Дочка відомого українського дипломата Олександра Чалого Ірина Чала, здобувши омріяний з дитинства фах юриста-міжнародника, після отримання диплома у 2006 році стає працівником департаменту Державного боргу Міністерства фінансів України. Як член офіційних урядових делегацій, дівчина неодноразово бере участь у міжнародних конференціях. Життя та кар’єра, здавалося б, складаються успішно. Та у 2008 році Ірина звільняється з державної служби і, відмовившись від вже нібито визначеного життєвого шляху в столиці, переїжджає до Вінниці й очолює автоучбовий комбінат. Чому?
— Часто діти успішних батьків користуються їхніми надбаннями й не докладають зусиль для побудови власної кар’єри. Ви ж, навпаки, пішли, можна сказати, проти течії. Що вас підштовхнуло зробити такий вибір: відмовитись від столичного життя, переїхати до Вінниці й очолити підприємство?
— Згодна, що багато дітей відомих батьків користуються перевагами, але потрібно зауважити, що останні роблять цих же дітей слабшими у порівнянні з оточуючими. Крім того, ці діти у центрі уваги — будь-який їхній успіх оточуючі, як правило, вважають досягненням батьків, а будь-яку невдачу — зайвий раз підкреслюють та активно обговорюють. Це частково було і моєю проблемою, і проблемою багатьох людей, яких я знаю.
Але заслуга моїх батьків у тому, що вони завжди намагались дуже чітко показувати мені: все, що в тебе є, треба дуже цінувати і адекватно оцінювати. Адже сьогодні — це твій плюс, а завтра, якщо ти не будеш здатним це відстояти, воно може зникнути.
Кожен день людина повинна боротись зі складнощами і боротися за своє місце під сонцем.
Але дуже часто діти успішних батьків запитують себе: а мої здобутки справді мої, чи це дивіденди від батьків? У мене й досі є така невпевненість. Адже, працюючи в державних органах влади, мені доводилось працювати і до першої ночі, аби впоратись із завданнями. І от коли, доклавши стільки зусиль, успішно виконувала те чи інше поставлене переді мною завдання, завжди знаходились «доброзичливці», котрі казали: «Ну а як же могло бути по-іншому, вона ж дочка такого батька, їй і за такий статус все зарахується».
У цьому плані у Вінниці набагато простіше. Адже, прийнявши рішення, зробивши певний крок, я відразу ж бачу результат, і він справді мій.
До переїзду в Вінницю мене підштовхнуло бажання випробувати свої сили. Мені хотілось перевірити, чи зможу я зробити успішною власну справу. І тепер, коли минуло два роки, я анітрохи не шкодую. Адже від глобальних питань, над якими я працювала у Міністерстві фінансів, я перейшла до конкретних життєвих реалій ведення бізнесу.
— Як сприйняли друзі й рідні ваше рішення переїхати до Вінниці і очолити автоучбовий комбінат?
— Першим про моє рішення дізнався батько. Спершу він був шокований, та коли я почала обґрунтовувати свою позицію, йому настільки сподобалась ідея, що він почав мене доповнювати. На моє велике здивування, мати також підтримала моє бажання.
Рідні, звичайно, як тільки дізнались про рішення переїхати й очолити підприємство, спершу були здивовані та згодом мене підтримали. А деякі друзі не розуміють цього і сьогодні.
— Здебільшого у дітей, батьки яких мають високий статус в суспільстві, сформований не дуже приємний імідж — імідж «мажорів». Що дозволило вам не втрапити в це середовище, і яка в цьому заслуга ваших батьків?
— Мої батьки, як і будь-які інші люблячі батьки, мене зажди балували. Та коли мене «заносило», вони дуже жорстко ставили мене на місце. І в школі, і в університеті мені не давали багато грошей. Кишенькові гроші в мене були приблизно такі ж, як і в усіх моїх ровесників.
Мама виховувала мене за принципом «ти повинна вміти робити абсолютно все», адже життя може скластись по-різному. Тому готувати, прибирати, шити, робити ремонт — все це, хоч потроху, але ти повинен вміти робити. Далі, якщо тобі буде потрібно, зможеш розвинути ці вміння, але першочергово ти маєш не боятись та не цуратися ніякої роботи.
— Що вам подобається, а що, навпаки, хотіли б змінити у своєму поколінні?
— У багатьох людей сьогоднішнього молодого покоління — «фетиш» грошей і кар’єризм. На заміну цьому має прийти моральність і усвідомлення того, що це не головне. Кар’єра, гроші — сьогодні є, а завтра все може змінитись. А людяність, професіоналізм, здатність та бажання допомогти ближньому повинні бути завжди.
— Що б ви порадили людям, які не мають «стартового капіталу» у вигляді успішних батьків, але мають амбіції та відчувають у собі сили ефективного керівника? Як у нашому суспільстві «пробитись» до влади тим, у кого немає «блату»?
— Є дуже хороші слова: нам не даються мрії без можливості їхньої реалізації. Я раджу людям, які не мають такого «стартового капіталу», підключити креативність. Усюди завжди потрібні розумні люди, які вміють працювати. І якщо справді здібні молоді люди, котрі хочуть «пробитись», за допомогою креативності зможуть привернути до себе увагу, тоді вони знайдуть хорошу роботу і старт для розвитку. Першочергово треба «вистрелити», а далі своєю роботою, контактами з людьми щодня показувати себе і свої вміння, сили та амбіції росту. Можливостей для успішного старту сьогодні достатньо: проводяться різноманітні конкурси, конференції, форуми, на яких дивляться на молодь, звертають увагу на запитання, які вона ставить, проблеми, які піднімає. І ті люди, що себе проявляють у такий спосіб, зацікавлюють потенційних роботодавців, які насправді сьогодні бояться «діточок» відомих батьків. Думають, що ось візьму я його на роботу, і буде в мене головний біль... Однак погано й те, що сьогодні в Україні молоді люди, які, по суті, ще ніким не стали та не мають жодного досвіду, приходять до роботодавця з пафосом і з великими «апетитами» на заробітну плату... Ця прикра тенденція набула достатньо загрозливих масштабів.
