Вишуканість і влучність, злободенність і соціальна користь. Поєднати ці речі можливо. Саме це вже десятий рік поспіль доводить щорічний фотоконкурс газети «День», що традиційно відкривається у вересні в Українському домі. Десять років тому було вперше проведено фотоконкурс «Дня», який згодом став одним із найграндіозніших проектів та візитною карткою газети. Щороку із сотень надісланих на фотоконкурс робіт журі обирає кращі (з кожним роком кількість відібраних фотографій зростає), з яких формується «фотовиставка на колесах» — презентувавши її киянам, «День» їде з нею по всій Україні. За цьогорічним відкриттям бажаючі могли спостерігати в онлайн режимі через інтернет-зв’язок завдяки давньому другу «Дня» компанії «Адамант».
«Студія смаку» — так цьогорічну фотовиставку в розмові з гостями назвала головний редактор газети «День» Лариса Івшина. Влучні назви у поєднанні з професійністю фотографів — незмінна риса фотовиставки. Проте часто у конкурсі перемагають і аматори. Учасниця Ольга Кузнєцова, яка отримала приз від головного редактора за роботу «Люблю кавун», займається фотографією лише півроку, проте її, можливо, і не найпрофесійніше фото випромінює стільки позитиву, що воно навіть стало візитною карткою цьогорічної фотовиставки.
Загалом ювілейний фотоконкурс, як і годиться, мав кілька родзинок. Це — номінація, що цього року вперше з’явилась серед інших, — «Світ очима дітей». Як виявилось, дитячий об’єктив здатний схоплювати більше радості. Можливо, тому відвідувачі виставки помітили позитивний настрій більшості фотографій та позитив у виставці загалом, незважаючи на велику кількість трагічних сюжетів у знімках.
Найвищою нагородою фотоконкурсу є гран-прі. Традиційно це є значна грошова премія, яку вручає «Сбербанк России» (донедавна «Банк НРБ») під особистим патронатом В’ячеслава Юткіна, який є не лише блискучим фінансистом, а й поціновувачем мистецтва фотографії. Гран-прі-2008 отримав Борис Корпусенко за знімок «День Росії. Тост Контрольний».
Проте найголовнішим сюрпризом ювілейного фотоконкурсу стало заснування головної номінації — було втілено в життя давню мрію головного редактора заснувати Приз Призів від редакції газети — «Золотий День». Це ювелірний виріб, віртуозно виконаний майстрами компанії-партнера «Дня» «Харарук». Фотографія, що нагороджується цією премією, має не просто влучно відобразити момент. Знімок повинен спонукати до милосердя і конкретної дії на допомогу. Перший «Золотий День» отримав 22-річний киянин Ігор Добровольський за роботу «Повінь забрала трьох дітей». На ній зображена безутішна жінка з села на Івано-Франківщині, що втратила трьох дітей внаслідок нестримного стихійного лиха. «У тому селі, куди ми приїхали знімати репортаж, похорони були через кожне подвір’я. Тоді не думалось про конкурси... Звичайно, грошима біді цієї жінки не зарадиш. Проте я радий, що мій знімок принаймні допоможе підтримати її», — говорить автор фотографії. З пропозицією підтримати ідею «Золотого Дня» організатори фотоконкурсу звертались до багатьох. Безапеляційно відгукнулась Раїса Богатирьова. Окрім значної премії автора, вона пообіцяла допомогти всім можливим героїні сюжету фотографії.
Людяність — особлива риса фотовиставки газети «День». Спеціальною номінацією, запропонованою давнім партнером «Дня» Представництвом Світового банку в Україні та Всеукраїнською громадською організацією «Український медичний союз» стала «Охорона здоров’я». Першу премію в цій номінації за фотографію Миколи Хазановича «Хай відступить лейкемія» вийшов отримувати батько дитини, зображеної на фото. Хочеться сподіватися, що цей крок автора роботи стане надією малечі та його батьків.
Благі наміри організаторів фотовиставки об’єднали навколо себе і ЗМІ, що не часто побачиш в українському інформаційному просторі. «День» надзвичайно вдячний колегам за високу оцінку щорічного фотоконкурсу. Дякуємо і всім партнерам, що радо відгукнулися на нашу пропозицію підтримати фотомистецтво та — головне — соціальну фотографію!
Фотовиставка продовжить роботу в Українському домі до 5 жовтня. Чекаємо на ваші відгуки! Наразі — до вашої уваги враження щасливчиків, що першими відвідали Фотовиставку газети «День»-2008.
Раїса БОГАТИРЬОВА, секретар РНБО:
— Мені сподобалися всі фотографії. Ми, українці, всі такі різні на цих фотокартках. Хто щасливий, хто — з біллю, хто — в розпачі. Різні, але водночас однакові в проявах своїх відчуттів.
Фотокореспонденти провели величезну роботу — не треба соціологів, щоб побачити, які ми є, українці, яка ми нація, чого ми хочемо, до чого прагнемо. Все це є на фото. І оскільки я людина сентиментальна, то більш за все мене вразила світлина мами, яка втратила на повені трьох дітей. Вона така засмучена стоїть у своєму горі. Нам треба бути більш чутливими, доброзичливими по відношенню одне до одного. Життя — це мить.
Що ж до політичних фото, то я на них, відверто кажучи, не дуже уважно дивилась. Просто я це спостерігаю кожен день, якщо не в коридорах влади, де я перебуваю, то у Верховній Раді, де я вже не перебуваю, але яку бачу щодня по телебаченню.
Євген МАРЧУК, екс-прем’єр-міністр, екс-міністр оборони України, екс-секретар Ради національної безпеки та оборони України, екс-голова Служби безпеки України:
— Загальні враження від фотовиставки в мене хороші. За минулий рік я побачив позитивну, хорошу Україну, хоча і було багато трагічних моментів для нашої країни. Катаклізми на політичному олімпі відбувалися на фоні стихійних трагедій. Природа ніби навмисно змушувала наших політиків замислюватися не тільки над владними і власними проблемами, але і над проблемами природного характеру. Позитивом для України вбачаю те, що багато людей в нашій країні відходять від прив’язаності до влади і займаються своєю справою, приділяють увагу рідним, близьким, влаштовують своє життя. З іншого боку, це свідчить про падіння довіри до влади з боку народу, і така апатія населення обѓрунтована. Але, все ж таки, сало на п’ять пальців (фотографія «Це на «п’ять». — І.К.) говорить про український оптимізм.
