Триває меморіальний тиждень. Влада сьогодні робить багато, щоб про масштаби трагедії дізнався весь світ, щоб громадяни України усвідомили непоправність втрат і те, що вшанувати пам’ять наших померлих і ненароджених — це та дещиця, яку ми можемо зробити для них. І — необхідна для нас. Тому те, що зробив Джеймс Мейс, переживе всі влади. Саме він 2003 року, коли на парламентських слуханнях йому виділили п’ять хвилин для розповіді про американську Комісію з Голодомору, написав потім у «Дні»: «Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний День пам’яті жертв 1933-го (четверту суботу листопада) призначити час, коли кожний член цієї нації, де майже кожна сім’я втратила когось з близьких, запалить у своєму вікні свічку на пам’ять про постраждалих. Це було б гідною відповіддю на слова о. Олександра Биковця, який став священиком в Америці:
«...всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх хвилювало от що: чи знатиме світ про це і чи скаже він що-небудь?.. Й інша проблема — ще більш інтимного характеру: чи буде кому помолитися за всіх загиблих?»
Навіть сім десятиріч по тому свічка, запалена у вікні, здається мені гідною відповіддю».
Ця колонка Мейса під назвою «Свічка у вікні» з’явилася в нашій газеті 18 лютого 2003 року. І якщо сьогодні на Кубані влада забороняє вшановувати пам’ять жертв Голодомору, то ніщо не забороняє їхнім нащадкам і українцям у всьому світі запалити поминальні свічки на своїх вікнах, як ніщо не може завадити кожному з нас зробити це завтра. Хай буде так завжди...
Учора про це, зокрема, говорили учасники вечору пам’яті Джеймса Мейса. Ще — про книгу «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене» — найповнішу збірку його праць, що вийшла цього року. А потім редактор «Дня» Лариса Івшина оголосила про своє рішення — заснувати щорічну премію в галузі журналістики імені Джеймса Мейса.
Подробиці читайте в найближчих номерах «Дня».