— Під вашим керівництвом Вінницький автоучбовий комбінат значно покращив показники своєї діяльності та став одним із лідерів серед підприємств Вінницької області. Які подальші перспективи для розвитку підприємства, яким керуєте, ви бачите? Яку стратегічну мету ставите перед собою?
— Справді, можна говорити, що ми передовики, адже рейтингове агентство при Торгово-промисловій палаті України присвоїло підприємству звання лідера галузі. Та перспективи росту та амбіції у нас дуже великі... Завдання, яке я сьогодні поставила перед собою, — це уніфікація програми підготовки водіїв і створення дієвої асоціації автошкіл України. Адже у тій формі, в якій остання функціонує нині, вона не виконує те, що повинна була б. Я нещодавно побувала на всеросійському з’їзді автошкіл у Москві. Там асоціація — це сила, вона організовує зустрічі з представниками Державтоінспекції, круглі столи, на яких обговорюють навчальні програми для водіїв та інші актуальні теми. Тож для мене дуже важливим є створення такої ж дієвої асоціації автошкіл в Україні.
Важливою також, на мою думку, є розробка механізму контролю за навчанням водіїв. Я чула про таку ідею в Україні, але ніде не зустрічала її практичної реалізації. Алгоритм контролю простий і передбачає облік та перевірку автошкіл та викладачів, які навчають водіїв, з вини яких стались аварії. Наприклад, якщо після конкретного майстра по водінню чи викладача, які навчають водійської справи, кожен п’ятий їхній учень-водій потрапляє в ДТП, — то, певно, варто позбавити таку людину права викладати. Така ж ситуація з підготовкою водіїв маршрутних таксі. Створення такої статистики та аналітичної бази змусить автошколи задуматись, як проводити екзамен і з якими кадрами працювати. Адже до будь-якої справи варто підходити глобально — так, наприклад, кількість людей у світі, яка гине на автошляхах, перевищує кількість загиблих від будь-якої хвороби. Тому одним із моїх завдань є впровадження чіткого алгоритму підготовки водіїв та контролю над такою діяльністю з такою метою: позитивно вирішити глобальне питання рівня безпеки на автошляхах України. І це вже питання не малого бізнесу, а це вже ідея, яка може стати змістом життя!
— Яким ви бачите майбутнє малого та середнього бізнесу в Україні в найближчій перспективі? Чи слід очікувати вже незабаром суттєвих позитивних змін — реальної, а не декларативної державної підтримки для дрібних та середніх підприємців?
— Сьогодні я бачу тенденції консолідації бізнесу. І це виклик часу. Малим підприємствам стає дедалі важче вижити, адже переваги в отриманні ліцензії чи кредиту мають масштабніші, добре організовані господарюючі суб’єкти.
Я вважаю, що така тенденція консолідації бізнесу є позитивною, адже вона веде до більшої прозорості та підвищення норм та вимог до господарюючого суб’єкта. До прикладу, у сфері автошкіл приватний підприємець, який надає послуги навчання водіїв, є менш відповідальним, аніж підприємство. Але ж сьогодні він працює тут, завтра там, а післязавтра він закрився, тож притягнути до відповідальності його за надання неякісних послуг чи накласти арешт на майно досить проблематично.
— Чого сьогодні очікує бізнес від нового Президента і уряду?
— Прозорості правил, за якими працюватиме нова влада. Також бізнес сподівається, що які б не проводились реформи, вони не будуть поспішними та надто «радикальними» та будуть враховувати думку практиків. Адже ми всі розуміємо: для змін потрібен час. А вимоги на зразок «завтра тобі потрібно кардинально переорганізувати свою діяльність, бо сьогодні набрали чинності нові правила чи закони» призведуть лише до хаосу й корупції.
Я вважаю, що будь-які реформи можуть мати позитивний результат лише в тому випадку, коли вони здійснюються на довгостроковій основі з певним правонаступництвом; та в інтересах всього суспільства, а не окремих політичних угрупувань чи партій.
Тому я сподіваюсь, що нова влада конструктивно підходитиме до будь-яких реформ і створить сприятливі умови для розвитку та процвітання бізнесу, а також для посилення демократії в нашій державі.
ДОВІДКА «Дня»
Ірина Чала — донька відомого українського дипломата Олександра Чалого та депутата Київської міської ради й громадської діячки Інни Новак. Ірина Чала народилася 15 жовтня 1983 року.
З серпня по грудень 2002 року була співробітником Асоціації правників України.
У 2006 році з відзнакою закінчила Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка за спеціальністю «міжнародне право».
У липні 2006 року Ірина стає працівником департаменту державного боргу Міністерства фінансів України. У січні 2007 року як член урядової делегації України бере участь у весняних зборах МВФ та Світового банку у Вашингтоні. В серпні-липні 2007 року Ірина Чала — член офіційної делегації Міністерства фінансів України до Республіки Сінгапур та Султанату Бруней. А з початку 2007 року вона є активним та постійним учасником конференцій «Ялтинська європейська стратегія (YES)».
У серпні 2008 року звільняється з посади працівника департаменту державного боргу Міністерства фінансів України, переїздить до Вінниці і стає директором Вінницького автонавчального комбінату, який очолює й нині.