Найбільше мені сподобалася фотографія з Сімферополя, яка називається «Під час зсуву». На ній видно, що знімок зроблений під час зсуву ѓрунту в Криму. Двоє хлопців рятуються від стихійного лиха. Один із них уже перескочив прірву, а інший, відштовхнувшись від тієї частини землі, яка посувалася вниз, вже не встигав до безпечної частини ґрунту. Тому він протягує руки, щоб хоч якось зачепитися за те місце, де чекав його друг, який теж, просунувши руки вперед, намагався йому допомогти. Але тут є цікавим один момент. Кут зору, з якого знімав фотограф, знаходився на небезпечній частині ґрунту. Тобто автор в цю мить не рятується разом із хлопцями, а стоїть на розірваній частині землі, що повзе вниз. Обставини розглянутої ситуації та небезпечне положення фотокора робить цю фотографію особливою.
Звичайно, є й оптимістичні фотографії, наприклад, «Люблю кавуни», «Контрольний тост» і т. д.
Ідея фотовиставки, яка цього року святкує свій десятирічний ювілей, належить Лариси Івшиній. Вона дуже багато працює над цим проектом, щоб він виглядав таким, яким він є сьогодні. Але велика заслуга в цьому належить і всій команді газети «День», її фотокорам, читачам. До речі, багато хто з фотографів, які, наприклад, сьогодні працюють у Віктора Ющенка, Катерини Ющенко, Леоніда Черновецького та інших, починали свою професійну діяльність саме в газеті «День». Подібні проекти фотоконкурсу зараз намагаються організувати й інші друковані видання, але до рівня газети «День» їм ще багато треба працювати. Я переконаний, що фотоконкурс газети «День» та інші подібні проекти є великим позитивом для України, і всі хто приходить подивитися цей фотоконкурс, незважаючи на багато сумних фотографій, залишається з приємними спогадами.
Сергій ЄРМІЛОВ, директор Інституту енергозбереження та екології України, екс-міністр палива та енергетики України:
— Очима цих фотографій я побачив ту Україну, в якій ми живемо. Я не можу виділити якусь одну фотографію, бо мені сподобалися багато з них. Фотовиставка газети «День» кожного року віддзеркалює те, що відбувається в країні за останній рік. Цей рік, на відміну від попередніх, був менш насиченим святковими подіями, і це можна побачити на представлених фотографіях. Для мене проект фотовиставки є результатом дуже зрілої і плідної роботи газети «День».
Ольга ТАУКАЧ, головний редактор журналу «Зовнішні справи»:
— Цього року в побачених фотографіях мені дуже сподобалося те, що діти вірять в майбутнє України. Коли дивишся в їхні сяючі очі, розумієш, що життя прекрасне і треба радіти кожній його хвилині.. І це попри існуючі проблеми в нашій країні, те, що діти спостерігають на екранах телевізорів, в інтернеті, в журналах і т. д. Такого запалу я би хотіла побажати всім дорослим. Окрім цього, всі фотографії без виключення, є дуже класними. Але свій вибір я зробила, для мене найкращою фотографією є композиція «Сюр». Бо вона справді відображає наше життя. Автори цих фотографій відкривають щось нове. Якісь дрібнички в їхніх руках перетворюються на філософські фотографії. Кожна фотографія — це роман, притча, які мають свій початок і кінець. За десять років існування фотоконкурсу, його автори подорослішали разом із нашою державою. Тому, я хочу подякувати організаторам цього проекту за його існування.
Ірина ГЕРАЩЕНКО: президент Інформаційного агентства УНІАН, народний депутат України:
— Хочу подякувати газеті «День», яка в нашому буремному світі, має волю кожного року у вересні місяці проводити свою фотовиставку. Ця фотовиставка стала доброю традицією і обов’язковим культурним явищем для всіх любителів фото в Україні. Сьогодні я спеціально прийшла на фотовиставку зі своєю донькою для того, щоб подивитися професійні фото. Я хочу, аби моя донька побачила справді якісні фотографії. Тому що газета «День» — є сучасним поглядом на події в Україні та світі. Звичайно, хотілося б, щоб було менше фото, які представляють горе — війну в Грузії, стихійне лихо в Західній Украйні. «День» абсолютно точно фіксує такі події, задля того, щоб ми пам’ятали, що наше життя складається не тільки з прекрасного. Тому треба радіти кожному прекрасному дню нашого життя.
Фотовиставка цього року мене порадувала своїм особливим поглядом на українську політику, яка є дуже брудною і невдячною. Цей погляд переконує мене в тому, що газета «День» дуже швидко вихоплює те, що відбувається сьогодні в українській політиці, на яку треба дивитися, на жаль, тільки з іронією. В той же час, я побачила фото простих людей, від яких іде душевна доброта. Особисто я, переглянувши фотографії, отримала багато задоволення і дуже рада, що ці фотографії побачила моя донька. Тепер, я гадаю, що в нашій родині погляд на світ і Україну на 90% співпадає з поглядом газети «День». Серед політичних фотографій мені найбільше сподобалася фото — «А хто казав, що буде легко», де відображені Віктор Ющенко і мій улюблений фотограф Микола Лазаренко. Серед інших фотографій мені сподобався хлопчик з кавуном, який дарує масу позитиву, як переконання в тому, що діти — це найкраще в нашому житті.
Ігор ЛУБЧЕНКО, голова Національної спілки журналістів України:
— Я хочу подякувати газеті «День», що вона тримає марку. Це вже 10-й фотоконкурс, який щороку набирає обертів і залучає все більше фотоаматорів. Український журналістиці дуже не вистачає якісного фоторепортажу. І цей фотоконкурс є доброю школою для молодих фотографів, він дозволяє пройти якісний відбір. Очима цих фотографій я побачив Україну дуже різноманітною, красивою і тією, якою вона є насправді.
Ігор ЛОСЄВ, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії:
— Фотографії газети «День» є цікавими моментами українського життя, які вихоплені фотографами з потоку існуючого буття. Фотографії дуже людяні, навіть коли річ іде про політику, хоча її дуже важко подавати в людському вимірі. Але виявляється, що навіть в нашому політичному бедламі можна знайти щось іронічне, тонке, гумористичне. На фотографіях я бачу Україну дуже різною, контраверсійною, відчувається що наша країна — дійсно, окремий, соціально-культурний організм, який називається Україна. Цей організм водночас неподібний і схожий на інші людські історичні організми. Це — світ України, якою вона є. Поки що важко давати їй якесь визначення, бо вона перебуває ще в процесі становлення. Може, це і добре, бо в нас ще є якийсь шанс сподіватися на краще, ніхто не сказав, що виставу вже закінчено.
