Сьогодні мiльйон двiстi тисяч українських студентів, очікуючи настання зимової сесії, вже вдруге відзначать своє «професійне» свято. І попри те, що міністр освіти та науки Василь Кремень під час проведення дня уряду в парламенті зазначив, що майже третина безробітних в Україні — молодь, Міжнародний день студента в нашій країні можна з упевненістю назвати професійним. Принаймні про це постійно нагадують викладачі на лекціях. «У вас поки що є тільки одне місце роботи — вуз», — кажуть вони. У чомусь вони мають рацію, студентам у стінах alma mater, справді, доводиться працювати. Тільки ця робота часто невдячна. Погодьтеся, слухати й розводити теоретичні дискусії зі своїми колегами на семінарах, часто віддаючи перевагу оцінкам перед знаннями, і «заробляти» таким чином 30—39 грн. за місяць, дійсно, непросто. Ні, отримання вищої освіти (передусім знань, а не диплома), звісно, потрібно. Але в процесі її отримання вітчизняні освітяни часто не можуть (або не хочуть) покладатися на самих студентів, запр опонувавши їм самостійніше орієнтуватися у світі знань. Замість цього сьогодні часто пропонується завчити певні курси предметів, багато в чому далеких від практики. Адже одна справа, коли студенти «штурмують» теоретичні науки, і зовсім інша, коли їм пропонують освоїти морально й фізично застаріле обладнання, як, наприклад, ідуть справи в технічних вузах. А багатьом за таку «фундаментальну» освіту доводиться ще й платити.
До речі, про практику: складається враження, що в нашому житті вона дуже відірвана від теорії. На ділі закріпити те корисне, що дають своїм вихованцям викладачі, просто не є можливим. У тому випадку, коли студенти хочуть застосувати отримані знання на практиці, вони стикаються з низкою об’єктивних труднощів.
По-перше, студенти, згідно з вітчизняним законодавством, не мають прав на працевлаштування. Вони не можуть офіційно зареєструватися в центрах зайнятості, оскільки, згідно зі своїм статусом, одержують від держави ті самі «оклади», яких навіть на проїзд до храму науки протягом місяця не вистачає. Але це не головне. Цілком зрозуміло, що бюджет, який страждає на хронічний дефіцит, не може забезпечити нормальні стипендії.
Набагато гірше, що студентам часто доводиться стикатися з поширеною серед викладачів думкою про те, що робота й навчання несумісні. Кандидатів, докторів наук, схоже, мало цікавить, що випускники робитимуть після закінчення вузу. Адже на нинішньому ринку праці для багатьох професій брак досвіду роботи за спеціальністю, отриманою під час навчання, рівнозначне наявності довідки про недієздатність. Але, хочеш не хочеш, а напередодні сесії студентам доводиться рахуватися з думкою викладача.
От і виходить, що мрії про спілкування із цікавими людьми, нові зустрічі, свіжі ідеї, бадьорість та оптимізм і, що найголовніше, мрії про знання, які мають випускники шкіл, часто випаровуються до другого-третього курсу. Цілком зрозуміло, таке розчарування хронологічно збігається з усвідомленням того, що реальне життя в стінах вузу тільки починається.
Продовження теми на стор. "День України"
