Отримавши редакційне завдання зробити матеріал з переможницею чемпіонату Європи серед неповносправних спортсменів Роксоланою Дзьобою-Баляк, без проблем вийшла з нею на контакт — дівчину добре знають і люблять у Львові. Нагадаємо, що вона нещодавно повернулася з французького міста Віші, де здобула золоту медаль серед лучників й одночасно виборола ліцензію на участь у наступних Паралімпійських іграх, що відбуватимуться 2012 р. у Лондоні.
Роксолані 27 років. Має 8-річну донечку-другокласницю. Народила Еліну-Адріану вже після того, як десять років тому внаслідок нещасного випадку (потрапила під електричку) позбулася обох ніг. У лікарні перебувала два місяці — перенесла шість операцій. Розповідає, що трошки ходить на протезах: «Подвійна ампутація».
Вагітність, згадує, перебігала дуже тяжко: «Постійно перебувала на підтримці». Родила через кесарський розтин. Хвалиться, що донечка дуже самостійна: «Пристосована до життя. Добре вчиться. Старається й мені допомагати. Запросто може піти по продукти в магазинчик поруч із домом — мені тільки треба скласти їй список». Каже, що планує друге дитя, але вже після Лондона — після 2012 р.
Живе з другим чоловіком — перший помер чотири роки тому внаслідок онкологічного захворювання. Згадуючи другого чоловіка, сміється: «Звати його Юра, він повносправний». Познайомилися в кафе.
Дивлюся на Роксолану і ловлю себе на думці, що в людини начебто нема проблем.
— Проблеми є в кожної людини, — ніби читає мої думки Роксолана. — І в повносправної, і в неповносправної. Все залежить від того, хто як себе налаштує.
На господарстві, розповідає, дає собі раду сама.
— Живу із сестрою та її чоловіком, але вони зранку йдуть на роботу. Мала біжить до школи. І я лишаюся сама. Жодної проблеми в сенсі готувати чи прибирати не відчуваю. А готувати то взагалі просто обожнюю — мені це приносить задоволення.
Щодо того, що допомогло десять років тому після важкої травми реабілітуватися, відповідає так: «Колосальна підтримка була від сім’ї, друзів, знайомих. І саме тоді зрозуміла, що треба жити».
Спортом почалася займатися дев’ять років тому. На тренування приїжджає три-чотири рази на тиждень. На таксі. Можливо, невдовзі матиме власний транспорт — обіцяла посприяти міська влада.
Любить зустрічатися з друзями, яких, каже, багато: «Зустрічаємося, говоримо про дітей, просто відпочиваємо». Любить піти в кафе — просто послухати музику. Любить читати, посидіти в інтернеті, піти в кіно. Напрочуд приємним називає відпочинок на природі. Нещодавно-от повернулася з Карпат. «Якщо є вільний час, — говорить Роксолана, — є чим себе зацікавити».
Має друзів і серед іноземних спортсменів, з котрими перетинається на змаганнях: «На жаль, бракне часу на повноцінне спілкування, бо багато стріляємо. Але все ж таки кількома словами встигаємо перекинутися — зазвичай вже після змагань, на прощальному фуршеті».
Розпитую про пенсію інваліда першої групи. Роксолана, знову ж таки з усмішкою, говорить про те, що пенсія пристойна, за яку можна жити, — майже 900 гривень. Порівнює з тією, що призначили 10 років тому — 45 гривень — і яку отримувала доволі тривалий час. Не забуває розповісти й про пенсію на дитину — близько 700 гривень: «Якщо скласти, непогана сума виходить».
Ото і все. Все просто — як у казці. Тому й назвала свій матеріал «Жила собі Роксолана...»
