До виборів залишилося всього півтора тижня, а отже, передвиборна кампанія досягла свого апогею. Лідери партій і блоків, що беруть участь у виборчому марафоні, саме зараз наносять найвідповідальніші візити до найважливіших для них регіонів, докладаючи останні відчайдушні зусилля з перетягання на свій бік виборців, які вже цілком зшаленіли від такої уваги.
Не став винятком і лідер блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко, який днями відвідав Львівську область. Судячи з репортажу, опублікованого iнтернет-газетою «Українська правда» (www.pravda.com.ua) («День» передруковує його, опускаючи деяку суто місцеву специфіку наприкінці матеріалу), у цій події, як у дзеркалі, відбилися головні особливості не тільки нинішніх виборів, але й, скажімо так, травми національної самосвідомості загалом.
За два тижні до виборів відбулась кульмінаційна частина агітаційного туру лідера блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка — він побував на Львівщині. Адже для цього найбільш націонал-патріотичного регіону України Ющенко давно вже став ідолом. Побутує навіть такий жарт, що його б варто було забальзамувати та возити по Галичині як щось святе, і людям іншої б роботи не було, як ходити йому на поклоніння. Тому, зрозуміло, який ажіотаж зчинився на Львівщині, коли сюди завітав живий Ющенко та ще й такий близький до народу, готовий до роздачі автографів та фотографувань. Адже чи не головна запорука народної любові напередодні виборів — бути ближче до народу, як то кажуть, дати себе помацати. Як і очікувалось, рух через центр Львова було перекрито: там у той час виступав Ющенко. Чи не вся свідома частина львів’ян збіглась до центру, як на друге пришестя. Щось схоже у настроях галичан зауважувалось під час приїзду Папи Римського. Не далеко втекли від жителів славного древнього Львова і мешканці провінційних містечок та районних центрів, які наступного дня, 18 березня, удостоїв своїм візитом лідер «Нашої України». В одному з містечок Ющенку приготували місце для виступу біля самої церкви. Виглядало на те, що люди вранішнього понеділкового дня, замість того, щоб займатись господарством, пішли молитися. Ющенко натомість, як пророк чи то месія, адже саме так його сприймали ощасливлені від несподіваної радості мешканці Львівщини, навчав людей, як правильно проголосувати, щоб їм потім не було соромно подивитися в очі своїм дітям.
Представляючи Ющенка в районному центрі місті Самбір, ведучий назвав його найпопулярнішим політиком незалежної України (про В’ячеслава Чорновола, очевидно, забули) та одним з найкращих фінансистів світу (куди там Соросу!). Щоб побачити цього «чудотворця», люди повилазили на дахи та дерева, які вже були «оброблені» агітками кандидата від «НУ» по даному округу. Привітавшись з народом, як це і слід робити на Галичині, щоб завоювати до себе довіру, привітанням «Слава Ісусу Христу!», Ющенко активно почав демонструвати своє невичерпне почуття гумору. «Чого ви не на роботі?» — почав свій виступ лідер «НУ». Відповідь на зразок, а де взятись тій роботі, якщо не на заробітках, звичайно, тут була недоречна. Адже яка може бути робота, якщо сам Ющенко приїхав! Далі Ющенко, не забувши при цьому вголос наголосити, почав шукати шпаргалки, з яких він прочитав усіх кандидатів від «НУ» по даному округу. «Мене тут попросили представити деяких панів, бо якщо я їх не представлю, то мене знімуть з трибуни», — знову ж таки з гумором зауважив Ющенко.
