Зі свободою слова у нас так само, як із вогнепальною зброєю: у руках бандита вона спрямована проти чесних людей, у руках воїна, народного захисника — проти бандитів. А самим простим і чесним людям вона зовсім не потрібна. Та це — для порядної держави. А якщо держави немає, то озброюються всі і загрожують зброєю один одному, коли треба, а частіше — коли не треба. То що це за життя таке?
Віктор Циганов («День», № 88, вiд 20 травня, у статті «Свободу слова не можна купити, але нею можна розплачуватися» став єдиним iз авторів газети, котрий вголос звернув увагу на цей аспект «свободи слова». Фактично «свобода слова» в Україні перетворилася на свободу для олігархів та преси, яка підгодовується ними, зацьковує історичну пам’ять народу, маніпулює безкарно його свідомістю, накидаючи РR-намордник на просту людину праці, тобто на весь народ.
Вуздечка має бути не тільки на владі, про що стогнуть журналісти з «барикади свободи», а й на самих журналістах, які назвалися «четвертою владою». Та уздечка ця має бути, передусім, у руках самого народу, а не гілок влади, що б’ються між собою, у тім числі й амбітної журналістської братії. «Пани деруться, у хлопів чуби тріщать».
Про «свободу слова» для журналістів скажу так: «Бачили очі, що купували... Їжте, аж повилазьте!»