Павло ГУДІМОВ, керівник «Гудімов- Артпроект»:
— Побачивши виставку Олександра Клименка «Дикий-дикий захід» у Львові, я був приємно здивований, що його роботи є і на фотовиставці «Дня». Паралелі між Західною Україною та Західною Африкою, які проводить у своїх роботах автор, як на мене, дуже-дуже вдалі. Тому я запрошую Олександра зі своїми роботами на демонстрацію до «Я Галереї».
Ірина ВАННИКОВА, прес-секретар Президента України:
— На виставці від імені Глави держави приз отримав Костянтин Гришин за фото «Київ, Майдан Незалежності, вересень 2008». Як на мене, фоторобота дуже зворушлива і ніжна, вона передає життя, захоплене зненацька. Водночас у ній відчувається дуже гостро емоція відчаю, адже на ній зображений тато, що обнімає свого сина. І все це на фоні подій, що відбувалися під час грузинсько-російського конфлікту, коли на Майдані Незалежності відбувся мітинг на підтримку грузинського населення. Це фото ми вибрали і тому, що дружба — це не тільки тепла і приємна мить, коли у житті все добре, а насправді дружба перевіряється несприятливими життєвими ситуаціями та випробуваннями. Ця фотографія — одна з тих, які відтворюють Україну в усіх її барвах життя. Та у нас і не було сумніву, що виставка відтворить усю Україну такою, якою вона є насправді, і навіть поведе у незвідані стежки.
Ця виставка дуже точно демонструє те, що Україна сучасна, динамічна, етнічна. На цих фотографіях я побачила українськість, поєднання модерну і етніки. В Україні стало більше українського, етнічного, нашого. Набагато більше людей говорять українською мовою, носять вишиванки, тому що це сьогодні престижно і модно. Навіть сучасні дизайнери використовують багато українських елементів у своїх колекціях. Фотовиставка газети «День» дуже різноманітна, вона політична і цивільна, трагічна і смішна, бідна і багата. Фотографії відображають унікальність нашої країни. Серед побачених фотографій я відчуваю найбільшу симпатію до хлопчика з кавуном, хоча є і багато інших цікавих фото.
Ігор ПАСІЧНИК, ректор Національного університету «Острозька академія»:
— Перш ніж дати оцінку виставці, нагадаю одну бувальщину. У літак з Торонто до Києва сідає мільйонер, як правило, бере в руки англомовну газету і читає. У цій газеті, виявляється, є інтерв’ю з ректором одного університету. Оскільки мільйонер їхав в Україну з наміром провести там благодійну акцію, прочитавши інтерв’ю, твердо вирішив їхати у той університет. Зробивши це, дарує навчальному закладу 100 тисяч доларів. Отже, це був відомий філантроп Тарас Гуцуляк, який їхав до Києва, університет — це «Острозька академія», а газета — це англомовний «День», де було інтерв’ю зі мною. Отож, три тижні тому ми отримали 100 тисяч доларів. І це лише один факт співпраці газети «День» з Острозькою академією, а ще це нові знайомства, нові обличчя, нові книги. Тому на Х ювілейну виставку «Дня» університет подарував газеті книгу «Амазонка-діва-воїн». А щодо фото, то всі вони прекрасні й неповторні, самі ж автори з року в рік показують ще вищий рівень майстерності.
Олександр ЖИЛІН, заступник головного редактора журналу «Photografer»:
— Дуже приємно бути у клубі фотоконкурсу газети «День», адже він збирає тих людей, яким майбутнє України не байдуже. Також приємно, що цього року вперше введено номінацію для талановитих дітей «Світ очима дітей». До речі, наш журнал готує дитячі фотографічні гуртки, яких в Україні дуже багато і які мають регіональні відділи, тому така номінація — це неабиякий шанс показати свої таланти для десятків юних фотографів. Додам, якщо українці дійсно хочуть боротися зі СНІДом та іншими захворюваннями, треба починати з виховання талановитих дітей, навчати їх духовності, розкривати фотографічні задатки, а вони вже покажуть через фото своє бачення проблеми. Іноді саме дитячі ідеї та задумки мають раціональне зерно правди, яким дорослі неодмінно мусять скористатися.
Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук:
— Традиційно виставка показує високий рівень фотографій і прагнення художників відбити якісь миттєвості життя: часом приємні, а іноді неприємні, але в будь-якому разі — це живе життя. Цього разу я не розчарований, мені дуже сподобалося практично все, що я бачив, хоча для себе я деякі речі відзначив і хотів би, щоб їх було поменше. Перш за все, могло бути менше олігархів та політиків. Я вважаю, що це потрібно фотографувати, але в якомусь незвичному ракурсі. Наприклад, мене вразила фотографія, на якій зображено президента Ющенка з його фотографом.
Найбільше мені подобаються фото, де є якась печать історії, приміром, на виставці є фото запорізького фотографа «Закуток історії». Також дуже вітаю, коли на знімках є діти, а таких фото теж цього разу вистачає. Тобто традиційно виставка показує високий рівень, який зростає з року в рік. Єдине, чого не вистачає, — образності. Хотілося б побільше образів, які, скажімо, «ліпляться» з реальних людей: Джордж Буш серед молоді тощо. Отакі речі особисто мені дуже імпонують. Також мені здалося, що цього разу бракує природи, хотілося б побільше фото на цю тему, адже майстерність фотохудожників дозволяє це робити.
Незважаючи ні на що, для учасників виставки це спроба представити свої роботи, щоб люди їх оцінили, можливість побачити реакції та рефлексії публіки. По-друге — це стимул до самовдосконалення, адже зробити фото просто так не можна, фотографи намагаються бути на рівні тих вимог, які виставляє газета «День», а вони досить високі.
Володимир ПАНЧЕНКО, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Проходячи повз багато фотографій, я констатував для себе приємний факт — на них я практично не бачу облич політиків. Правда, вони все-таки є на деяких роботах, але їх менше, ніж у попередні роки, і трохи змінилася інтонація подачі. Втім, інтонація виставки «Дня» завжди була іронічною — у цьому, на мій погляд, її особливість. Я б назвав цю фотовиставку життєрадісною іронією, адже іронія може бути різною: похмура, саркастична, в’їдлива тощо, а тут вона життєрадісна, добродушна, від неї хочеться посміхнутися і радіти тому, що життя триває. У цьому ключова нота виставки, яка подобається багатьом людям.
