До недавнього часу основним у лікуванні раку був хірургічний метод, а головне завдання медиків — збереження життя хворого. Сучасні методики променевої та хіміотерапії, ефективні технології комбінованого лікування розширили можливості медицини, оголивши разом із тим проблему якості життя онкохворих. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі понад 3,5 млн. людей страждають від болісного, жахливого «ракового» болю. Проте знеболююче одержують, за статистикою, лише 0,5% хворих. Чому? Та тому, що болезаспокійливі препарати, як заведено вважати, призводять до нібито неминучої залежності від наркотиків. За статистикою ж, на 100 тисяч чоловік припадає лише одна людина, що підлягає ризику такої небезпеки. Тим часом ситуація доведена до абсурду: в місцевої влади коштів на закупівлю болезаспокійливих ліків немає, а за свої хворим купувати, за чинним законодавством, «не належить».
Не можна заплющувати очі і на життя приречених на повільне згасання онкохворих, половина з-поміж яких переступає в щогодинній битві зі смертю 5-річний рубіж. Цю етичну, морально- етичну та юридичну проблему в Україні почали розв’язувати недавно, запозичивши західну модель хоспісів. Мешканцям однієї з таких гуманних установ у Львові допомагають лікарі, психологи, служителі церкви. На поставлене в його стінах запитання про необхідність хоспісів ствердно відповіли 94% опитаних медпрацівників, хворих та їхніх родичів.
У Росії, де на обліку перебуває майже 2 млн. хворих на рак і до яких прив’язано приблизно 500–600 тисяч близьких, це ж медико-етичне завдання вирішують, організовуючи відділення паліативної допомоги для тих, хто гостро страждає на онкохвороби. З їх створенням у Москві за три роки кількість неспеціалізованих викликів скоротилася вдвічі. Прорив у виробництві пролонгованих анальгетиків, що полегшують біль протягом 72 годин, новітні методи електронейростимуляції дозволяють поліпшити життя онкологічних хворих. Однак уперше привселюдно про проблему якості їхнього життя було заявлено на II Міжнародному з’їзді онкологів, що відбувся в Києві в травні. Роль об’єднуючої (онкологів, психотерапевтів, онкохворих та їхніх родичів) сили взяла на себе створена недавно Міжнародна фундація психосоціальної підтримки онкохворих України. Як сказала «Дню» його президент, лікар-хіміотерапевт Київської онкологічної лікарні Наталя Войтко, онкохворі відчувають величезні соціальні та психічні перенавантаження, зумовлені матеріальними та професійними проблемами, стосунками в сім’ї, трудовому колективі, суспільстві. Часто їх «бережуть» і діагноз повідомляють родичам, не утруднюючи себе запитанням, а чи готові до цього близькі. У результаті в більшості випадків роль психотерапевтів вимушені брати на себе лікарі.
На думку Н. Войтко, необхідно зняти страх із приводу фатальності раку, переконуючи суспільство в тому, що його можна вилікувати, що життя хворого можна продовжити. Мета фундації — створення в Україні такої єдиної стрункої системи психосоціальної підтримки, яка вирішувала б увесь комплекс проблем щодо інвалідизації хворих, їхнього працевлаштування, соціальної та медикаментозної допомоги, гідного людини життя. А якщо вже медицина безсила, то і гуманного його кінця.
