Чи патріотично говорити про свою країну, що вона полюбляє раз у раз наступати на одні й ті самі граблі? Чи патріотично стверджувати, що тут права рука не знає, що робить ліва? Однозначно відповісти на ці риторичні запитання можна, але не хочеться. Тому поговоримо про черговий скандал у нашій вітчизні. І правильніше буде почати здалека, щоб читач отримав різносторонню інформацію та зміг самостійно зробити висновки...
Отже, в перший день жовтня Президент Віктор Янукович заявив у Ялті, що Україна має намір прискорити приватизацію в цілій низці найважливіших секторів економіки. Глава держави зазначив, що наша країна готова відкритися для інвесторів. «Головна умова — співпраця на принципах паритетності та взаємодії», — наголосив Президент і додав, що Україна зацікавлена в залученні інвесторів, орієнтованих на довгострокову перспективу. Далі він сказав, що влада ставить перед собою завдання забезпечити гарантії для бізнесу, для чого активно займається судовою реформою та боротьбою з корупцією. Браво, пане Президенте, могли б сказати інвестори, що застигли на низькому старті в передчутті вдалих покупок.
Тим паче що того ж таки дня з’явилося ще одне радісне для них повідомлення: Фонд держмайна України почав підготовку до конкурсу з продажу державного пакета акцій ВАТ «Укртелеком». Зокрема, там навіть ішлося про те, що ФДМУ «пропонує потенційним покупцям взяти участь у розробці умов продажу пакету акцій зазначеного підприємства на конкурсі...»
Але третє повідомлення, що пролунало того ж таки дня, радісним ніяк не назвеш. Думається, інвесторів воно здивувало, спантеличило і стривожило. 1 жовтня у столиці відбулося засідання Господарського суду, на якому розглядався позов Генеральної прокуратури до Фонду держмайна і компанії «АрселорМіттал Дуйсбург ГмбХ». Як заявив у суді представник Генпрокуратури, причиною позову є перевищення Фондом своїх повноважень під час підписання додаткової угоди до договору купівлі-продажу заводу «Криворіжсталь». На думку людей з вулиці Різницької, будь-які зміни до цього договору могли вноситися тільки за узгодженням з Кабінетом Міністрів України. Зауважимо, що без названої додаткової угоди «АрселорМіттал» одразу стає порушником договору купівлі-продажу меткомбінату «Криворіжсталь» і легко може позбутися цієї своєї власності...
Певна річ, Генпрокуратура, яка пильно, але з істотним запізненням реагує на те, як розставляється в країні кожна кома, дрімати на своєму посту не повинна. Тим паче що хотіла б робити вагомий матеріальний внесок у розбудову нової країни. Але чи нормально те, що прокурори ніяк не зв’язані ще й клятвою Гіппократа, основний мотив якої звучить дуже просто: не нашкодь. А на цьому прикладі — не нашкодь національним інтересам. А ще прокурорам слід було б присягнутися не виконувати нерозумних вказівок і доручень, хоч би хто їх давав.
І тоді не виникало б ситуацій, за яких держава не може домовитися не те що з іноземним інвестором, а й сама з собою. «День» був свідком, коли представник такого державного органу, як ФДМУ, де не гірше за Генпрокуратуру знають закони й підзаконні акти нашої країни в сфері приватизації та прав власності, переконливо спростовував думку Генпрокуратури та її представника в суді. Як вважають юристи Фонду, прокуратура не має жодних законних передумов для подання позову проти ФДМУ та «АрселорМіттал», оскільки законодавство дає Фонду повне право вносити зміни в договори купівлі-продажу державного майна. Тим паче що жодного пункту інвестзобов’язань додатковим договором скасовано не було. Були лише продовжені терміни виконання деяких із них через форс-мажорні обставини, пов’язані з фінансово-економічною кризою в усьому світі. І була пряма вказівка уряду врахувати в додатковому договорі цю обставину.
Керівництво меткомбінату «Arcelor Mittal Кривий Ріг» розцінює позов ГПУ до власника підприємства і Фонду держмайна як неповагу держорганів до своїх рішень. Як повідомляється в офіційному коментарі компанії, захист інвестицій і прав іноземного інвестора та неухильне виконання державою правових норм і законодавчих актів є ключовою умовою створення сприятливого інвестиційного клімату в країні. Партнер юридичної фірми «Бейкер і Маккензі» Світлана Романова, яка представляла в суді інтереси «АрселорМіттал», заявила на судовому засіданні, що саме Кабмін дав Фонду доручення укласти додаткову угоду. За її словами, такі зобов’язання уряд узяв у листопаді 2008 року, підписавши меморандум про взаєморозуміння з підприємствами гірничо-металургійного комплексу.
Проте суддя Олег Хрипун відхилював аргументи і клопотання відповідачів та переніс слухання справи на 5 жовтня, аби вони могли надати документи, що підтверджують факт узгодження додаткового договору з урядом. Процедура в наших судах — справа свята. Втім, мало хто з присутніх сумнівався, на чиєму боці людина в мантії. У кулуарах учасники процесу навіть згадували смішну суддівську байку. Міліціонер, який охороняє суд, запитує у відвідувача, до кого той іде. У відповідь чує жарт: іду, мовляв, до Феміди. «У нашому суді така не працює», — не замислюючись, відповідає охоронець порядку. Але це було, звісно, ще до судової реформи.
