Як продукт економіки інформація та інформаційні технології в сучасному світі стали, в стратегічному плані, важливішими за мільйони тонн виплавленої сталі або десятків тонн золота, від автомобілів, верстатів, побутових приладів та будь-якої іншої продукції індустріального віку.
Однак інформаційні технології, що революційні за своєю суттю, є всього лише складовою частиною, технологічною основою революції у ширшому плані — настання Ери Інтелекту. Адже могутність сучасної країни передусім починає визначатися кількістю і якістю плодів національного розуму. 2000 рік щодо цього буде тією межею, коли вартість інтелектуального продукту в міжнародному економічному обміні зрівняється з вартістю товарної маси. Все це призведе до радикальних змін самого характеру виробництва.
Нині ми стаємо свідками (на жаль, тільки свідками, а не рівноправними учасниками) нової, так званої постінформаційної, або інтелектуальної технологічної революції.
Гігантські корпорації, що виникли на початку XX століття і довгий час визначали його економічне життя, або пішли в небуття, або в багатьох випадках втратили свій вплив. Дві третини компаній, які увійшли до списку п’ятисот найбільших у 1954 році, або припинили своє існування, або стали не настільки великими, щоб утриматись у цьому списку в наші дні.
Цей процес супроводжується стрімким скороченням кількості зайнятих у тих корпораціях, що продовжують утримувати і зміцнювати свої позиції. Наприклад, частка зайнятих у промисловості США зменшилася з 34% від загальної кількості робочої сили в 1950 році до 15% нині. Приблизно третина цих людей — не промислові робітники, а спеціалісти, які мають справу з інформацією: бухгалтери, менеджери, дизайнери.
Видатки на інформацію становлять у середньому три чверті доданої вартості сучасної продукції. У новій економіці купують і продають концентроване знання — колосальний обсяг інтелектуального змісту в крихітній матеріальній оболонці (прикладом можуть бути комп’ютерні програми, найновіші ліки або останні моделі авіаційно-космічної техніки, ціна яких передусім зумовлена витратами за статтею «Дослідження і розробка»).
Результати досліджень, що проведені найвищими авторитетами світової економічної науки, Нобелівськими лауреатами (такими як К. Ерроу, В. Леонтьєв. Р. Лукас, А. Льюіс, Д. Тойнбі та ін.), свідчать: принципові положення економічної політики країн, що перебували в стані занепаду й успішно перебороли його, були дуже схожими, незважаючи на національні та історичні відмінності.
Аналізуючи ці процеси, можна спробувати виявити головні складові перемоги над кризами.
Існує думка, що гарантією успіху є низьке значення рівня інфляції, валютного курсу і бюджетного дефіциту. Проте багато держав випереджаючими темпами підвищили рівень життя населення, незважаючи на бюджетний дефіцит (Японія, Південна Корея, Італія) та інфляцію (Франція, Італія).
Секрет перемоги — не у великих запасах природних ресурсів. В останні десятиліття найбільших успіхів у господарському і соціальному розвитку досягли країни, явно обділені природними ресурсами — Сінгапур, Японія, Італія, Південна Корея, Гонконг, що імпортують значну частину необхідної їм сировини, енергоносіїв і сільгосппродукції.
Наявність дешевої робочої сили також не є обов’язковим чинником виходу з кризи і динамічного розвитку. Адже і Німеччина, і Швеція, і Японія успішно розвиваються не всупереч, а завдяки високому рівню заробітної плати і соціальних гарантій для працюючих.
Настільки ж суперечливим є твердження про те, що на ефективність економіки визначальною мірою впливають ліберальні відносини в системах керування. Китай успішно розвивається в умовах жорсткої централізованої системи управління.
Всупереч твердженням, за якими сильні профспілки підривають ефективність економіки, і Німеччина, і Японія давно входять до світових лідерів, а профспілки в цих країнах достатньо сильні та впливові.
Звичайно, кожний з названих чинників впливає на ефективність економіки країни, але жодний з них не є визначальним.
Обов’язковою складовою успішних реформ у всіх країнах був випереджаючий розвиток інтелектуального потенціалу. Світовий досвід показує: життєвий рівень усіх прошарків населення, соціально-економічна ситуація в країні визначаються ступенем освіченості суспільства і його ставленням до інтелектуальних цінностей. Лише інтелектуально багате суспільство є гарантією високого рівня життя народу і процвітання держави, навіть за відсутності енергоносіїв, корисних копалин та інших дарунків природи.
Ні багатства надр, ні родючі землі, ні ідеальний клімат, ні туристична принадність не в змозі зрівнятися ні за могутністю, ні за суспільною значущістю з потенціалом людського розуму.
Керована корпоративна розумова енергія — вирішальний виробничий фактор сучасного і майбутнього світу. У двадцяти розвинутих країнах, в яких працює 95% учених світу, прибуток на душу населення зростає щорічно на 200 дол. США, у країнах з низьким науковим потенціалом — на 10 дол.
Загальносвітовою тенденцією стає стрімке скорочення проміжку часу між ключовими етапами науково-технічного прогресу: відкриттям (винаходом), доведенням його до стадії технології і впровадженням у виробничий процес. Конкуренція, що загострюється дедалі більше, призводить до того, що винахідник виступає невід’ємною і головною складовою циклу розвитку всіх без винятку систем, створених людьми.
Людський інтелект, таким чином, стає безпосередньою і головною продуктивною силою постінформаційної технологічної ери.
У геополітичних стратегіях країн-лідерів у підтриманні та нарощуванні відриву від інших країн вирішальну роль відіграє наукове і технологічне домінування. Це, в свою чергу, потребує зростаючих темпів інноваційного процесу, формування необхідного для цього інтелектуального ресурсу.
Враховуючи природну обмеженість інтелектуальних ресурсів окремої країни, велика увага приділяється «імпорту інтелекту». Полювання за інтелектом у найближчому майбутньому перетвориться на самостійний і один з найвигідніших видів бізнесу. Компанії, де працюють учені, що роблять відкриття, миттєво переміщуються на вищий рівень у світових рейтингах.
Спостерігається глобальна тенденція перенесення до слаборозвинутих країн низькоінтелектуальних, ресурсо- та енергозатратних, а також екологічно небезпечних виробництв. Ці виробництва є також економічно найменш рентабельними. Одночасно в державах-лідерах починають концентруватися найсучасніші високорентабельні інформаційні та інтелектуальні технології. Інтелектуальний потенціал є складовою такого більш широкого поняття як гуманітарний потенціал. Гуманітарний потенціал нації — це явище якісно відмінне від простої суми людського потенціалу кожної людини-громадянина, і визначається рівнем фізичного та психічного здоров’я нації, її соціального благополуччя, моральності, духовності, інтелектуального розвитку (інтелектуального потенціалу), психологічної єдності, гуманітарної активності (активності у прояві всіх перелічених вище ознак).
Інтелектуальний потенціал виявляється не тільки в галузях, пов’язаних з високими технологіями. Інтелектоємність управлінських рішень і творчої активності людини стрімко зростає у всіх без винятку сферах її діяльності, від побутової до міжнародної.
Інтелектуальний потенціал нації має кілька складових, а саме:
— систему освіти, що включає державні та недержавні навчальні заклади.
— комп’ютерне забезпечення. Тут має значення абсолютна та відносна кількість комп’ютерів, їх якість, ступінь охоплення сітьовим зв’язком.
— системи зв’язку, де визначальними є швидкість зв’язку, його надійність, перешкодостійкість, захищеність від несанкціонованого доступу.
— бази даних на друкованих (бібліотеки) та електронних носіях.
— систему науки, що включає державні та недержавні наукові заклади.
— i нтелектуальну власність у вигляді патентів, ліцензій, ноу- хау.
Одним із визначальних пріоритетів для успішного розвитку держави є створення умов і механізмів для ефективного перетворення інтелектуального потенціалу народу на інтелектуальний капітал.
Інтелектуальний капітал — це інтелектуальний потенціал, активно використовуваний у процесах економічного розвитку.
В сучасних умовах наджорсткої конкурентної боротьби інтелектуальний капітал дає змогу створювати цінності та забезпечує конкурентоспроможність як окремим підприємствам, так і суспільству в цілому.
Інтелектуальний капітал — це сума знань, досвід, професійна підготовка та інтуїція всіх працівників підприємства, установи (або держави). До цього слід додати напрацьовані людські зв’язки, інформацію у вигляді баз даних, інтелектуальну власність, комп’ютерну мережу, що миттєво опрацьовує і передає інформацію всім працівникам відповідної структури, завдяки чому їй вдається реагувати на зміни швидко і адекватно.
