Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Свічка у вікні

23 листопада, 2012 - 00:00
Проф. Джеймс МЕЙС, «День» (1997—2004)
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

П’яти хвилин, що їх було виділено мені на слуханнях для розповіді про американську Комісію з Голодомору, було явно не досить, щоб встигнути сказати багато чого понад те, що ми зробили все, що змогли. Україна, за небагатьма винятками на кшталт лідера комуністів Петра Симоненка, загалом дійшла того ж висновку, який ми зробили 1990-го: в тридцятих роках українці стали жертвами геноциду й були настільки покаліченими, що багато які вади, сьогодні притаманні українській державі, випливають саме звідси.

Як іноземець, я почуваюся не дуже затишно, даючи політичні поради — навіть під вигуки деяких комуністів, що мені слід би повернутися до своїх індіанців. Однак ті роки, які я витратив на вивчення цієї трагедії, змусили мене дати одну пораду, щоправда, я не певний, що її правильно зрозуміли. Як людина, яка безуспішно намагалася заснувати інститут для вивчення геноциду десять років тому, я не можу не вітати нещодавньої ініціативи деяких політичних діячів про створення інституту з вивчення Голодомору. Заклик комуніста Бориса Олійника назвати імена всіх винуватців та їхнi жертви (що легше сказати, аніж зробити), також доречний, так само, як і запізнілий намір поставити пам’ятник жертвам. Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го (четвертої суботи листопада) визначити час, коли кожен громадянин цієї землі, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих. Це було б гідною відповіддю на слова о. Олександра Биковця, який став священиком в Америці:

«...Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?»

Навіть сім десятиліть опісля свічка, що мерехтить у вікні, видається мені гідною відповіддю!

 

Джеймс МЕЙС,
18 лютого 2003 року

Джеймс Мейс - історик, політолог, дослідник голодомору в Україні. Саме завдяки його дослідженням світ дізнався про Голодомор в Україні. Працював у газеті «День» з 1997 по 2004 роки.

Повна біографія Джеймса Мейса

20 листопада «День» назве ім’я п’ятого лауреата премії імені Джеймса Мейса

Повість про двох журналістів

«Підривна література». Джеймс Мейс (купити книгу)

День і вічність Джеймса Мейса (купити книгу)

Ваші мертві вибрали мене... (купити книгу)

Джеймс Мейс і його місія

Джеймс Мейс та Чернігівщина

Невикористана енергiя

Голодомор як боротьба з демократичністю українців

Свіча пам’яті не має згаснути

Чому Європа не знає про українську трагедію?

День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій

Голодомор і селянська війна проти влади в Україні: 1930—1932 роки

Катування України: приховані механізми та наслідки

Голлівудський режисер працює над фільмом про Голодомор 1932—1933 років

Газета: