Традиційний Сорочинський ярмарок, що відкрився у четвер,
цього року явив себе у новій якості — національного. Оспіваний незабутнім
Миколою Гоголем (краще за якого не скажеш) у «Вечорах на хуторі поблизу
Диканьки», ярмарок поновив свою роботу 1966 року і з того часу щорічно
гостинно запрошує провідні підприємства машинобудування, легкої, харчової
та переробної промисловості, агропромислового комплексу, торгівлі, приватних
підприємців.
Майже чотири години їх али ми з Києва до Великих Сорочинців,
щоб на власні очі побачити диво на ймення Сорочинський ярмарок. Не полишала
думка, що ж то є нині — чи то данина моді, організована за рознарядкою
згори, чи дійсно огляд останніх досягнень підприємств, підприємців і народних
майстрів? Пізніше, після спілкування з народом, стало зрозумілим: це —
непересічна подія.
На підході до ярмарку, абсолютно незважаючи на урочистість
моменту відкриття, в багнюці порпалися гуси.
— Це єдине живе, що залишилося, — кинув міліцейський капітан.
— Усе інше заасфальтували під ярмарок.
Ми переконалися, що не все заасфальтували, бо на величезній
території, яку опанували продавці, покупці та зіваки, знайшли ставок, у
якому, застережно огорожені сіткою, плескалися чималенькі коропи. І час
від часу комусь із них вдавалося подолати перепону і опинитися у вільній
воді. А тим, кому не пощастило, довелося у вареному та смаженому вигляді
задовольняти ласунів.
На сцені співали і декламували гості-артисти, а «на задвірках»
допущені до сцени головного дійства фотографувалися з дяком, циганкою,
волами, «живим» Миколою Гоголем.
А навколо пиво і горілка лилися, без перебільшення, на
кожному кроці. У величезному чані кухар-узбек готував плов, від одного
погляду на який одразу хотілося присісти за стіл. У всіх кінцях здіймався
димок від мангалів.
Нині пенсіонер, а в 60-ті роки завідувач відділу пропаганди
Миргородського райкому партії Леонард Ніколаєнко розповів «Дню», що саме
йому довелося відроджувати — про що тоді навіть не здогадувався — Сорочинський
ярмарок. Якось перший секретар Микола Шевченко доручив знайти місце для
святкування дня механізатора. Вибір зупинився на сусідньому селі Савинці.
Механізатори, як годиться, випили по чарці, пішли купатися, а один заснув
біля води. Тоді й вирішили: ніяких ставків і річки щоб поблизу не було.
Тож наступного року вже святкували у Великих Сорочинцях.
— Привозили автолавку, ЗІЛ-130 прикрашали соняхами, гарбузами,
кукурудзою, шанували механізаторів, що відзначилися на жнивах, — розповідає
Ніколаєнко. — А згодом з’явилися гоголівські персонажі, які розповідали,
хто скільки намолотив.
— Раніше, — стверджує Леонард Ніколаєнко, — людей було
значно більше. А зараз тільки податківці й міліція.
Щодо людей — їх і цього разу з’їхалася сила-силенна. А
міліції і справді було чимало. Близько дванадцятої міліцейський клин розсікав
натовп на центральній ярмарковій авеню, супроводжуючи віце-прем’єра Михайла
Гладія і полтавських керівників на прес-конференцію. І важко сказати, кого
в тій колоні було більше — міліції чи почту.
Віце-прем’єр Михайло Гладій запевняв журналістів, що національний
ярмарок — наша гординя, у якої велика перспектива, і з часом він набуде
статусу міжнародного. Але перш за все, це національний колорит, який завжди
випереджатиме бізнес.
Уже цього року не всі бажаючі змогли стати учасниками через
брак площі. У Великих Сорочинцях у ці дні (ярмарок закінчиться у неділю)
представлено 413 підприємств і понад 800 приватних підприємців з 16 областей
України, а гості приїхали з Великої Британії, Грузії, Китаю, Польщі, Росії
та Франції. I хто знає, можливо, й не жартом виявляться заяви про відкриття
представництв Сорочинського ярмарку не тільки у Києві, а й у Німеччині
та Сполучених Штатах, а до Великих Сорочинець прагнутимуть приїхати також,
як до Ганновера.
Генеральний директор Полтавського обласного дочірнього
підприємства ДАК «Хліб України» Петро Олійник розповів «Дню», що вони практично
вирішили питання забезпечення свого регіону хлібом до 1 вересня 2001 року.
Продукція підприємства, чия участь у ярмарку ставить за мету завоювання
ринку, відома не тільки в Україні, а й у країнах Балтії, Словакії, Польщі,
Угорщини, Ізраїлі. Що ж до нинішньої катастрофічної ситуації, то, на думку
Петра Олійника, це не тільки непорозуміння, але й добрий урок на майбутнє:
землю не обдуриш.
У пошуках нових ринків приїхав на ярмарок і головний конструктор
Харківського велозаводу Володимир Немилостивий. Підприємство випускає понад
30 модифікацій велосипедів усіх типів: і дитячі, і спеціальні, і вантажні,
і спортивні, і гірські. До того ж і ціна прийнятна — від 120 до 600 гривень,
але через брак обігових коштів завод ледве животіє. Потужності дозволяють
випускати мільйон одиниць продукції на рік, а випускається максимум 150
тисяч.
А загалом, як сказав «Дню» в.о. начальника відділу маркетингу
і збуту ВАТ «Полтавамаш» Григорій Цабека, люди приїхали на ярмарок не тільки
у пошуках нових перспективних контрактів, а ще й себе показати та на інших
подивитися. Такий він, наш менталітет. І не без нього звичайний сільський
базар перетворився на національний ярмарок.
