Той день, чесно кажучи, не дуже пам’ятаю. Не пам’ятаю, коли саме прийшла звістка, що саме я робив, яка була погода, яку музику слухав та й чи взагалі слухав.
Щодо музики, то я був типова дитина 1970-х: «Бітлів» знав, поважав, але захоплювався інакшими групами: важчими, на мою думку, більш «хлопчачими». Масштаб утрати я усвідомив, коли мама принесла свіже число польського журналу «Кобєта і жичє», там був докладний фоторепортаж із місця події. Тисячі згорьованих бітломанів, що заполонили вулиці, прилеглі до манхеттенського будинку «Дакота», де жив і на порозі якого дістав кулю Леннон, — та картина вразила.
Як і буває зі смертями знаменитих людей, довкола тих грудневих пострілів миттєво наросла власна конспірологія. Грішать на Йоко Оно, котра могла з корисливих міркувань улаштувати змову (більш ніж сумнівна теорія), на ЦРУ (куди ж без нього), ба навіть на кубинські спецслужби (в них тут який інтерес?!), бо, мовляв, того вечора на вході в «Дакоту» стояв швейцар-кубинець.
Логіку вбивства, якщо у таких вбивствах взагалі є логіка, я зрозумів із подробиць життя Марка Чепмена, вбивці, а також побувавши торік біля самого будинку.
«Дакота» примітна старомодною красою, витриманою в найменших дрібницях її «неоготики»: у шпилястому даху, в морських чудовиськах, які кусають декоративну огорожу, в масивних газових ліхтарях біля брами, тієї самої, проти якої Чепмен застрелив Леннона, в округлій мідній будці для швейцара з кумедною червоною лампочкою на гнутій металевій палиці. А поряд якийсь крутій новітніх часів устромив потворну багатоповерхівку — цегляний брус, чиїми точними копіями заставлені спальні райони всіх радянських міст.
Свого часу Чепмен приїхав на Гаваї, щоб, влаштувавши собі фінал із морем, ресторанами, дівчатами в бікіні, накласти на себе руки — як у дешевій голівудській мелодрамі. Як багато вбивць-психопатів, свою сутнісну пустку він намагався заповнити, підпорядковуючи своє життя чужим запозиченим сюжетам, — одним із них і став сюжет про вбивство знаменитості.
Іронія історії в тому, що саме Леннон помер у зеніті слави, на порозі гарного будинку, в чарівному місті. А Чепмен здається схожим на той обрубок, що стирчить поряд, на стерте, без сенсу створіння, котре пробує уподібнитися до чогось значущого за будь-яку ціну.
Талант і порожнеча взаємовиключні. Їхнє пряме зіткнення часто є настільки ж невідворотним, наскільки й фатальним — на жаль, для того, хто наділений талантом.