Я помітив за собою таку особливість: що щоразу після виставок «Дня» (а відвідую їх кожен рік), ідучи по Києву, я мимоволі ловлю кадр. Звісно, я фотографую любительськи, але після виставок, де так цікаво фотографи показують шматочок життя, самому хочеться упіймати кадр. Іще мені здається, що ця виставка — хороша альтернатива всьому негативному, що є довкола нас: усі скандали, розмови про корупцію і т. ін. Цього наскільки багато, що хочеться забути, знайти собі інтермецо. Ця виставка — це і є інтермецо, подароване газетою «День». Приємно, що Україна постає на виставці невмирущою. Начебто про неї багато знаємо і багато чим незадоволені, а дивишся на фотографії у сукупності — і лишається відчуття невмирущості України. Це — ніби світло, яке мерехтить, як горизонт попереду.
Також відзначу, що щоразу на виставці з’являється багато нових імен. Окрім традиційних авторів, тут беруть участь нові люди, і цікаво, що часом це громадяни з глибинки. Багато українців сконцентровані в Києві, але ж це далеко не вся Україна. Тому ця виставка дає об’ємне бачення держави, а найбільше мені подобається саме оця глибинна Україна, яка часом непомітна, але дуже цікава. Величезний плюс для виставки — це конкурс дитячих фотографій, адже ніхто так точно не помітить багато речей, як дитина. Якраз я читаю книгу сучасного прозаїка Олександра Денисенка «Душа ріки», де теж показана реальність дитячими очима. На перший погляд — це те, що всі ми знаємо, але трохи інше, бо побачила його дитина. Окрім дітей-учасників, виставку виділяє й те, що на багатьох фото зображені діти. Усі вони динамічні, життєрадісні, більшість фотографій можна назвати зупиненою миттю, адже є фото постановочні, коли фотограф придумує композицію, а тут переважають репортажні, миттєві фото, тобто фотографи впіймали кадр, який буває тільки один раз і який неможливо продублювати, тим більше — поставити, як маленьку виставу.
Надія ВАТУЛЬОВА, представник Благодійного фонду Віктора Пінчука «Надія»:
— Вибрати серед усіх фотографій лише одну найкращу — практично неможливо, адже усі вони по-своєму прекрасні і несуть масу позитивних емоцій. Дивлячись на ці фотографії, у душі лишається заряд позитивних відчуттів, а також вони дарують гарний настрій на увесь день. Усі фотографи, які взяли участь у виставці, засвідчили, що в Україні живе ціла низка талановитих людей, який треба допомагати розвиватися та реалізовуватися. Тому ще один плюс від фотовиставки «День» — це відкриття нових та невідомих талантів. Також ми вітаємо і те, що цього року газета вирішила підтримувати та розвивати молоде покоління, які показали на виставці свою багатогранність. Саме на нього покладені наші надії та сподівання щодо покращання майбутнього. Звісно, нагороди отримали не всі учасники виставки, але тут потрібна фортуна, і як кажуть, треба опинитися у потрібний час у потрібному місці. Але я вірю, що така мить настане для кожного талановитого фотографа.
Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США:
— Ця фотовиставка складна і трагічна, як саме життя. Вразили фото з Грузії і фото наших екологічних катастроф. Я думаю, це один із кращих фотопроектів, які існують в Україні. Тут поєднання і актуальних подій, і сатири. Ми бачимо знайомі обличчя, але вони постають перед нами в іншому світлі, з них фотограф знімає маску їхнього іміджу. Я не буду називати, але такі фотографії показують справжнє «Я» деяких політиків. Мені здається, виставка дуже сильно представляє різні аспекти життя в Україні, і головне — тут багато оптимізму. Народ наш безсмертний — що б із ним не робили, а сміятися він любить. Найбільше мені сподобалась фотографія, яку відзначила призом Лариса Олексіївна: «Люблю кавуни». Також запам’яталась фотографія, де пролетарка на тлі фото Дзержинського: «Муза революції». Є дуже ліричні, пронизливі фотографії.
Ігор СМЄШКО, екс-голова СБУ:
— Це унікальна виставка, ваш головний редактор віднайшла прекрасний спосіб із щирим серцем поділитися поглядом на життя всередині і зовні України. Усе це зроблено з любов’ю, кожна робота — це закінчений мистецький витвір. Хорошу роботу виконала і редакція газети, коли давала назви творам. Ці назви віддзеркалюють колорит України. Мені сподобався хлопчик, який їсть кавуна, це відзначила і ваша газета, я знаю. Прекрасні фото, які стосуються нашого політичного бомонду — прекрасні ситуації, тонкий гумор. З кожним роком у вас виставки тільки покращуються. Думаю, у майбутньому ваша фотовиставка має шанс стати міжнародною. Цьогорічна виставка дуже збалансована, тут політика відіграє не найважливішу роль. Головна роль належить українцям, які живуть всередині країни, а також важливі фото, що відображують міжнародні події.
Володимир ЗАГОРОДНІЙ, член президії Всеукраїнської громадської організації «Український медичний союз»:
— Як на мене, художникові набагато простіше писати пензлем те, що він задумав, ніж фотокореспонденту за допомогою техніки ловити певний момент, аби передати ідею, задум та почуття. Для цього треба мати величезний талант. Виставка «Дня» ще раз переконала мене і в тому, що фотографам далеко не байдужі ті проблеми, якими переймається усе суспільство, зокрема, проблемами здоров’я населення.
Як медик зазначу, що здоров’ям людина переймається завжди, майже щодня, але особливу увагу приділяє йому після 40 років, коли хвороби загострюються. Разом із тим, щоб вирішити проблеми серцево-судинних захворювань, онкологічних, СНІДу, туберкульозу та інших хвороб, потрібно об’єднати зусилля громади. А коли засоби масової інформації теж переймаються цими проблемами — це значимий вклад у те, щоб нація ставала здоровішою, щоб кожна людина частіше звертала увагу на себе. Переймаючись проблемами здоров’я населення, хочеться подякувати тим, хто став нашим однодумцем. Зокрема — і учасникам фотовиставки від «Дня», яких не лишила байдужою трагедія повені на Західній Україні, і свої роботи вони присвятили саме цій темі.
Ольга КВАСОВА, представниця київського відділення телерадіокомпанії «Чорноморська»:
— Я думаю, що немає жодної людини, яка б лишилася байдужою до проблеми повені у Західній Україні. На виставці є кілька робіт на цю тему, але особливо зачіпає за живе фотографія Ігоря Добровольського «Повінь забрала трьох дітей». Коли дивишся в очі жінці, яка тримає в руках фотографії своїх загиблих дітей, серце просто обливається кров’ю. Проте, окрім сумних фотографій, на виставці багато радісних та веселих знімків, які змушують забути про усі лихоліття та біди і шукати у житті радісні нотки. Усі роботи, надіслані на конкурс, демонструють унікальний та неоднозначний підхід до сприйняття світу та незвичайних речей. Тож усі фотографії чудові та прекрасні — кожна по-своєму.