Нам же немає великої потреби заглиблюватися в нюанси правозастосування. Читача і платника податків у цьому разі цікавить інше. Як позначиться цей судовий процес, кінцевою метою якого може стати чергове пограбування інвестора, на інвестиційному кліматі й іміджі України? Колишній міністр житлово-комунального господарства та народний депутат декількох скликань Олексій Кучеренко має щодо цього чітку думку: «Це дуже тривожний сигнал, що звучить особливо дивно на тлі запевнень вищого керівництва країни (в Ялті, на українському Давосі): інвестори, приходьте, тут усе гаразд, усе спокійно». Кучеренко впевнений, що «це знову політика, і жодної логіки, жодних правових підстав у діях Генеральної прокуратури як до зміни влади, так і після неї не спостерігається. І це я вам кажу як колишній міністр, який добре знає, що відбувається, коли Генпрокуратура починає виконувати політичні замовлення». Проте екс-міністр упевнений, що «спроба серйозно розглядати питання про реприватизацію об’єкта, за який ще п’ять років тому було сплачено 24 мільярди, — це несерйозно». Він прогнозує, що це може спричинити «бурю негативних політичних моментів та економічних сигналів інвесторам». У міркуваннях про те, кому це може бути вигідно, Кучеренко натякає на «групу, яку свого часу було позбавлено цього свого дармового по суті придбання». Та все ж він не вірить, що «цей конкурс можна буде відіграти назад: хіба що попсувати нерви й добитися якихось поступок у війнах за ринки збуту, за доступ до сировини і монополізацію металургійного ринку».
Впливовий чиновник Фонду держмайна, котрий не побажав назватися, також припускає, що «наїзд» на «АрселорМіттал» може істотно ослабити інтерес іноземних інвесторів до української держави, де уряди не вважають за потрібне виконувати зобов’язання попередників, а державні органи воюють один з одним, виконуючи політичні замовлення.
Та глава Фонду Олександр Рябченко не бачить тут драми. «У кожній конкретній ситуації можна і треба шукати вихід, — каже він і пояснює: — Фонд стоїть у суді на такій позиції, яка захищає ситуацію від вибухів. Сьогодні немає питання про повернення комбінату. Політичне завдання на повернення нікому не ставилося. Якби воно було, то виконувати його довелось би нам. А оскаржувати ті чи інші рішення, якщо були допущені якісь порушення, — це право та обов’язок прокуратури. Причому я знаю, часом вона наважується на досить відповідальні кроки, і я не думаю, що всі вони погоджені». Рябченко не бачить у цій справі великих загроз для України, а щодо Генпрокуратури, то вона, за його словами, «не відає інвестиційною привабливістю — це завдання інших структур — вона стежить за дотриманням законів». Глава Фонду пояснює: «Якщо в цій справі будуть неправові ситуації, то вони зашкодять країні, а якщо правові, то шкоди не буде». Більше того, він не сумнівається, що свого часу Фонд дійсно припустився порушення: додатковий договір, як раніше умови приватизації підприємства, слід було затвердити рішенням уряду. А оскільки цього не було зроблено, то Фонд, на думку головного приватизатора країни, приречений на програш справи в суді. Та все-таки надія, що ця справа «закінчиться м’яко», у Рябченка залишається. Він вважає, що «міну під конкурс з продажу «Криворіжсталі» 2005 року було закладено екстремістським підходом при формуванні умов конкурсу, які заклали важкі зобов’язання для учасників. Але «бачили очі, що купували», робить висновок співрозмовник «Дня». Тепер, як він каже, «нічого скаржитися».
Попередній уряд, розповідає Рябченко, «дійшов висновку, що ці вимоги за кризових умов не є правильними». «Але це була позиція минулого уряду, — продовжує глава Фонду. — Можливо, інший уряд прийме інше рішення. Якщо 2006 року реалізація металу йшла весь час зі зростанням ціни, то 2009 року збут був утруднений. Тут треба визначати по справедливості. Якими мають бути зобов’язання? Залишити їх колишніми чи змінити? Це питання позиції влади й питання переговорів. Але Генпрокуратура має право вказати на порушення закону, а наше завдання — згладити й перевести питання в дискусійне поле, щоб нинішній уряд міг прийняти своє рішення». Схоже, йдеться про новий додатковий договір та його затвердження нинішнім урядом... У цьому є видимим конструктив... Однак чи обов’язково було доводити справу до суду?
Досить спокійно сприймає ситуацію екс-глава групи радників прем’єр-міністра України Віталій Гайдук. Кажучи про модель поведінки інвесторів у цій ситуації, він зазначає: «Один не піде, інший оцінюватиме свої ризики. До чого тут інвестиційний клімат і ця конкретна ситуація? Є умови приватизації, є зобов’язання, є процедура зміни цих зобов’язань. Якщо хтось їх порушив, мусить за це відповідати. Що, через клімат ми заплющуватимемо на це очі? Якщо Фонд мав повноваження змінити зобов’язання — це одна ситуація, якщо ні — інша. І розпорядження прем’єра не ставить крапки. Питання в тому, чи були в нього такі повноваження? Суд розбереться».
