Серед двадцяти чотирьох учасниць чемпіонату світу в Німеччині (він триватиме по 14 грудня) є три команди з держав СНД. Це бентежить насамперед гандбольну громадськість Литви та України, чиї збірні зупинилися на порозі фінальної стадії. "За бортом" її виявилися ще й Югославія зі Словаччиною, чий рейтинг також солідний.
Спробуємо віднайти пояснення в трьох номінаціях: "Х" - фактор (не)везіння; "Y" - різний ступінь конкуренції; "Z" - власні "гріхи". Литовці впевнені, що в їхній європейській групі №8 трапився якщо не нещасний випадок, так казус - точно. Адже білорусок обіграли (24:21) у... Мінську, проти 18:22 у... Вільнюсі. Такий "нефарт" стає ще прикрішим, якщо згадати маршрут збірної Узбекистану крізь чемпіонат Азії, де формально стояли "на кону" три вакансії.
Так от, програвши 8 м'ячів китаянкам, сім - японкам і 25 (!) - збірній Південної Кореї (ми її спостерігали недавно на київському "Кубку Турчина"), узбецькі гандболістки... благополучно дісталися Саарбрюккена. Розгадка - у посадочному талоні кореянок, як чемпіонок світу-95. Ну, а для зайняття четвертого (яке виявилося, також мандатного) місця достатньо було взяти гору над командою Тайваню (порівняйте: останній зіграв з узбецькою збірною - 12:21, а з КНР - 12:32).
Отак ми вийшли на вплив фактору "Y". Не витримує порівняння склад груп 2 і 5 (хіба що "статистки" в них схожі за класом - Грузія й Італія). Справді, Росія з Голландією - ледь не курорт для першої. А що скажете про варіант Угорщина - Югославія? Це свідоме вибивання фаворитів. Хто б не постраждав, втратить ЧС-97 у цілому. Адже треті місця в Америці й Африці (Уругвай та Алжир), при всій повазі до цих команд, то, швидше, гандбольна екзотика
У Києві, як ви знаєте, під прапором СР Югославії виступала "Будучност" зі столиці Чорногорії - міста Подгоріца. Можна з істотним припуском її асоціювати з оптимальною збірною. Головний тренер Драган Нішевич робить переважну ставку на сербських гравців, хоча очолюваний ним клуб ДІН (Ніш) має п'яте місце, а знайома нам "Будучност" - шестиразовий чемпіон. Цей парадокс досить дотепно перервав на тиждень наставник подгорицького клубу (а принагідно, й збірної юніорок Югославії) 35-річний Душко Мілич. Він, заручившись згодою федерації, попросив колегу з'їздити на кваліфікаційні матчі чергового європейського циклу з турчанками без чотирьох чорногорських "збірниць". Відтак на Меморіалі Ігоря Турчина ми побачили, як юну Майю Савич й гравців трохи старших - Александру Джурович і Даніцу Павлов, - так і недавню "зірку" радянського гандболу Наталю Циганкову.
Так чи інакше, але збірна України впевнено впоралася з обороною "югів", що знову навіяло жаль про розв'язку в групі №6, де наші набрали однаково очок із Францією та Словенією. Оскільки ігри проти Греції в подібному випадку звісно треба "зняти" з обліку, то ми стали "третіми зайвими" на один "очний" гол! Немов вибачаючись за "вбивчу групу", ІГФ надала другій її команді нагоду провести "плей-офф" з делегатом Океанії. Ясна річ, опинись ми на місці словенок, і вважай - додаткова путівка наша (австралійки лише окреслили опір - 11:43 і 7:40).
Та ба, дорогою на чемпіонат світу жодні "якби" не годяться. Фактор "Z" слід адресувати і Держспорткомітету, й ФГУ, й тодішнім "двом Спартакам", які то давали своїх "хворих і немічних", то навпаки. Зараз у збірній явні ознаки швидкого одужання, амбіції клубних князів пішли нанівець. Проте, з кого конкретно спитати за те, що національна команда на початку нового олімпійського циклу випала з основної орбіти?