Інтелектуальний капітал дає змогу економити техніку, кошти, товарно-матеріальні засоби, вивільняє фінанси, підвищує життєстійкість учасників економічного процесу, сприяє зростанню прибутковості економічної діяльності. Діяльність відомої корпорації Міcrosoft є наочним цьому підтвердженням.
Уміння користуватись інтелектуальними фондами перетворюється на першочергове завдання бізнесу. Підприємства, що не здатні керувати інтелектуальним капіталом, просто зникають.
На зміну їм приходять такі організації, як дочірня фірма фінської електронної компанії Nоkіа зі щорічним обсягом продажу товарів на суму 160 мільйонів доларів США і штатом з п’яти чоловік. Або Nіkе — виробник взуття, який не виготовляє взуття: його продукція — дослідження, розвиток виробництва, дизайн, маркетинг, збут, тобто обслуговування на основі знань. На кожного працівника Nіkе припадає 334 мільйони доларів США щорічного продажу.
В умовах інтелектуалізації виробництва змінюються усталені погляди на економічні поняття. Наприклад, поняття «основні фонди» починає набувати зовсім іншого змісту. Виникає парадоксальна ситуація, коли те, чого нема в бухгалтерському балансі, стає набагато ціннішим за те, що в ньому є. З погляду матеріальних активів, така відома компанія, як Vіsа Іnternational просто не існує, хоча і здійснює фінансові операції по всьому світу на суму близько 300 мільярдів доларів США на рік.
Ось чому перспективна програма розвитку України має бути пронизана усвідомленням реалій XXI століття — часу глобальної економіки, панування інформаційних технологій і комунікаційних мереж, випереджаючого накопичення гуманітарного, зокрема, інтелектуального потенціалу.
Інтегрування України у світовий економічний простір і європейський, зокрема, можливе тільки через піонерні наукові і конструкторські здобутки. І для цього є всі можливості. У всякому іншому випадку міжнародна інтеграція України буде забезпечувати її обслуговуюче становище як країни «третього світу».
В цьому плані необхідно зорієнтувати відповідні наукові сили нашого суспільства на формулювання стратегій розвитку України з урахуванням тих реалій, над осмисленням яких зараз працює весь світ і значення та перспективи розвитку яких для України ще треба добре усвідомити.
В новій державній стратегії щодо розвитку інтелектуального потенціалу і капіталу нації повинні органічно поєднуватись чинники економічної ефективності та конкурентоспроможності, соціалізації та гуманізації розвитку, екологізації виробництва, ринкові механізми та засоби державного регулювання сучасного типу.
Подібна стратегія передбачає перехід до принципово нової управлінської ідеології розвитку українського суспільства. Управлінські дії, побудовані на намаганні наздогнати країни-лідери, копіюючи їх сучасну політичну і економічну моделі, — хибні в самій своїй основі. Досвід суспільного розвитку свідчить про те, що той, хто наздоганяє, ніколи не наздожене. Наздогнати може лише той, хто здатен, усвідомивши світові тенденції, перейти від «траєкторії переслідування» до «руху на випередження». Такий тип руху передбачає стратегічну орієнтацію суспільства на нові випереджаючі технології у сфері виробництва та нові прогресивні засади соціальної організації.
Виходячи з такого стратегічного підходу, забезпечення високих (на рівні 7—9% щороку) темпів приросту валового внутрішнього продукту не є самодостатньою метою. Основна мета — підтримувати і спрямовувати розвиток таких елементів суспільства, що забезпечать побудову української соціально-економічної моделі за вимогами майбутнього, досягнення такого рівня розвитку продуктивних сил інформаційно-інтелектуального характеру, який створить можливість переходу до економічно суперефективного та соціалізованого суспільства нової ери людства.
Рух на випередження — єдиний шлях до гідної перспективи. Тільки завдяки рухові на випередження в Україні буде створене суспільство добробуту і гідної перспективи, відкриті можливості для рівноправної співпраці на світовій арені з іншими державами.
Що стосується практичних управлінських дій державного керівництва, то невідкладним завданням є створення на загальнодержавному рівні цілісної системи з метою підтримки інтелектуального потенціалу нації, його розвитку і перетворення на інтелектуальний капітал.
Система включає в себе:
Надання освіті реального державного пріоритету.
Метою освіти є досягнення максимально можливого рівня гуманітарного потенціалу народу та розширення вікових меж його ефективного використання.
При цьому необхідно забезпечити максимально широкий і дійсно рівний доступ усіх громадян до освіти та орієнтуватися на найбільш перспективні освітні технології. Необхідно змінити ситуацію, коли тисячі здібних молодих людей не можуть вступити до вищих навчальних закладів з економічних причин або через хабарництво.
Створення умов для відтворення і випереджаючого розвитку науки.
Завдання держави — забезпечити пряме фінансування фундаментальної науки і через піднесення національного виробництва забезпечити розвиток прикладної науки безпосередньо у галузях та на підприємствах.
Орієнтація на молодь.
Лише всіляко підтримавши молодь, можна сподіватись на утвердження сучасних ознак суспільного прогресу і гідне майбутнє України. Тільки молодь, зайнявши «диспетчерські пункти» у державі, відкриє для всіх нас шанс відновити той плідний, творчий, підприємницький дух, що має здатність облагороджувати все довкола себе.
Пошук і практична підтримка феноменів національного інтелекту.
Практично в кожній віковій категорії є особистості, що відрізняються незвичайними здібностями. Виявлення цих людей і створення максимально сприятливих умов для реалізації їхніх творчих можливостей дає такий потужний соціальний та економічний ефект, що подібний вид діяльності можна розглядати як одну із найприбутковіших сфер інвестиційної діяльності.
Всебічне сприяння інформатизації всіх видів діяльності шляхом відновлення діяльності державного Комітету з інформатизації, орієнтації державних управлінців усіх рівнів на сприяння забезпеченню організацій та громадян комп’ютерами, розвиткові мережі Інтернет та систем зв’язку, створення електронних баз даних та спрощення доступу до них.
Спрощення процедури реєстрації інтелектуальної власності та забезпечення її ефективного державного захисту.
Ліквідація надзвичайно поширеної практики незаконного використання чужої інтелектуальної власності. Це не тільки суперечить міжнародним зобов’язанням України, але й робить практично неможливим комерційне використання плодів національного інтелекту в самій країні.
Забезпечення постійно зростаючих темпів інноваційного процесу. Сприяння запровадженню у виробництво уже виконаних високоефективних вітчизняних розробок.
У кожній галузі виробництва напрацьовано значний пакет таких розробок. За експертними оцінками, цей ресурс оцінюється у мільярди доларів.
Збереження унікальних високотехнологічних виробництв, допомігши їм пристосуватися до нових умов.
Нагальна проблема — «реанімація» унікальних виробництв, які є у кожному регіоні, що забезпечить розвиток внутрішнього ринку на високотехнологічній базі і дозволить Україні посісти гідне місце на ринках Європи і світу. Таким чином можна швидко повернути найкращі інженерні та робітничі кадри до виробництва.
Організаційна підтримка з боку держави найбільш перспективних видів діяльності.
При плануванні та здійсненні інноваційної діяльності необхідно орієнтуватися на найбільш перспективні види діяльності та технології, визначені на основі аналітичних досліджень.
Сприяння консолідації науково-технічної інтелігенції, підтримка її громадської активності.
Сьогодні, коли інтелігенція за чисельністю переважає селянство, а за інтелектуальним потенціалом — домінуюча сила, політична роль її надзвичайно важлива. В сучасних державах від позиції інтелігенції та її окремих груп великою мірою залежить політичний та економічний розвиток суспільства, якісний склад влади, динаміка науково-технічного та соціального прогресу.
Масштабність завдань у галузі розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства об’єктивно потребує оновлення та омолодження управлінської еліти, вироблення і застосування нових високих стандартів для державних управлінських кадрів. Відсутність потреби в інноваціях в сучасному бізнесі України, дефіцит нового типу фахівців у сфері державного управління, а також відсутність у них мотивації прийняття відповідальних рішень створює практично неподоланний бар’єр для запровадження вітчизняних новітніх розробок та призводить до деградації і міграції національного інтелектуального капіталу.
Система державної підтримки розвитку інтелектуального потенціалу і капіталу на загальнонаціональному рівні має бути науковою основою для прийняття рішення та здійснення будь-якої державної управлінської дії в цій галузі, реальним кроком до переходу від галузевої до функціональної системи державного управління.
Прагматичний інтелект, доповнений мораллю і патріотизмом у сучасному, а тим більше в майбутньому світі, є важливішим за інші економічні ресурси, включаючи навіть земельні. Випереджаючий розвиток інтелектуального капіталу, основою якого є постійно зростаючий сукупний людський потенціал, — запорука гідного шляху України в майбутнє.
