«День» пильно відстежує спроби влади оптимізувати соціальну інфраструктуру на місцях. Ми писали про трагічний «результат» скорочення медичних закладів на Дніпропетровщині та запеклий опір батьків і учнів закриттю донецьких шкіл. (А вчора ініціативна група батьківського комітету донецької україномовної школи №111 прийшла до будівлі Петровської районної ради з плакатом із радикальним написом «Якщо нас не почуєте, ми себе підпалимо, але школу №111 закрити не дамо». Чи почули депутати батьків, на момент, коли верстався номер, відомо не було. Хочеться вірити, що хоча б такий відчай вплине на чиновників). Поданий нижче матеріал нашого донецького кореспондента Сергія Коробчука свідчить про те, що тенденція до, швидше, економії, ніж оптимізації набуває системного характеру і загрожує торкнутися життєво важливих соціальних об’єктів.
Журналісти «Дня» завжди підтримують курс на модернізацію та раціоналізацію різних аспектів соціального життя. Ми переконані, що проблема соціальної інфраструктури в Україні перезріла і потребує негайного вирішення. Проте треба визнати, що реформи можна провести лише за допомогою новаторського мислення та за умови високого рівня довіри громадян до влади. І над першим, і над другим необхідно важко працювати, часто відмовляючись від багатьох таких звичних нашим можновладцям благ. Про це — далі в статті та коментарі експерта.
Не встигли в шахтарській столиці вщухнути громадські протести, викликані намірами облдержадміністрації ліквідувати 26 шкіл, як стала відома нова ініціатива з «оптимізації» бюджетної сфери, яка нібито має на меті економію коштів. Як повідомив голова ДонОДА Анатолій Близнюк, на порядку денному стало зменшення кількості державних вищих навчальних закладів, що діють у Донецькій області.
«Пропозиція, з якою я виступив, така: об’єднати кілька наших вишів, — пояснив губернатор. — Як мінімум шість, аби на їхній базі створити не більше ніж три».
Несподівана новина викликала в освітянських колах і обурення, і щось близьке до паніки. У кожному з місцевих університетів, академій чи інститутів — а їх у області налічується 33 — почали гарячково «вираховувати», чи не їх, борони Боже, мала на увазі перша керівна персона регіону. Скажімо, за кількістю студентів однозначно пасуть задніх Донецька консерваторія (276 осіб) та Інститут фізичної культури (577). Але з огляду на специфіку даних навчальних закладів, їх важкувато було б як злити між собою, так і приєднати, наприклад, до Донбаської академії будівництва та архітектури. Горлівський інститут іноземних мов з його 780-ма студентами справді багато в чому «перетинається» з романо-германським факультетом Донецького національного університету, але відстань між ними в кількадесят кілометрів здатна, в разі об’єднання, перетворити на кошмар навчальні будні як викладачів, так і їхніх юних підопічних.
Втім, інтригуюча пауза тривала недовго. Цими днями став відомий перший офіційний кандидат на «оптимізацію» по-донецькому. Державний університет інформатики та штучного інтелекту невдовзі мусить стати підрозділом Донецького національного технічного університету. В обох вишах пройшли конференції трудових колективів, що формально схвалили новацію. Але одностайного «одобрямса» вочевидь не вийшло. Відносно невеличкий (1 480 студентів) ДУІШІ, розташований у самому центрі Донецька, вирізняється не лише ошатними спорудами, зведеними за роки існування вишу, та «козирною» земельною ділянкою, а й особливим, можна сказати — фірмовим підходом до навчального процесу, в якому чималої ваги надається моральній складовій, духовному вдосконаленню. Наприклад, тут поруч із комп’ютерними напрямами діють унікальні як для Донбасу кафедри філософії та релігієзнавства.
«Звісно, для ДУІШІ було б вже навіть краще, якби його приєднали до Донецького національного університету, а не до Політехніки, — на засадах анонімності погодився прокоментувати ситуацію один з викладачів приреченого вишу. — Та все одно наші фахівці з програмування, економіки стануть непотрібні, їх зрештою просто звільнять».
Активісти громадських організацій Донеччини, що минулого тижня протестували проти закриття переважно українських шкіл у регіоні, звернули увагу на ще одну характерну деталь. Університет інформатики і штучного інтелекту відомий як осередок активного відродження українського козацтва на сході країни. Нещодавно тут власним коштом було зведено православний козацький храм Покрова, відкритий для всіх мешканців міста. Чи не це стало приводом для поквапної «оптимізації»?
Тим часом виконавча влада перекинулася на ще одну надто чутливу соціальну сферу — охорони здоров’я. Зокрема, задекларовано намір ліквідувати невеликі пологові будинки, де народжують рідше, ніж раз на день. Про це заявила заступниця голови Донецької облдержадміністрації Олена Петряєва. На думку чиновниці, «такі медичні заклади просто небезпечні — втрачається кваліфікація, відсутній анестезіолог». Альтернативу мають скласти спеціалізовані центри, де, мовляв, кваліфікація персоналу та технічне обладнання дозволятимуть приймати пологи навіть у випадках найскладніших патологій.
