Президент командує: «Вогонь!», прем'єр говорить: «Бабах!..». Цей епізод із передвиборної мультяшки на каналі «1+1», що, можливо, ок рім волі творців відображає реальне становище і «боєготовність» діючої влади, можна було б вважати тлом чергової зустрічі «канівської четвірки» з пресою.
Згадана Олександром Ткаченком картинка під сміх і оплески залу, по суті, ілюструвала те, що висловив Володимир Олійник: «Не вийде так, як там про це мріють».
Євген Марчук, відкидаючи сумніви навчених життям і від того скептично налаштованих щодо єдиного кандидата спостерігачів, переконаний: «Ми, звісно, домовимося, інакше не було б сенсу збиратися. І наша спільна робота про це свідчить, попри те, що кожний із нас заявляє, що саме він буде тим єдиним із четвірки. Кожний із нас має зараз на це право — йде передвиборна кампанія. Але наші обговорення показали, що до цієї узгодженості треба дійти раніше». Олександр Мороз уточнив: «У першу декаду жовтня. Це треба для того, щоб життям навчені журналісти довели до своїх читачів необхідність не голосувати за нинішнього Президента».
Олександр Ткаченко, відповідаючи на запитання про минулотижневі заяви, в яких кандидати нарізно висловлювали упевненість саме у власних можливостях, сказав: «Кожний з нас має на те підстави і право, і ми робимо свої заяви абсолютно аргументовано. Але коментарі в пресі звучать так, ніби це остаточне рішення». Але остаточне рішення попереду, і кожний учасник четвірки виявляє непорушну упевненість в тому, що воно відбудеться.
За словами Євгена Марчука, «третій президент повинен бути «об'єднавчим» — ми вже мали президента Лівобережної України і президента Правобережної України, і «маємо те, що маємо». Євген Марчук повідомив пресі, підкресливши — «ми вперше про це говоримо» — що соціологічні виміри, що приводяться «для себе, для внутрішнього вживання» показують: «Динаміка зростання сумарного рейтингу «канівської четвірки» досить оптимістична і навіть більша, аніж ми сподівалися. За рахунок чого? Спочатку було 30% тих, хто не визначився, чи не збирався голосувати ні за кого. Сам факт канівського звернення дав сильний імпульс цій частини електорату. На сьогодні дані 31,5% — це реальний за нашими вимірами спільний рейтинг «канівської четвірки». Я переконаний, що ця тенденція забезпечить досить високі показники, які, власне, і перелякали головного споживача розробки всіх дій проти «канівської четвірки». І я впевнений, що бажаючих приєднатися найближчим часом буде достатньо, хоч у цьому вже не буде якоїсь серйозної потреби». Олександр Ткаченко додав: «Я думаю, що Петро Симоненко, як і інші, чудово розуміє, що коли один із четвірки стає президентом — нам тоді помічники у формуванні нового уряду абсолютно не потрібні».
Втім, це перспектива, а сьогодні кандидатам у парламенті та суспільстві ще треба пережити «примітивні, цинічні, нахабні акції» виконавчої влади, за словами Євгена Марчука, «яка вирішує не тільки тактичні питання боротьби з конкурентами, а й, узурпувавши владу, дискредитує іншу гілку влади». Євген Марчук не сумнівається, що після організованих ззовні провокацій, що вже сталися в парламенті, «ми будемо свідками ще цілого ряду акцій, нам відомо, що є ще якісь заготовки». Спроби зірвати роботу парламенту, що йдуть з Банкової, на думку Олександра Ткаченка, базуються на трьох позиціях: дискредитуючи парламент, кинути тінь на 12 кандидатів, які знаходяться в ньому; не допустити розгляду «з подачі Генпрокуратури персональних справ Волкова та Пінчука — двох депутатів, які очолюють два президентські штаби»; не дати парламенту розібратися із зовнішнім боргом України. Євген Марчук взагалі вважає, що це — головна причина, через яку було зірвано «день уряду»: спроба приховати від народу, що він, український народ, заборгував і чому: «Безумовно, я переконаний, що борг ми повинні віддати, але для початку треба розібратися зі структурою цього боргу і особливо з тим, як він формувався останніми роками. І ті $3 млрд., які наступного року Україні слід обслужити — у переведенні на гривні це майже половина дохідної частини бюджету. Це, по суті, дефолт для України. Але не обслуговувати зовнішній борг неможливо — нас заблокують за всіма статтями. Тому це одна з найважчих спадщин, яку залишає нинішній режим майбутній владі. Що вимагатиме не тільки надзвичайних зусиль для вирішення цього завдання, а й обов'язкового розслідування і вивчення причин: як трапилося, що держава підійшла до фактичного дефолту в 2000 році, і все це відбувається на очах усього чесного народу?»
Загалом же, Олександр Мороз підкреслив: «Ми мову ведемо не про порушення виборчого закону. Ми говоримо про глобальні питання державного життя України, про порушення Конституції, прав людини та принципів демократії в Україні — тобто про характер розвитку державних засад життя. Наше спільне переконання: нинішній режим влади такими методами рветься до влади не для того, щоб щось зробити, а для того, щоб уникнути відповідальності за те, що вже зроблено. І це підтверджується багатьма фактами». Коротше, як підсумував Володимир Олійник, звертаючись до преси: «Нам з вами необхідно дійти висновку: досить перед ними повзати з гордо піднятою головою».