Сергій АРХИПЧУК, режисер:
— Гадаю, що особливістю цієї виставки є те, що вона гуртує одних із найкращих фотографів України. Приємний наголос хочу зробити на тому, що всі ці фотороботи — репортерські. Тобто це здоровий професійний тон, коли репортери, які бачать події набагато ширше за нас, показують те, чого ми б ніколи не побачили. Тут є артефакти мистецтва. Дуже вражає широка палітра підходів до життя, відчувається присутність здорового глузду з гумором — це наскрізно проходить через усю виставку. Також можна говорити про неупередження фотографів, бо, знаєте, нерідко у них існує загравання, упадання перед натурою, перед формальними прийомами. Або є улюблені теми — діти, коні тощо. Тут відчуваєш автора — розумного співрозмовника, з яким хочеться мати справу. Звісно, виставка не претендує охопити все життя, але мені здається, що це є цілий світ. Скажу комплімент: світ, який належить «Дню», дуже багатющий світ. Вражають знімки епатажні, наприклад, іронічно-дотепний погляд на політиків, які вважають, що вони є володарями цього світу. Скажімо, портрет Герман-Стеців — чи не найкращий артефакт, який говорить більше ніж будь-які інтерв’ю. Дуже цікаві фото молоді, дітей. Наприклад, фото, на якому хлопчик несе на голові пачку кондомів. Дуже уважний погляд на тему повені, військових, священників, на тему ставлення до УПА, до нашого большевицького минулого... Це — колосальний спектр, тут відчувається широта поглядів фото-майстрів. Вони є справжніми митцями, і тому ті, хто колекціонує сучасне мистецтво має де поживитися. А взяти кількість нагород і відзнак! Це не можна інспірувати, неможливо вигадати. Мені приємно, що ці люди живуть і працюють в наш час.
Альгірдас КУМЖА, Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні:
— По-перше, я згоден із думкою вашого головного редактора. Я говорю про фотографії, які вона нагородила призом, — з її смаком я на 100% згодний. Також я згоден із тим, хто дав приз фотографії «Ранок у селі». Це дуже тонка, тепла фотографія. Мені шкода, що без призу лишилися два портрети — портрет Черновецького «Втомлений сонцем» і фото Яценюка. Це непрості роботи, вони дуже глибокі, з думкою, з гумором.
Загалом Україна, безумовно, відображена. Виставка показує, що Україна, незважаючи на нерви, дуже життєрадісна і не втрачає почуття гумору. Україна творча — ось що я бачу на цій виставці. Мені здається, що фотографія вдається, коли фотограф діє як мисливець. Але мисливцю простіше: йому необхідне лише око, мушка та кабан. Фотографу ж треба, щоб лінія, якою він прицілюється, пройшла крізь серце, розум, око, об’єктив і об’єкт. Таких фотографій, які пройшли через усі ці точки небагато, проте я бажаю, щоб їх в одинадцятому конкурсі з’явилося більше.
Зіна КАЛАЙ-КЛАЙТМАН, посол Держави Ізраїль в Україні:
— Чудова виставка, я вважаю, вона показує абсолютно все. Тут і сумно, і весело, і дуже барвисто. На мою думку, все це створено дуже по-доброму, тонко і з хорошим почуттям до того, що відбувається в Україні. Помітно, що для людей, які робили цю виставку, важливе благополуччя й добробут вашої країни. Мені запам’яталося фото «Від матері до матері», а також робота, де мати тримає фото дітей, котрі загинули під час повені.
Євген ГОЛОВАХА, заст. директора Інституту соціології:
— Мене особливо вразили фотографії дітей, які бачать світ аж ніяк не менш гостро, ніж зрілі фотографи. Наприклад, чудовий сплячий кіт. Звісно, найбільше приголомшує фотографія «Ранок у селі». Ця робота цілком заслужено отримала призи. Це вже не фотографія — це щось на межі живопису.
Політичні фотографії, як правило, дотепні. Яценюк, який молиться Господу Богу, — це, звичайно, дивовижно вдало спіймана мить. Ви помітили, в ті хвилини, коли політики демонструють людські емоції, це чомусь смішно, а коли вони приймають пози, адекватні їхній діяльності, це часом виглядає жахливо. Над цим слід задуматися: чому політики водночас і смішні, і страшні? Взагалі політикам потрібно самим на себе дивитися частіше.
Святослав ЦЕГОЛКО, заступник шеф-редактора «5 канала»:
— Одна з фотографій, на мою думку, заслуговує на звання справжньої художньої картини. Я маю на увазі роботу «Я весь цей час думав тільки про тебе» Руслана Канюки — про повернення з Сомалійського полону наших моряків. Коли десятки журналістів знімали та фотографували повернення наших співвітчизників з полону на Батьківщину, жоден із телеканалів не передав ту емоцію зустрічі з рідними так, як це зробив фотограф — настільки щиро та по-справжньому, що просто зачіпає за живе. Цим і відрізняється репортерська зйомка від любительської чи навіть телевізійної — лише на фотографії вдається відобразити мить у застиглому стані та привернути увагу глядача саме на окремий епізод із життя. Хотілося б мати побільше таких фотографій, адже на них можна навчатися молодому поколінню фоторепортерів, а звичайним людям — пізнавати тонкощі життя.
Олена АЛІЄВА, комерційний директор компанії «Бруклін—Київ»:
— Цього року виставка газети «День» відзначає ювілей — 10-річчя, тому має свою родзинку — разом із дорослими участь у ній беруть і діти. Наша компанія відзначила двох підлітків: Качур Діану з Черкас з роботою «Сейф» та Кирила Шороха з роботою «Задзеркалля». Їхні фото вразили нас своєю простотою та водночас високою ідейністю. Діти здатні побачити світ таким, яким не можуть бачити його дорослі, в цьому їхня перевага над нами. Й іноді нам треба вчитися на тому, що юні таланти показують через свою творчість.
Вадим ШЕЙКО, менеджер із комунікації та зв’язків із медіа Британської ради:
— Цьогорічна виставка дарує нам два прекрасні моменти — ліричний та веселий водночас. Директор Британської ради Маргарет Джек, яка призначена на цю посаду всього кілька тижнів тому, поки не володіє досконало українською мовою, але зізналася мені, що їй навіть не потрібно перекладати назви фотографій, вона все розуміє без слів — душею. Як на мене, це найвища похвала для фотографа, коли його робота не потребує пояснення, і все зрозуміло з одного погляду.