При цьому, його помічники не соромилися при людях його виправляти, коли Віктор Андрійович плутав той чи інший округ, називаючи кандидатів до обласної ради. Ще Ющенко похвалився, що за цей день йому довелося перецілувати стількох дівчат, які вітали його хлібом- сіллю, що за півроку він скількох не цілував. «Добре, що дружина далеко», — потішив себе лідер «НУ». Потім Ющенко почав запрошувати на сцену, як він висловився, президію, що складалася з його хороших товаришів, зокрема народного артиста України Івана Гаврилюка та колишнього посла України в Польщі Дмитра Павличка. До першого він привернув народну увагу тим, що довго і майже як професійний конферансьє запрошував його на сцену, наприклад словами: «Іване! Іване! Де ж той Іван? Пустіть Івана на сцену!.. О, Івани йдуть!». А про Дмитра Павличка висловився, як про справжнього лідера: «Він як лідер захотів, як і я, очолити сотню мого блоку. Тому попросив поставити його в списку сто першим, тим самим очоливши другу сотню «Нашої України». При цьому Ющенко зауважив, що Павличко буде в парламенті, бо сто перше місце — прохідне! Добре, що хоч не забув додати: «Що це можливо, звичайно, за вашої підтримки». Ще Ющенко, знову ж таки як професійний конферансьє, впрошував місцеве населення не скупитись для його товаришів на оплески, адже «вам не жалко, це ж безплатно, а їм приємно. Аплодуйте, будь ласка». Коли ж Ющенко нарешті зрозумів, що, мабуть, вистачить «приколюватись», сказав: «Ну все, поїхали!» Порулив Ющенко і по «За Єду!», або ж, як він висловився про цей блок — «заїдах» (наголос на першому складі) (саме Пустовойтенко, Семиноженко та Тігіпко чи не найбільше доклалися до руйнації економіки), і по СДПУ і маленькому нулі (лідеру якого потрібно наважитись подати руку сину Стуса), і по озимих (вже проліски посохли, а вони ще не зійшли), і по Вітренко (в кожному селі є одна жінка, котру краще обходити стороною). Всі ці висновки сприймались мешканцями Львівщини на ура, як і думка Ющенка щодо необхідності відміни депутатського імунітету. «Тоді набагато менший буде конкурс у народні депутати, яким мандат потрібен лише заради отримання недоторканності», — заявив лідер «НУ». Розповів Ющенко і про те, як творився його блок. А виглядало це приблизно так. Шість місяців тому він сказав своїм хлопцям: «Хлопці! Якщо для вас понад усе майбутнє України, то я готовий вам усе пробачити, всі попередні помилки і суперечності». За словами Ющенка, до своїх хлопців він готовий був зарахувати навіть тих, хто голосував за його відставку як прем’єр-міністра. «Станьте зліва, станьте справа — і будемо творити «Нашу Україну», — саме так закликав політиків до себе у блок екс-прем’єр. Таким чином, за словами Ющенка, до нього прийшло двадцять п’ять політичних сил, десять з яких і створили «Нашу Україну». А агітація та розкрутка його блоку, за словами лідера «НУ», почалась ще набагато раніше: не більше не менше, а сто п’ятдесят років тому, коли Шевченко написав: «В Україну ідіть діти, в нашу Україну». Що ж, Ющенку вдалося заручитися підтримкою все ж таки соліднішого «авторитета», ніж «есдекам», які приручили собі Івана Франка.
Наприкінці зустрічі Ющенко розважив народ ще розповідями про господарство його матері, в якої є три гуски, дванадцять курей, три кози, кабанчик Вася і маленька сучечка. Мовляв, мама більше любить маленьких собак, бо вони гавкають, як великі, а доглядати за ними простіше. Також розповів про справжнє походження його дружини і довів, що вона є істинною українкою, а Україна для неї — то справжній рай. Загалом, усім усе сподобалось. Такий простий підхід до народу, звичайно, грає на плюс будь-якому політику. Тай ще й останній заклик Ющенка «Не вірте ніяким обіцянкам!» ще більше повернув до нього довіру народу. Саме до нього, та чи до кандидатів-мажоритарників від його блоку? Адже, наприклад, читаючи програму кандидата в народні депутати по 121-му виборчому окрузі, який має підтримку «НУ», Ярослава Пітка (саме його прізвище читалось з папірця перед мешканцями Самбора), від пустослівних обіцянок просто нудити починає. І повернення втрачених у 91-му році грошових заощаджень, і суттєве підвищення заробітної плати, і збільшення робочих місць, і остаточне завершення газифікації сіл, і залучення інвестицій для розвитку промисловості, і захист українського товаровиробника, і якнайшвидше входження України в європейське та світове співтовариство і т.д., і т.п. І жодного слова про те, як це він збирається втілювати у життя.