Ніде правди діти, після нетривкого сплеску народжуваності, що спостерігався на Донеччині протягом кількох минулих років, нині кількість малюків, які з’являються на світ, впала аж на 6,6%. За рахунок цього, як проінформував Донецький облстат, населення «всеукраїнської кочегарки» щомісяця зменшується приблизно на три тисячі осіб. Та викликає великий сумнів, що таку негативну тенденцію вдасться подолати, якщо породіллям доведеться подорожувати до спеціалізованої лікарні багато кілометрів донецькими дорогами, де баюр більше, ніж залишків асфальту.
І вже зовсім театром абсурду віддає нещодавнє владне рішення закрити психіатричну клініку в Родинському, де проходять лікування специфічні хворі з багатьох навколишніх шахтарських міст. «Іншого такого закладу поблизу немає, — бідкається завідувачка психіатричним відділенням Світлана Мороз. — А у нас є хворі з гострими психозами, небезпечні для оточуючих. Накаже такому «внутрішній голос» — воно або когось вб’є, або само у зашморг полізе».
Серед пацієнтів лікарняного закладу, що діє вже 27 років, є люди, яким просто нема куди йти: шахраї, користуючись хворобою, виманили в них права на квартири. Інших так-сяк провідує та підгодовує рідня, що живе неподалік — у разі переселення контингенту лікарні до Донецька, як воно заплановано, нещасні залишаться на казенних харчах, які виділяються з розрахунку 4,6 грн на день. Між тим, відповідні спецлікарні обласного центру вже зараз заповнені вщент. Як розповів один із психіатрів, часом до його клініки гострих хворих родичі привозять разом із ліжком, аби тільки прийняли на лікування.
Втім, знавці ситуації подейкують, що розпочате згортання мережі психіатричних лікувальних закладів не має нічого спільного з офіційно проголошеною метою «оптимізації заради модернізації» регіональної медицини. Не секрет, що «психушки» на Донбасі розміщуються, як правило, на розлогих заміських ділянках, і за роки свого існування встигли, наприклад, прикраситися затишними парками (руками тих же пацієнтів колись насадженими). Мовляв, якщо спецзаклад прикрити, то кращого місця для спорудження якогось там котеджного містечка для стрімко розбагатілих «пацанів» і не знайти.
Ѓрунт для таких припущень, на жаль, дають аналогічні скандали, що кількома роками раніше розігралися навколо протитуберкульозних диспансерів. Після їхнього тотального скорочення Донеччина отримала неконтрольований спалах сухоти, фахівці заговорили про епідемію цієї смертельної хвороби. Нині ситуація схожа, та вона погрожує набагато серйознішими наслідками.
КОМЕНТАР
Ірина БЕКЕШКІНА, соціолог, науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи»:
— Усі ці проблеми треба розділити й розглядати окремо. Скорочення вишів я підтримую, тому що 800 університетів в Україні — це абсурд. Більшість із цих ВНЗ не дають належної освіти і штампують незадоволених і безробітних людей. Розумієте, коли мамка продає корову, щоб дитина отримала диплом юриста і пішла з ним продавати на базарі, це, м’яко кажучи, неправильно. Із наскрізь корумпованою системою вищої освіти треба довго розбиратися. І скорочення вишів, звичайно, буде непопулярне, тому що це зменшує можливості людей отримувати вищу освіту. Треба розуміти, що навіть в жодній високорозвиненій країні немає можливості забезпечити кожного місцем, якого він хоче. Тому загалом ця реформа раціональна, інша річ — як вона буде проводитись. У мене є підозра, що це скорочення теж проходитиме на корупційній основі.
Стосовно медичних «оптимізацій»: тут цілком очевидно, що державі не вистачає грошей і вона починає економити на найбільш незахищених і найбідніших верствах. Я бажаю Ганні Герман довгих років життя і здоров’я. Але уявімо собі, якби в неї інфаркт трапився у глухому селі — так, як це було з чоловіком із Дніпропетровської області. Для сільських жителів медицина вже давно перестала існувати, а зараз хочуть позбавити медицини й міських жителів. Яка ж це оптимізація? Це скорочення бюджетних дефіцитів за рахунок найменш захищених.
Цю «оптимізацію» дуже символічно «проілюстрував» лікар київської міської лікарні, який хворих безхатченків кинув біля кладовища й поїхав. Це трагічний, але дуже вдалий образ.
Якщо реформи йдуть на користь суспільству, суспільство їх сприйме, а опір соціум чинить безглуздим і непродуманим змінам. Ми не перші опинилися перед необхідністю реформ, вони вже були здійснені на початку 1990-х років у країнах Східної Європи. Ніяких масових виступів не було, і зараз люди цих країн живуть набагато краще, мають впевненість, що якщо щось трапиться, вони не залишаться без допомоги. Щоб реформи (будь-які) були популярними, влада повинна почати з себе. Перш за все, потрібно скасувати спеціальне медичне забезпечення — цього немає в жодній розвиненій країні світу. Це ганьба! Коли високопосадовці почнуть користуватися платною чи загальною медициною, може, щось почнуть розуміти.