Ірина ПОБЄДОНОСЦЕВА, керівник прес-служби телеканала «1+1»:
— Я дуже люблю цей проект газети «День», і канал «1+1» вже багато років підтримує цей проект. Минулого року ми також обирали нашого переможця. Це була дуже динамічна робота, в якій був закладений рух, як і в сьогоднішньому нашому призері (Костянтин Гришин, робота «Гарно». — Прим. ред.). Мені складно порівняти цю виставку з минулорічною, бо я люблю їх усі й з великим задоволенням приходжу сюди кожного року не тільки як представник «1+1», а й як людина, якій тут просто радісно і цікаво.
Олексій ПОГОРЄЛОВ, генеральний директор «Української асоціації видавців періодичної преси»:
— Враження від виставки складаються з двох частин: перше враження — це позитив, бо є багато цікавих, гарних робіт. Але, на жаль, в Україні був не тільки позитив, а й негатив, і тому якщо минулого року репортерство фокусувалося на Ожидівській трагедії, то цього року — це повені в Карпатах і Закарпатті. Але якщо порівнювати висвітлення цих двох трагедій за допомогою фотографій, то є розвиток: фотографи показують людей, як вони переживають те, що відбувається, і як відбудовується Україна після таких подій. І то є гарною ознакою.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, режисер:
— Цього року на виставці дещо більша питома вага серйозних фотографій, з таким серйозним громадянським закликом. Хоча я дуже радий, що так само, як і в минулі роки, залишається місце для гумору і для того, що завжди вирізняє фотографії, які збирає газета «День», — для високого змісту й інтелігентності. Адже ухоплений фотографом момент стає вічністю. А те, що це роботи міжнародного рівня, то це було завжди ознакою фотовиставок газети «День». Ці фотографії можна показувати на будь-якій міжнародній виставці й підписуватися «Україна».
Віктор НАБРУСКО, президент Національної радіокомпанії України:
— Газета «День» — молодці. Цей проект, який існує вже десять років і який втілився і реалізувався в книги й фотовиставки — це дійсно літопис. Це своєрідне сприйняття світу через фотокамери. Фотовиставки, які потім перетворюються на книги, — це вже без сумніву історія, і це є надзвичайно позитивно. Газет дуже багато, ми гортаємо їхні сторінки без особливої уваги, але фото — це емоції, психологічне бачення. А стосовно виставки загалом — то це дихання України, емоційно-психологічне сприйняття України. Але найголовніше — це те, чого бракує нашому сьогоднішньому інформаційному світу. Бо ба примітивний, де на перше місце ставиться ринкова мета заробляння грошей. А фотовиставки «Дня» — це життя. Це емоційно-психологічний стан нашого суспільства. Це прекрасна палітра очима фотохудожників. Через ці фотографії я бачу Україну такою, якою вона є. Особливо завдяки дитячим роботам. Через свіже незіпсоване око дитини можна побачити, що Україна — мудра, Україна — врівноважена, Україна — оптимістична. Українські діти справді дивляться в світ очима XXI століття. Вони дивляться вільно, нестандартно, формуються в новому естетичному світі — і ці виставки цьому сприяють.
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, народний депутат України, телеведуча:
— Те, що фотовиставка відбувається вже десять років поспіль, — це унікальна річ. У будь-якій газеті завжди виникають суперечки стосовно фотографій і тексту. Роль фотоматеріалу в газеті — це вибухова штука, і те, що газета «День» це розуміє, надзвичайно важливо. Вона гуртує навколо себе талановитих людей з усієї країни. Ті альбоми, які вона випускає — це приголомшливий внесок у культуру України. Взагалі фотографія — унікальний спосіб передати інформацію візуально. А фоторепортаж — взагалі дуже особливий жанр, в якому треба бути дуже талановитою людиною, щоб зуміти зупинити мить. Сама ж фотографія і без тексту може багато розповісти, тому треба бути дуже делікатними у підкріпленні фото словами. Вони можуть виступати як інформаційний і як ілюстративний матеріал. Це є величезний хист — підібрати фото, яке б працювало на ідею, що закладена в матеріалі. От у «Дні» це вміють робити. Я завжди вважала, що «День» — всеукраїнська газета не лише тому, що вона видається українською мовою (а всього — трьома мовами), але й тому, що вона по-справжньому відстоює найцінніше, що є в українській культурі. Велике значення має те, що газета гуртує навколо себе еліту, яка живе не тільки в Києві, а й по всій країні. Цю роль вона виконує протягом багатьох років і на дуже високому рівні. Якби її не було, то можна було б вважати, що в нас немає української преси. Газета «День» є ознакою країни.
Андрій ЧЕРНЮК, віце-президент НТКУ:
— Я вперше на фотовиставці «Дня», проте завжди стежив за нею на сторінках газети. Але там світлини чорно-білі, та не передають того настрою, який я відчув тут, коли побачив знімки наживо — великі та кольорові.
У мене залишились позитивні враження від цієї фотовиставки. Взагалі-то я слідкував за фотовиставкою тільки на сторінках газети «День», там чорно-білі знімки. Тут у мене більше вражень, адже фотографії великі й кольорові. Виставка дитячих фото мені також сподобалась. У мене є син, і на вихідних я його сюди приведу, щоб показати йому, як на світ дивляться його ровесники. Україна — це ми з вами, це наші батьки, діти, друзі, знайомі. Власне, це почуття родинності, домашності, людяності, зрозумілості, відсутність пафосу — все це підкреслює мету виставки. Роль цієї фотовиставки, на мою думку, полягає в тому, що ми можемо, по-перше, побачити різні життєві погляди, а по-друге, газета робить велику справу ще й тому, що дає шанс молодим фотографам, які не в змозі самостійно організувати виставку. Адже саме цей шанс може дати комусь дорогу у велике професійне життя.
