Математика простіша за політику, оскільки в ній менше змінних.
Люблять українські політики бути у владі. За визначенням це почуття властиве всім, хто займається цією справою. І не в тому їхня проблема, що вони хочуть бути в уряді, а в тому, на яких умовах відбувається такий прихід. І ще. Дивує, як легко вони сьогодні відмовляються від того, що казали вчора. Адже влада не лише солодке слово. З нею пов’язані певні й чималі ризики. Як то кажуть, один невмілий рух або невчасно сказане слово і рейтинг, який ще вчора зростав як на дріжджах, починає швидко сповзати до нульової відмітки, якщо не ставати негативним.
Бажання людей бачити нові обличчя в політиці призвело до того, що першого зустрічного з когорти кандидатів у президенти відразу ж нагородили званням «нового». Ним став Сергій Тігіпко. Ще під час своєї виборчої кампанії він часто заявляв, що готовий прийняти пропозиції від кандидатів-фаворитів і очолити уряд. Він навіть у збиток своєму рейтингу декларував проведення непопулярних реформ в ім’я благородної мети порятунку української економіки.
У відповідь виборці щедро нагородили його третім місцем. Коротка пам’ять? 2004 року Тігіпко вже був у штабі Януковича, і питання, чому звідти пішов, так і залишилося відкритим. Він перечекав, і з’явився вже перед виборами 2010 року. Після першого туру пропозиції від Юлії Тимошенко він далекоглядно відхиляв, чекаючи таких самих від Віктора Януковича. Їх так довго не надходило, що Сергій Леонідович почав втрачати залишки терпіння і публічно критикувати можливу коаліцію «тушок».
Востаннє він таку і досить різку заяву зробив у вівторок. Тоді він вважав, що «команда Януковича робить помилку, намагаючись створити нову коаліцію, порушуючи Конституцію. Дивує, з якою цілеспрямованістю команда Віктора Януковича наступає на ті ж самі граблі: 2007 року вони вже втратили владу через те, що намагалися отримати конституційну більшість методами політичної корупції — втягуванням до коаліції окремих депутатів... У результаті такий варіант виходу з парламентського глухого кута регіоналам обійдеться дорожче, ніж дострокові вибори».
Проте минуло зовсім небагато часу, і Сергій Тігіпко зробив політичний кульбіт. Після бесіди з Віктором Януковичем, він погодився увійти до уряду, швидше за все Азарова, віце-прем’єром з економічного блоку.
Такий крок Тігіпка повинен стати черговим уроком для українського суспільства — необхідно вчитися бути раціональним. Звісно, нічого поганого в тому, що Тігіпко вирішив стати віце-прем’єром у новому уряді немає, але ж була низка заяв... Напрошується висновок. Можливо, Тігіпко справді був технічним кандидатом Януковича, якому просто дозволили набрати ті голоси, які він отримав на виборах, ті голоси, яким уже набрид Янукович, але які штаб Януковича не хотів віддавати Тимошенко.
Що його на це спонукало? Досить вірогідно, що в п’ятницю на чергових ток-шоу в Савіка Шустера та Євгенія Кисельова ми й далі чутимемо багато красивих слів про необхідність щось робити для порятунку країни, про те, що час припинити політичні ігри й таке інше, вже багато разів повторене й від цього буквально налипле на зубах. Нічого така риторика не пояснює, після неї запитань виникає значно більше. Тому зупинимося на мотивах і ризиках. Саме в них заритий собака «політичного трюкацтва».
Януковичу, якому буквально голову проїли вказівками на консерватизм Азарова, на його нездатність йти шляхом реформ, украй необхідно пред’явити суспільству і, найголовніше, частині свого відносно ліберального бізнес-оточення нове обличчя з відповідною політичною та урядовою історією.
Але обличчя має бути таким, аби не викликало відторгнення хоча б у половини тих, хто в його оточенні впливає на ухвалення рішень. Із цього погляду Арсеній Яценюк категорично не підходив, особливо після його відкритого листа на адресу Президента. Відповідно, акції Сергія Тігіпка сильно зросли. Залишалося одне маленьке, але досить важливе питання. На що третій за рейтингом кандидат погодиться, і як зробити так, щоб він за свою згоду не зажадав занадто багато. Як вдалося вирішити завдання з багатьма невідомими, ми дуже скоро дізнаємося: в українській політиці таємниць немає.
Перейдемо до ризиків. Для Віктора Януковича і в загальнішому вигляді для тієї частини Партії регіонів, яка вважає, що вона прийшла до влади серйозно й надовго, залучення Сергія Тігіпка до важелів її, бажаної, досить небезпечне. Якщо в нового віце-прем’єра при проведенні непопулярних реформ щось, хай і не все, вийде, то на майбутніх виборах, наприклад, до парламенту та місцевих, вони отримають такого конкурента, що на чергових президентських виборах робити буде просто нічого.
