Країну «продули» всі — політики, преса й народ. Фраза довго не витанцьовувалася, тому що не відразу знайшовся більш- менш літературний синонім дієслова, котрий визначає суть того, що трапилося. Але оскільки один iз ведучих телешоу на «1+1», який фіглярствував протягом ночі, з випередженням поблажливо заявив уранці — мовляв, ну це ж зрозуміло, політики, які програли, скажуть, що «винен народ, винні журналісти», то доцільно нагадати загальновідому банальність: справдi, кожен народ має тих правителів, на яких заслуговує. А щодо журналістів, які вночі після виборів щедро забезпечували «рівність можливостей», «свободу слова» i конституційне право громадян на інформацію, — то велике їм людське спасибі: i самі руками після бійки помахали, й іншим дали попустувати. Позамежний цинізм цього дійства на «святі демократії» особливо цінний своєю наочнiстю.
Проте провидіння «Інтера», що обізвав своє шоу «ТитаніК» і намагався хоч якось піти від неминучої аналогії, — це круто. Тому що ніхто так коротко i зрозуміло не визначив перспективи України внаслідок її вибору. Напрямок курсу змалював у «1+1» журналіст з Данії пан Андерсен, який, незважаючи на потворні спроби ведучих «заткнути» його, все ж таки довів до електорату своє здивування: «Вибори показують, що це ненормальна країна. В економіці спад на 25-30%, а народ обирає те ж саме. Україна, як «Титанік» — тоне стільки років, а кажуть, що це є реформи. Але ж я бачу, що Україна тоне... Кучма керує країною, як заводом, це не держава, це його господарство».
Особисто у мене, як у «свідомої» громадянки, тільки один розлад: шкода, що разом iз Симоненком не вийшла до другого тура пані Вітренко — це було б ще адекватніше. Газета «День» виявилася правою: незважаючи на старанні спроби малювати їй рейтинги, «відсоток Жириновського» дійсно не може перевищувати 10-11 облікових.
Як, швидше за все, виявиться правим «День» і в тому, що Олександр Мороз, який хутко попрямував перемагати Кучму поодинці, добровільно ліг у годівницю «комуністичного Болівара», і буде ним благополучно поглинений. Адже говорили розумні люди штабістам та оточенню Мороза: не вірте своїм внутрішнім «рейтингам», не вірте також цифрам, здобутим у «ворожих станах», — вони гріють вам душу, але націлені тільки на єдине: підігрівати амбіції Мороза. Він, може, й переміг би Кучму у другому турі, так до нього ще треба було потрапити. Скажені відсотки Кучми на Заході України тільки частково внаслідок того, що тамтешній народ традиційно голосує за владу. А друга частина — на совісті Мороза: «єдиний» від «четвірки» Марчук міг би не допустити такого тріумфу Кучми на іншому березі Дніпра, але «К-4», яка розпалася, змусила людей не випробовувати долю й голосувати з гарантією — тобто за переможця Кучму, бо посилився особливо лякаючий західноукраїнську публіку ризик отримати «червоний реванш». Сьогодні «морозівці» скажуть нам, що не було підстав вірити в перемогу «єдиного» Марчука, і так і не зрозуміють, що програвати також треба гідно — із збереженням обличчя i майбутньої політичної перспективи. А тепер — виграшу немає, життя триває, а замість обличчя — ? ...«Четвірка», яка оприлюднила свою останню волю про єдиного кандидата, тут же була «вбита» Морозом, який одумався, «четвірка», яка давала обіцянки й надії, це те розчарування, яке додало шансів «чинному», незалежно від того, які відсотки фальсифікації виявлять опозиційні штаби.
Несподіванок не сталося. Плюс шанси Кучми — мінус шанси країни. Але народ, який не заперечував, коли його могутньо дурили під час передвиборної кампанії, навряд чи заперечуватиме проти «свого вибору». Зрештою, все нормально. Кожний баран висить за свою ногу: і політики, які догралися, і, можливо, українська преса, що ще не усвідомила до кінця своїх перспектив, і наш мудрий електорат, який незабаром виявить, що держава на виборах проїла все й наперед... Свято народовладдя здійснилося. «Веселится» и ликует весь народ». Ну, а там, як в іншій пісні «Нынче праздник, завтра будет тризна...»