Ігор СЛІСАРЕНКО, журналіст, телеведучий:
— Ця виставка, в порівнянні з іншими роками, сповнена передусім великою любов’ю до людей, хоча така риса притаманна всім виставкам. Але цього разу, як на мене, тут присутній дуже великий заряд оптимізму. Кожна фотографія, навіть коли схоплений якийсь трагічний момент, несе величезний заряд життєствердження. Ствердження того, що ми є, ми не просто існуємо, ми живемо, повноцінно розвиваємося, долаємо численні проблеми. Великий заряд позитивної енергетики. Багато фотографій мають національне забарвлення, вони позбавлені штучності, вони дійсно щирі, це дійсно побачені фотохудожниками моменти життя, де люди відкриті. Ця виставка вже за своїм визнанням і за кількістю іноземних гостей має реноме міжнародної. Можливо, в наступні роки ми побачимо серед учасників і закордонних фотохудожників. Щодо дитячої виставки, то можна сказати, що це своєрідна знахідка газети «День». Майбутньому поколінню це в першу чергу дає трибуну для висловлення своїх почуттів, емоцій, вражень і, знову ж таки, створює своєрідний ланцюжок єднання зі старшими поколіннями професіоналів. У житті медіа ця виставка також відіграє велике значення, адже інші ЗМІ, замислившись, можуть поконкурувати з газетою «День», а здорова конкуренція піде на користь всім нам і суспільству загалом. Хочеться вірити, що комерційність, попсовість, гонитва за грошима не настільки вбили в інших отаку дійсно громадянську позицію, як у газети «День». Якщо ми говоримо про фотографію як окремий журналістський жанр, то сьогодні в більшості випадків це просто ілюстрації в газетах. А от у «Дні» фотографія розглядається як окремий жанр, вагомий і складний, який вимагає великої праці й віддачі. На жаль, в сьогоднішньому житті цей жанр дещо обділений увагою. За моїми суб’єктивними враженнями — це єдина газета, яка розвиває фотографію як художньо-публіцистичний жанр.
Юрій ЛУКАНОВ, журналіст:
— Мені сподобалася виставка, зокрема, деякі політичні фотографії. Я бачив фотоальбом, виданий «Днем», — там дуже пристойний рівень, можу лише привітати з такою кількістю якісних фотографій. А фотографії дітей з точки зору журналістської діяльності можна порівняти з першим надрукованим матеріалом. Це величезний емоційний і моральний стимул, відчуття майбутньої перспективи.
Наталя ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, письменниця, журналіст:
— Коли я робила щось не те, мені моя мама казала: «Дивися, дитино, люди дивляться». Дуже багато є фотографій, де можна побачити, як саме люди дивляться. Є загальна картина благополуччя і певної стабільності. Я думаю, що цього ніхто зумисно не робив, фотокореспонденти фотографували те, що є. Попри те, що є картини повені, картини катастроф, мене радує, що загалом є якийсь фон прояснення. Можливо, навіть вперше я бачу на цій виставці філософські картини на тему політики, гумористичне зображення життя, є прекрасні роботи дітей — все це філософські картини, в яких осмислюється життя. Попри наші негаразди, є загальний фон — ми виходимо на певну пряму, як суспільство ми стабілізуємося. В порівнянні з іншими роками, на мою думку, виставка стала набагато кращою. Цього разу фотовиставка більш філософська, більш глибока. Є образи природи, є образи людей, політиків зі своїми точками зору, є погляд дітей — і все це прекрасно.
Давид БАБАЄВ, актор Театру російської драми:
— Я щороку приходжу на цю виставку. Для мене це як ритуал, традиція, кожного вересня я чекаю запрошення і його отримую, в чому дуже вдячний редакції і, зокрема, головному редактору. Я залюбки тут ходжу і відкриваю для себе щось нове. Взагалі газета «День» — це моя рідна газета. Газета дуже домашня і дуже хороша. І люди, які сюди приходять, дуже хороші. Я тут не зустрічав людей, які мені були б неприємні. Вони бувають лише на фотографіях на виставці, натомість подобаються підписи під цими фотографіями. Тож я думаю, що все йде правильно, життя триває, газета працює правильно, і ми завжди будемо її вірними читачами. І ще я можу сказати, що газета — друг нашого театру, і вона відображає всі події, які відбуваються в нашому театрі — й хороші, й не дуже (коли вони траплялися, газета нас підтримувала). Ми цього ніколи не забудемо. Як добре, що у Києві є газета «День».
Євген МІНКО, головний редактор журналу «Телекритика»:
— Є дуже багато веселих кадрів. Я вважаю, що українській пресі часто бракує якоїсь іронії та гумору, і якщо це можна передати ілюстративним рядом, то це дуже добре. Це велика знахідка. Візуальні засоби в журналістиці з природних причин сильніші, тому дуже часто від майстерності більд-редакторів у газеті, журналі залежить успіх видання. І якщо у «Дня» є хороший фотограф і хороший більд-редактор, то можна вважати, що півсправи зроблено.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, радник Президента України:
— Я не оминав жодної виставки газети «День». На перших порах я думав, що це така собі ілюстрація життя редакції. А потім, коли я почав вдивлятись у фотографії, зрозумів, що за цим стоїть значно більший та далекоглядніший задум, який повинен відкрити, як газета сприймає сучасний світ. І це — своєрідний літопис України. Мене найбільше приваблює в цьому фотолітописі те, що тут висока професійна майстерність поєднується з дуже чутливим та вразливим сприйняттям. Це, по суті, фіксація важливих деталей, яких ми не помічаємо.
Юрій КАЛИНЯК, учасник фотоконкурсу, м. Львів:
— Я відвідую виставку вперше, хоча в минулому році теж був призером фотоконкурсу від «Дня» з подієвим фотознімком із Ожидова. Сьогодні це моя перша нагорода за жанрову фотографію, і це набагато приємніше.
Олександр КЛИМЕНКО, фотокор газети «Голос України»:
— Беру участь у цьому конкурсі вже не перший рік, часто отримую нагороди. Завжди буваю приємно вражений високим рівнем організації виставки та дякую газеті «День» за можливість себе реалізувати.
Оксана ЧЕБІНА, призер фотоконкурсу в номінації «Світ очима дітей»:
— Виставка гарно організована, мені дуже сподобалося. Роботи професіональні, цікаві. Отримала багато подарунків, дуже приємні враження. У своїй роботі я хотіла показати потяг людини до праці.
Ольга КУЗНЄЦОВА, призер фотоконкурсу:
— Це для мене одна з перших фотовиставок. Займаюся фотографією лише півроку. Дуже приємно, що мою роботу помітили. Мій фотознімок «Люблю кавуни» не був призначений для конкурсу, я просто фотографувала дитину, а коли почула про конкурс від газети «День», вирішила відправити світлину, і несподівано отримала нагороду.
Ярослава ОСТАПЧУК, призер фотоконкурсу в номінації «Світ очима дітей», м. Краматорськ:
— Я не збиралася брати участь у фотоконкурсі, це сталось завдяки моїм батькам. Фото — це моє хобі. На моїй конкурсній фотографії зображена моя покійна бабуся, яку я дуже любила, і тепер це — моя пам’ять про неї.
Микола КАЗАНОВИЧ, призер фотоконкурсу:
— Мені сподобалися всі роботи, представлені на виставці. Я дуже радий, що отримав свою нагороду. На моєму фото зображена близька мені людина, яка страждає від лейкімії. Я хочу, щоб кожен звернув увагу на цю проблему, а фотоконкурс від «Дня» допомагає мені в цьому.
