запитань. По-перше, чи варто поспішати зі страхуванням, якщо нині — не секрет — ця тема перебуває у списку виключно політичних? По-друге, звідки візьмуться гроші на створення фондів та іншої інфраструктури, щоб грошовий потік ішов окресленим законопроектом шляхом? І, нарешті, головне: як відреагує населення, яке, справно заплативши внески, прийде до лікарні, де його зустрінуть обшарпані стіни, похмурі лікарі й набридла аргументація: «немає грошей»?
Проте населення попередню готовність відраховувати кошти демонструє. Згідно з дослідженням, проведеним Центром «Соціальний моніторинг», 48% опитаних не проти платити страхові внески до Фонду, а 23% робили б це, але нерегулярно. А щодо молоді, то у цьому випадку показники ще оптимістичніші — 53% тих, кому від 18 до 29 років, готові регулярно, окремою статтею, відраховувати кошти на медицину. І це означає, що більша частина населення виявляє солідарність із думкою МОЗ та комітету ВР із питань охорони здоров’я, материнства і дитинства. Як філософськи зазначив в інтерв’ю «Дню» перший заступник міністра охорони здоров’я з питань зв’язків із Верховною Радою Тимур Педченко, «під лежачий камінь вода не тече». Й ідеальних законів ще ніхто ніколи не приймав. Більше того, закон про медичне страхування завдяки восьмилітньому стажу роботи експертів над ним непогано прописаний. Із його допомогою бюджетні та небюджетні кошти зіллються воєдино і «витягнуть» охорону здоров’я iз ями. Крім того, нарешті медична допомога персоніфікується — тобто якщо сьогодні, умовно кажучи, «лікують» ліжко-місце (яке нехай навіть порожнє), то з прийняттям закону фінансуватимуть пацієнта. Притому з розумінням справжніх можливостей вітчизняної охорони здоров’я. Тому, говорить Т. Педченко, не зовсім зрозуміла позиція фракції «Регіонів», яка гальмує прийняття Закону, хоч її лідер, Раїса Богатирьова, — екс-керівник системи охорони здоров’я.
Фактично, зазначають експерти, станеться лише перерозподіл коштів усередині системи, у якої з’явиться свій міні-бюджет. Страховим випадком для пацієнта буде вважатися той момент, коли йому знадобиться лікар, причому це може бути як елементарне обстеження, так і безпосереднє медикаментозне лікування. А гроші, які накопичує у себе Фонд медичного страхування, він перераховує на рахунок конкретного медичного закладу.
Щоправда, останній пункт досі залишається одним із найсуперечливіших. В ідеалі, між медичними закладами (і не тільки ними) повинна існувати конкуренція. Коли лікар не зацікавлений у пацієнтах, оскільки їхня кількість ніяк не позначається на його гаманці, про мотивацію до якісної роботи не може і йтися, резонно відзначають у профільному комітеті Верховної Ради. Якщо із введенням закону одночасно провести і реструктуризацію медзакладів, то гарантувати дієвість нововведення вже буде реально. Наприклад, пропонує завідувач секретаріату комітету ВР із питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Володимир Рудой, можна було б зробити лікарні і поліклініки суб’єктами некомерційної діяльності, які не позбавлені пільг державних закладів, але працюють за господарським кодексом. Тоді можна було б говорити про можливості «природного відбору» медперсоналу, який за наявності коштів, перерахованих фондом загальнообов’язкового медичного страхування, міг би гарантувати якість і своєчасність надання медичних послуг.
А що стосується найважливішого моменту, тобто розмірів відрахувань та їхнього порядку (а це, згідно з соціологічними опитуваннями, насамперед непокоїть людей похилого віку — 47% опитаних у даній віковій категорії не хочуть платити внески до фонду), — то у законопроекті існують свої градації. Наприклад, за пенсіонерів має платити Пенсійний фонд, до скарбнички якого планується спрямувати гроші від акцизного збору за алкогольну та тютюнову продукцію. Аналогічна ситуація і з безробітними — за їхнє медичне обслуговування візьметься «профільний» фонд. В інших випадках «домовлятися» (щоправда, з допомогою додаткового закону) повинні роботодавці з найманими працівниками. Загалом кожне підприємство повинне відрахувати на потреби охорони здоров’я 5% від фонду заробітної плати.
Якщо ж у співробітника щомісячний прибуток нижчий за прожитковий мінімум, тоді компенсувати «збитки» фонду загальнообов'язкового медичного страхування вимушені будуть роботодавці, взявши на себе фінансову ношу як за підприємство, так і за співробітника.
Такий розмір внеску, стверджують експерти, якісно прорахований з урахуванням нинішніх потреб охорони здоров'я. На сьогодні лікувальні заклади отримують лише 30% від необхідного мінімуму (цей мінімум становить 6,4 млрд. гривень на рік). А із введенням 5-відсоткової системи тільки протягом першого року фонди отримають 7 млрд. гривень. І як результат — витрати на лікування однієї людини збільшаться щонайменше вдвічі.
Щоправда, у списку «благ», які повинні з'явитися після прийняття закону, є кілька істотних «але». Насамперед, на них вказують приватні страхувальники, яким тепер доведеться знижувати тарифи на добровільне страхування й орієнтуватися на вузькоспрямовані дорогі медичні програми. Йдеться про заплутаність грошової траєкторії. Кошти повинні надходити до фонду, в останнього відкриються територіальні відділення, які, у свою чергу, через агентів і за своїм розумінням розподілятимуть гроші до лікувальних закладів. Крім того, якщо знов-таки зачепити питання якості надання медичної допомоги, то, як стверджують приватні страхувальники, успішний тандем виходить лише із приватними клініками. А це свідчить про те, що без істотних змін у статусі державних медзакладів від фінансових ін'єкцій (у вигляді обов'язкових страхових внесків) виграють хіба що головлікарі.