Розрахунок на те, що в процесі проведення таких реформ Тігіпко себе «витратить» і на нього можна буде повісити всіх собак за можливі об’єктивні й суб’єктивні невдачі, досить наївний. За навіть невеликого політичного досвіду, таку, на перший погляд, несприятливу ситуацію можна розвернути навпаки та використати з вигодою для себе. У ході передвиборної кампанії Сергій Леонідович наочно показав, що це він уміє робити вельми професійно.
Зі свого боку, Тігіпко пустився у досить ризиковану гру. По-перше, коаліція «тушок» не той фундамент, на якому можна будувати стійку будівлю. Не потрібно мати великий політичний досвід, аби передбачити вельми складне проходження через парламент непопулярних законів. На значну частину з них чекає незавидна доля. Згідно з відомим фізичним законом, опір середовища сильно зростає зі збільшенням швидкості. Чим більше реформаторства, тим складніше парламент на це погоджуватиметься. Не важко передбачити, що така поспішно зібрана коаліція голосуватиме вкрай вибірково, тим паче, що пропоновані закони перечитимуть інтересам значної частини парламентарів.
По-друге. Перервані або наполовину проведені реформи вносять до суспільства та економіки додаткове розбалансування. Від цього економічний стан лише погіршується, що викликає нову хвилю невдоволеності. Як казав французький політичний діяч і відомий історик Франсуа Гізо, «під час суспільного неладу кожен байдужий стає невдоволеним, а кожен невдоволений — ворогом, кожен ворог — змовником». У першу чергу це стосується нашого парламенту. Змови з метою скидання там звичайна практика і Сергій Тігіпко може стати такою жертвою.
Але не це найбільший ризик для Тігіпка. Найбільша небезпека — втрата ідеологічного фундаменту. Хто голосував за кандидата Тігіпка? Найрухливіша, політично й економічно активна частина електорату. Цих людей не лякають економічні та фінансові витрати на шляху реформування. Але вони не прощають політичного опортунізму, угодовства, зневаги до декларованих великих цілей задля здобуття миттєвої політичної або іншої вигоди від входження у владу. Добре, якщо все добре закінчиться. Але ж шлях не близький. Він рясніє такими крутими поворотами, що виникає побоювання стосовно того, чи впорається Сергій Леонідович із керуванням на віражі. А якщо занесе у високий кювет, вибратися з нього буде важко, якщо взагалі можливо. Існує пряма небезпека, що реформаторськи налаштована частина електорату може досить різко змінити свої вподобання і перейде до інших політиків.
Третій чинник ризику. Відмовившись від боротьби за проведення дострокових парламентських виборів, інакше навіщо було входити в уряд, Тігіпко розчарує значну частину своїх виборців, які сподівалися побачити його фракцію в парламенті як запоруку подальшого руху шляхом реформ.
І, нарешті, небезпека, що підстерігає всіх: і Президента, і Партію регіонів, і Сергія Тігіпка. Різкий відхід від передвиборних обіцянок, а ми це вже спостерігаємо, підсилює розчарування. І це проявиться на місцевих виборах. Після них політична ситуація в країні може стати принципово іншою. І як би замість дивідендів не довелося зі сльозами на очах підраховувати збитки.
КОМЕНТАРI
Ірина СТУКАН, студентка Національного університету «Острозька академія», голосувала за Сергія Тігіпка («Я за...», «День» №2, 13 січня 2010 року):
— Думаю, погодившись на пропозицію Януковича обійняти посаду віце-прем’єра в уряді, Сергій Тігіпко зрадив своїх виборців. Адже він робив низку попередніх заяв (напередодні другого туру демонстративно не погоджувався на ті посади, які йому пропонували і Янукович, і Тимошенко), що, без сумніву, було сигналом для виборців, які його підтримували. Переконана, що це негативно вплине на його подальшу кар’єру. Ті, хто голосував за нього, ставили на нового, незалежного політика. Виявилось, попри наші сподівання, Тігіпко залежний — від своїх грошей і попередньої біографії. Сподіваюся на одне — що діяльність Тігіпка буде ефективною в майбутньому уряді, адже в його компетентності і професійності у мене поки що сумнівів немає.
Сергій ДУДКО, директор фірми «Ельнова», голосував за Сергія Тігіпка («Я за...», «День» №2, 13 січня 2010 року):
— Думаю, на новій посаді Сергій Тігіпко зможе багато зробити. Але, з іншого боку, для реалізації задумів йому потрібна фракція у Верховній Раді, якої у нього нема. Тож намагання Сергія Тігіпка потрапити в уряд для втілення своїх обіцянок — це добре. Але, разом із тим, він не може не розуміти, що йому мало що вдасться без підтримки в парламенті. Та й рішення про те, що відтепер більшість у ВР формуватимуть не фракції, а окремі депутати — невдале. Але ж країна більше не може чекати, коли нарешті сформується більшість, а потім ця більшість створить уряд. Тому підтримую Тігіпка в тому, що він уже береться хоч щось робити, а не каже: «Люди, зачекайте ще три-чотири місяці, поки я доб’юся вищої посади».
