Російське вторгнення до Грузії обдало «холодною хвилею» весь Захід і пострадянський простір, особливо, Україну. Наступна криза може розпочатися в Україні.
Курс Грузії, що все більше схиляється у бік Заходу, що включає більш тісні зв’язки з НАТО, завдавав прикростей Москві. Однак Грузія не представляла серйозної загрози безпеці Росії. Армія Грузії, невелика та погано озброєна, не йде в жодне порівняння з армією Росії, що було яскраво продемонстровано цього місяця.
Однак інтеграція України в НАТО може мати більш значні стратегічні наслідки, вбиваючи останні надії Росії сформувати «слов’янський союз», який складається з Росії, Білорусі та України — мрія, яка все ще живе в серцях багатьох росіян. Також це може призвести до важливих наслідків для оборонної промисловості Росії, а саме — протиповітряної оборони та виробництва ракет. Коротше кажучи, справжнє джерело неспокою та стратегічних побоювань Москви полягає в подальшій політичній та військовій орієнтації України. Грузія багато в чому була відволікаючим маневром.
У Росії є засоби для здійснення тиску на Україну без використання військової сили. Один із них — це енергоносії. Україна значною мірою залежить від російських енергоносіїв, особливо від газу. Росія використала питання поставок газу як інструмент зовнішньої політики. На сьогоднішній день Україна сплачує 179 доларів США за 1000 кубічних метрів російського газу, що втричі перевищує рівень цін 2004 року. Крім того, є інформація про те, що Москва розглядає питання про подальше подвоєння цін. Довготривала стратегія Росії полягає в спробі встановити контроль над українськими трубопроводами, переводячи їх у спільні підприємства, як це було зроблено в Білорусі, отримуючи, таким чином, можливість контролювати як поставку, так і розподіл газу в Україні.
Чорноморський флот — це ще одне потенційне джерело напруження. Згідно договору 1997 року, Україна гарантувала Росії право базування флоту в Севастополі в Криму до 2017 року. Україна чинить тиск на Росію розпочати переговори з виведення флоту. Однак Росія затягує обговорення питання, передбачаючи, що Москва може розглядати можливість використати присутність флоту, як засіб тиску на Україну.
Сам Крим представляє третю потенційну точку спалаху. Крим — це єдиний регіон в Україні, в якому етнічні росіяни складають переважну більшість населення (58%). Хрущов передав півострів Україні 1954 року як подарунок на святкування 300-річчя об’єднання України та Росії. На той час жест багато в чому був символічним, оскільки Україна входила до складу Радянського Союзу, і небагато людей могли собі уявити незалежну Україну.
Сепаратистські настрої в Криму з’явилися відразу ж після розпаду Радянського Союзу. Вони стихли після 1995 року, завдяки тому, що російські сепаратисти були розділені, й Росія під сепаратистським тиском у Чечні не виявила явного наміру їх підтримати. Проте сепаратистські настрої в Криму, хоч і в меншій мірі, продовжують існувати. Враховуючи історичні зв’язку Криму з Росією, і етнічну більшість росіян, багато українських чиновників побоюються, що Росія може спробувати розпалити сепаратистський рух у Криму для додаткового тиску на Україну з метою обмеження її прихильності до Заходу.
У цьому сенсі тактика Москви в Абхазії та Південній Осетії викликає побоювання. Росія сприяла розвитку сепаратистського руху в обох регіонах, щоб потім використати напруження сепаратистських настроїв для виправдання відправки «російських миротворців» до цих регіонів. Крім того, вона надала російське громадянство абхазам і південним осетинам, згодом виправдавши своє нещодавнє вторгнення в Грузію необхідністю захисту російських громадян.
Західні союзники мають сильний стратегічний інтерес у підтримці демократії в Україні та українській євроатлантичній інтеграції. Однак цим шляхом слід іти з великою обачністю й обережністю. Як засвідчила грузинська криза, в регіоні, де в Росії є сильний стратегічний інтерес і перевага у військовій силі, можливості впливу на її розвиток обмежені. Таким чином, Європа та США повинні бути дуже обережні в своїх діях зі зміни розставляння сил, які вони не хочуть або не здатні довести до кінця.
Це не означає, що необхідно надати право вето Москві в питаннях військової орієнтації України, або що Україна може ніколи не стати членом НАТО. Двері для України для вступу в НАТО повинні залишатися відкритими. Однак у зв’язку з тим, що Росія не поспішає вивести всі свої війська з Грузії, сьогодні не той час, щоб нарощувати зусилля із прийняття України до Альянсу. Стусани для злого ведмедя — це не мудра політика. Можете запитати у Михаїла Саакашвілі.
Ф. Стівен ЛАРРАБІ — керівник відділу з питань європейської безпеки в дослідницькій корпорації RAND — некомерційній організації, яка надає допомогу в покращенні стратегії та процесу ухвалення рішень за допомогою проведення досліджень і аналізу їхніх результатів. Був співробітником Національної ради безпеки в адміністрації президента Картера.
