Після матчу відбулася прес-конференція, на яку прийшли
головні тренери збірних команд Сурен Барсегян і Йожеф Сабо.
— Сурене, природне запитання, чи закономірний результат?
— Мабуть, ви самі можете дати відповідь. Українська збірна
сильна, і це ми зрозуміли вже у відбірному циклі чемпіонату світу. Видно
неозброєним оком, що ваша команда додає з кожним сезоном, і, переконаний,
у неї велике майбутнє. Футбол у Вірменії сьогодні шкультигає. Проте нове
керівництво Федерації старається спрямувати розвиток гри в інше русло.
Перші кроки в цьому напрямі вже зроблено.
— Отже, попри поразку, ви налаштовані оптимістично і певною
мірою не вельми засмучені результатом?
Та поміркуймо по-бухгалтерському: за весь матч ваші підопічні
завдали лише ударів iз п’ять у ворота й лише два з них улучили у створ.
— Певною мірою ви маєте рацію. У будь-якій грі є таке поняття,
як вдала кінцівка атаки. Так, нам ще бракує майстерності, але прагнення
йти вперед, навіть у зустрічі з явно сильнішим суперником, є. Зрозумійте
правильно, я не ставив перед своїми спортсменами якогось надзавдання, а,
даючи установки, просто сказав, мовляв, хлопці, виглядайте гідно. І, по-моєму,
вони трималися молодцями. Хіба не так?
— Так, особливо активно збірна Вірменії діяла в другому
таймі. А в першому — більше все-таки відсиджувалася.
— А що ви хотіли. Я був упевнений, що українські футболісти
в даний момент і фізично, і психологічно сильніші. І з перших же хвилин
(так i вийшло) притиснуть нас до воріт. Тож і були змушені захищатися.
Нам у принципі вдалося стримати перший наступальний порив господарів, і
якби ж то не помилка захисника й воротаря, що призвела до гола.
— Йожефу Йожефовичу, а які козирі ви мали у своєму розпорядженні?
— Установка на перший тайм була, коли можна так сказати,
фірмовою — пресинг плюс швидкість. Швидше пройти середину поля, й ніяких
дрібних пасів. Суперники дуже технічні, й коли дати їм свободу для маневру
(що і сталося після перерви), то вони можуть неабияк попсувати нерви.
— У другій половині гри ви свідомо віддали ініціативу?
— Так, я в перерві змінив тактику й дав указівку діяти
на контратаках.
— Чи не занадто ризиковано? Адже був момент, коли наші
хлопці «прив’яли», а противник, навпаки, піднісся духом.
— Річ у тому, що завдання, поставлене на другу половину
матчу, гравці виконали не на всі сто відсотків. Аж надто багато було помилок
у передачах, тож склалося враження, ніби ми віддали ініціативу. Загалом
діями команди задоволений. Мене, приміром, тішить, що в основний склад
нарешті вписалися гравці донецького «Шахтаря». Раніше вони якось випадали
з ансамблю, а тепер діють любо-дорого.
— Отже, збірна закінчила свій офіційний сезон? Як ви думаєте
побудувати гру з чемпіонами світу наступного року?
— Ясна річ, матч пройде ранньої весни в незручний для нас
термін, отже, передусім завданням тренерського корпусу буде форсувати події
й підвести кожного гравця, коли можна так сказати, до його «осінньої» форми.
Принаймні робитимемо все, аби перемогти. Адже, якщо відверто, збірна України
засиділася в учнях, час уже й у професори.
— А може, відразу в академіки?
— Про це поговоримо після паризького матчу.
№198 16.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
