Київські динамівці програли у середу в Лондоні матч четвертого туру групового турніру Ліги чемпіонів місцевому «Арсеналу» з рахунком 1:0. І хоча чемпіони України зберегли за собою «прохідне» друге місце в групі, завдання виходу до наступного раунду клубного чемпіонату Європи значно ускладнилось. Та повернемось до Лондона, який зустрів гостей із Києва легкою мрякою й теплим вітром, що дозволяло ходити як у футболці, так і в пальто, що британці й роблять.
Приїзд української команди, яка нещодавно обіграла вдома лідера чемпіонату Англії, не став приводом для заголовків на перших шпальтах газет, де чільне місце посідає світська хроніка із життя покійної принцеси Діани і ще живого Девіда Бекхема та його дружини Вікторії. Про футбол нагадували лише букмекерські контори, яких у Лондоні — як у нас кіосків з горілкою в асортименті. Бажаючих поставити гроші на перемогу «Динамо» не було взагалі. Ставки не приймалися навіть на нічию. Розглядалися виключно варіанти перемоги «Арсенала» з різним рахунком і різними авторами голів у наші ворота. Неприємно було на це дивитись, втім, недарма ж ці букмекерські контори процвітають не першу сотню років.
З цим і поїхали на стадіон «Хайбері», навколо якого... було чути українських пісень. Це діаспора наших співвітчизників, які зайняті в найбільш трудоміcтких галузях місцевої економіки, готувалась підтримувати «Динамо».
Дивно, але майже сорок тисяч людей пройшли на стадіон з прапорами та іншим реманентом без усіляких черг, товкотнечі й тому подібних радощів, що очікують на кожного, хто схоче відвідати гру Ліги чемпіонів у Києві. І це при тому, що впритул до трибун розміщені житлові квартали, а на вулиці не розминуться й два автобуси. Здається, поліції там було разів у сто менше, ніж на нашому футболі міліції. Тому й був порядок.
Більшість читачів могла бачити гру в прямій телетрансляції. Тож нагадавши, що гол кияни пропустили на передостанній хвилині гри після удару головою Коула, не будемо переповідати події по хвилинах. Краще спробуємо подумати, а чи могли наші виграти? Могли. Були моменти, можливiсть забити вирішальний м’яч і стати одноосібними лідерами групи. Чому цього на сталося? Випадковість? Якщо думати так, то ми й наступну гру програємо на останніх хвилинах, а може, й раніше. Тому що причина поразки «Динамо» проглядала вже з середини першої половини гри. Господарі не побігли всією командою забивати гол, пам’ятаючи досвід поразки у Києві. Власне, і без цього «Арсенал» міг забити разів зо три, але завадили Шовковський та невезіння.
Не можна закинути динамівцям небажання віддавати усі сили боротьбі. Гравці української команди не поступилися «Арсеналу» саме в боротьбі за м’яч. Випереджаючи атакуючих лондонців у вирішальний момент, наші не змогли організувати щось серйозне в атаці. Ті кілька напівмоментів, що були у воріт Лемана, є нічим у порівнянні з тим, що робив «Арсенал» біля воріт «Динамо». Дев’ять ударів у «рамку» воріт відбив наш воротар. Це кращий показник Ліги чемпіонів у цьому турі. З десяток ударів пройшли поруч з воротами киян, а моментів, коли українські гравці в останню мить зупиняли атакуючих господарів, не перерахувати. Наші боролися, віддавали всі сили, терпіли... Лише одного не робили цього вечора динамівці — вони не грали у футбол. Команда свідомо «вбивала» час упродовж сорока семи хвилин першої половини та сорока п’яти другої. Не вистачило зовсім небагато. Та чи можна так грати на рівні Ліги чемпіонів? Чи можна відверто чекати фінального свистка з першої ж хвилини?
Не виключено, що план «Динамо» було зіпсовано травмою Онищенка, котрий мав суміщати захист і гру в центрі поля. Саблич, який його замінив, грав лише в захисті, тим самим давши волю лондонським віртуозам у центрі поля. А де ж були наші майстри середини поля Белькевич, Пєєв, Гіоане, Леко, Гусєв, кожен з яких здатен і на точний пас, і на сильний удар, і на технічний дриблінг? Наш півзахист чомусь тиснувся до бокових ліній, старанно вибиваючи м’яча за межі поля. Особливо розчарував Белькевич, котрий із конструктора динамівських атак перетворився на їхнього руйнівника, постійно помиляючись у передачах і програючи єдиноборства.
Та навіть за таких умов наші могли не програти. Якби тренер «Арсеналу» не зробив кілька неймовірних замін. В останні п’ятнадцять хвилин у складі господарів виступало аж четверо нападаючих. Це було ризиковано, з’явилися можливості для контргри в «Динамо». Та наші на той час остаточно перейшли на відбивання м’яча подалі та навмання, терпляче витримуючи набіги таких майстрів атаки, як Анрі, Бергкамп, Вільтор, Кану. «Арсенал» таки забив і виграв, попри величезний ризик.
А чи могло б «Динамо» зіграти так само в критичні хвилини? Для довідки: останній раз київська команда грала з чотирма нападниками 1963 року, коли саме народився нинішній тренер команди Михайличенко. Неписаний закон, якого в «Динамо» свято дотримуються вже сорок років, стверджує: не більше двох гравців в атаці, як виключення — три, а в основному — один. Кинути в атаку чотирьох форвардів для динамівських тренерів — все одно, що добровільно втопитися у Дніпрі. Ось центральних захисників ми можемо виставити хоч шість, і це не межа. Тому й виглядала в середу в Лондоні наша команда, як машина для вибивання м’ячів за центр поля. Венгер, тренер «Арсеналу», теж розуміється на тактиці, він теж не самовбивця. Але він здатний на ризик. Наші тренери славетної школи (самі знаєте кого) на це нездатні з рівня шкільних команд. Не пропустити за будь-яку ціну, а потім, якщо вдасться, забити. Ось вічний постулат нашого тренера, за яким «Динамо» грало і програло у Лондоні, а перед цим у Мілані.
Наступна гра — в Москві проти «Локомотива», який, на відміну від «Динамо», не програв «Інтеру» на останніх хвилинах. Статистика свідчить, що москвичі у виїзній грі тримали м’яч на п’ять хвилин довше за господарів поля, а кияни навпаки — на десять хвилин менше. «Локомотив» показав, що й на виїзді можна грати в атакуючий футбол, вести гру, а не терпіти до останньої хвилини.
Завжди шкода тих, хто недотерпів, неприємно їм, прикро. І нічим цьому не зарадиш, якщо самому не змусити терпіти суперника, а почати грати у футбол i самовіддано здобувати результат. За три тижні до гри в Москві динамівці мають досить часу, аби «зализати рани» Лондона, зробити висновки і відстояти-таки позиції, які дозволять продовжити боротьбу за Кубок чемпіонів.
Становище команд після чотирьох турів:
1. «Інтер» — 7
2. «Динамо» — 6
3. «Локомотив» — 5
4. «Арсенал» — 4
Наступні ігри:
25 листопада: «Локомотив» — «Динамо», «Інтер» — «Арсенал».
10 грудня: «Динамо» — «Інтер», «Арсенал» — «Локомотив».
