Але все ж таки деякі заяви офіційних осіб Тирасполя прозвучали. Міністр закордонних справ Придністров’я Валерій Ліцкай вважає, що прихід до влади Володимира Вороніна не вплине вирішальним чином на переговори з врегулювання придністровського конфлікту.
Голова Верховної Ради Придністров’я Григорій Маракуца заявив, що не бачить приводу для оптимізму, оскільки партія Вороніна виступає у своїй передвиборній програмі за відновлення територіальної цілісності Молдови. Маракуца розцінив заяву Вороніна про вступ Молдови до російсько-білоруського союзу, як таку, що має передвиборний характер, і тому скептично дивиться на можливість практичної реалізації цього пункту програми комуністів.
Спостерігачі в Молдові відзначають, що влада Придністров’я, котра активно використовує «радянські» ностальгічні настрої населення у своїй офіційній риториці, побачила в молдовських комуністах своїх ідеологічних конкурентів. Передбачаючи можливість перемоги лівих у Молдові, офіційний Тирасполь усю силу своєї пропаганди направив саме проти них. Придністровським лівим, які намагалися агітувати за молдовських комуністів, Мінюст Придністров’я зробив грізне попередження про незаконність такої агітації й можливість заборони їхньої діяльності, вказавши на те, що програмні положення Партії комуністів Молдови фактично припускають ліквідацію Придністровської республіки як суверенної держави.
Таку позицію офіційного Тирасполя стосовно молдовських комуністів не можна пояснити розходженням в ідеологічних поглядах. Влада Придністров’я відчуває певний дискомфорт від радикальної зміни співвідношення сил у Кишиневі, тому що Москва може більш прихильно поставитися до лідера молдовських комуністів Вороніна, ніж до Смирнова. У цьому випадку значення Придністров’я як єдиного форпосту Росії в регіоні зникає, а тому може змінитися ставлення Кремля до придністровських лідерів.
У будь-якому разi не варто очікувати швидкого рішення придністровського конфлікту, тому що його наявність дозволяє використовувати даний регіон як канал переміщення контрабанди і зброї, важіль впливу на сусідні держави. У невирішенні конфлікту зацікавлені й знаходять вигоду насамперед політичні угруповання Тирасполя, а також Кишинева і Москви. Малоймовірно, що лідери Придністров’я, які вже знають смак влади і використовують проросійські гасла, захочуть розділити свою владу з кимось ще, у тому числі і проросійськи налаштованими молдовськими комуністами. Що ж стосується «словесного прикриття» небажання ділитися владою і вирішувати конфлікт, що iснує, то його при бажанні Тирасполь завжди може знайти.