Марія ПІНЧУК, директор департаменту маркетингу та PR «Кока-Кола Україна»:
— Виставка чудова, як завжди, багато якісних фотографій — дуже щирих та емоційних. Ми бажаємо вам наснаги, нових талановитих знімків. Ми виділили роботу Ярослава Тобінського «Чарівний капелюх», тому що в житті так не вистачає позитивних емоцій та казковості.
Ярослав ТОБІНСЬКИЙ, призер фотоконкурсу:
— Цього року я вперше взяв участь у фотоконкурсі від «Дня». Це велика честь для мене, бо ця виставка ювілейна. Тут беруть участь кращі. Є на що подивитися та чому навчитися. Планую наступного року також брати участь у конкурсі. Хочу зауважити, що у кожному журналістському навчальному закладі має бути відкрита фотошкола.
Ігор ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, володар призу призів «Золотий День»:
— Я отримав винагороду за роботу «Повінь забрала трьох дітей». Сподіваюся, мені вдалося хоч трошки передати той біль, те горе, які охоплюють безутішну жінку. Це моя перша велика нагорода. Я дуже радий, що переміг на конкурсі «Дня», багато приємних емоцій. Мені сподобалася виставка і особливо робота «Люблю кавун».
Софія КУЧМА, призер фотоконкурсу в номінації «Світ очима дітей», м. Дніпропетровськ:
— Фотознімок, який я надіслала на конкурс, — мій автопортрет. Я не сподівалася отримати за нього нагороду, і тепер дуже рада. Я бачила багато робіт на виставці, дуже серйозних та сильних, які просто засліплюють.
Олександр БУРКОВСЬКИЙ, призер фотоконкурсу:
— Я вдячний газеті «День» та особисто Ларисі Олексіївні Івшиній. Це єдиний серйозний фотопроект в Україні. Мені завжди приємно брати участь у фотовиставці «Дня». Я отримав нагороду за фото «Треба щось робити». Я всім бажаю читати зранку газету «День»!
Борис КОРПУСЕНКО, володар гран-прі фотоконкурсу:
— Я беру участь у фотоконкурсі «Дня» з 2003 року. Якийсь час я працював фотокором у «Дні». Отримав гран-прі за роботу «День Росії. Контрольний пост». Чесно кажучи, я не чекав перемоги, бо на виставці є набагато сильніші роботи. Я не люблю конкурси, бо це все дуже суб’єктивно, але я вважаю за честь те, що отримав нагороду.
Наталя ЗАБОЛОТНА, директор Українського дому:
— Ми співпрацюємо з газетою «День» вже десять років, і я дуже вдячна їй за вірність. Сподіваюся, що ця традиція залишиться незмінною. Лише тепер, коли ми почали випускати журнал Art Ukraine, я повністю зрозуміла, як важко та відповідально очолювати таке серйозне суспільно-політичне видання, як «День». Для газети головне — читачі, і я бажаю «Дню» якомога більше інтелектуальних читачів, які прагнуть дізнаватися правду зі сторінок газети.
Ігор КОЦАН, ректор Волинського національного університету ім. Лесі Українки:
— Десята ювілейна фотовиставка вражає, дивує, спонукає до роздумів, як і виставки попередніх років. Водночас вона інша — не лише новою номінацією — «Світ очима дітей», а, найперше, — рівнем представлених фотокартин: майстерних у плані професійному і високохудожніх — в естетичному. Та найголовніше, як на мене, те, що вона, як барометр, точно діагностує духовну атмосферу нашого соціуму.
Тому зрозуміло, чому ця виставка немає аналогів у сучасному українському культурному просторі, чому участь у ній беруть тисячі фотомайстрів, чому її глядачами стають тисячі українців. Тут усе на рівні. І лишається вкотре подивуватися невтомності, енергійності, ентузіазму пані Лариси Івшиної, котра подвигла таку справу й не втомлюється її робити шляхетно і довершено.
Людмила ХАРІВ, радник Президента України:
— Я дуже розчулена не тільки фотороботами, а й самою атмосферою фотовиставки. Найзворушливіші миттєвості життя, що їх українці переживали протягом року, дуже точно передані одним кадром фоторепортера, та ще й зібрані в одному приміщенні. Енергетика тут пульсує неймовірна! Це неможливо передати, це тільки можна відчути!
Знаєте, кожна фоторобота — ніби оголений нерв. Кадри примушують замислюватися над своєю власною точкою відліку — хто ми є, звідки йдемо і куди прямуємо. Нагадують нам, що в житті все відбувається без репетицій, і все, що ми можемо, — це лише проводити роботу над помилками. Особливо приємно відзначити, що фотографи не просто спостерігали за життям в Україні, а й жили разом з нами, українцями, пропустивши крізь себе всю проблемність ситуації. Разом з тим, є й роботи, які не обійшло почуття гумору, які викликають у нас усмішку, а це означає, що ми вміємо радіти і любити це життя, яким би воно не було, тому що воно наше!
Леонід БАККА, більд-редактор газети «День»:
— Оскільки всі вихідці з нашої редакції ідуть на роботу до перших осіб держави, то очевидно, що фотошкола «Дня» існує. Оскільки в газеті «День» ставляться серйозні вимоги до фотографій, під час зйомок фотограф намагається показати всю свою майстерність і напружено працює. Тому ці фотографії розкривають наше життя. Ми намагаємося показати життя таким, яке воно є. Ми знімаємо події, не готуючи до цього ні тих, кого фотографуємо, ні самі події. Ми входимо у вир подій і показуємо те, що відбувається насправді. Деякі фотографи роблять постановки, але у нас це виключено. Для фотокореспондента важливе відчуття відповідальності за те, що він знімає. Це повинно бути правдиво. Адже кожна людина має погані й хороші сторони, так само, як і погані й хороші жести, міміку. Людину можна зняти по-різному, і це залежить від вашого до неї ставлення. Фотокореспондент має бути об’єктивним. Також для нього важливо мати гостроту бачення, він має помічати те, чого не помічає звичайна людина. Вона проходить повз, а фотокореспондент — помічає.
Виставка з кожним роком стає кращою. В ній з’являються нові учасники, вона постійно відкриває нові імена. А це говорить про те, що за нею слідкують. І якість виставки не погіршується, а навпаки — покращується. В Україні проводяться персональні, клубні фотовиставки, але це виставки майстрів. А у нас беруть участь як професіонали, так і аматори. І це важливо: кожна людина, яка хоче спробувати себе в цій справі, може отримати оцінку своєї роботи. Адже у кожного є своє бачення, а ми під час оцінювання враховуємо всі можливі фактори — і майстерність фотографа, і задум, і оригінальність.
