Незважаючи на те, що президентська виборча кампанія не стартувала де-юре, де-факто саме її маячок і диктує сьогодні всі правила на внутрішньополітичному полі країни. Політологи, експерти, журналісти активно виробляють прогнозну формулу наступної виборчої кампанії, намагаючись вирахувати, хто: Ющенко, Тимошенко або Янукович виявиться третім зайвим на владному Олімпі. Прогнози досить суперечливі. Однак більшість експертів сходяться на думці, що розв’язка президентської інтриги багато в чому залежить від позиції регіоналів. На чиїй стороні зіграє найчисельніша фракція в нинішньому парламенті — Ющенка або Тимошенко — поцікавився «День» у директора Інституту глобальних стратегій Вадима Карасьова.
— Вадиме Юрійовичу, багато експертів та політиків зазначають, що восени може бути знову підняте питання про відставку уряду Тимошенко. Наскільки це реально?
— Восени загостриться боротьба між Президентом і прем’єром і не стільки щодо майбутніх президентських виборів, скільки за те, який інститут влади є центральним правлячим інститутом у країні. Власне, симптоми такої конкуренції, такої боротьби за інституційне й управлінське домінування, ми спостерігаємо й зараз, особливо це було помітно після катастрофічної повені в Західній Україні. Ми бачимо фактично два Кабінети Міністрів, що в автономному режимі займаються наслідками повені, розглядами, хто правий, хто винен і допомогою постраждалим. А до осені, перед тим, як вийти на президентську бігову доріжку, перед тим, як сформувати позиційну структуру майбутніх президентських виборів, така боротьба неминуче загостриться. І, безумовно, в контексті боротьби за те, хто або що є правлячим інститутом у країні, може бути поставлене питання про відставку нинішнього Кабміну й заміну його Кабміном непартійних професіоналів. І не обов’язково це станеться у форматі широкої коаліції — ПР+НУ-НС+Литвин, а можливо, цей уряд буде сформований на основі більш технократичного формату. Якщо Партія регіонів погоджуватиметься саме на такий формат, тоді й президентська команда не виявлятиме коливань у питаннях про відставку Юлії Тимошенко і формування нового уряду, тим самим будуть відкриті ворота до того, щоб вотум недовіри уряду Тимошенко був висунений ранньою осінню. Саме коливання президентської команди щодо того, чи потрібно змінювати мило цього Кабміну на шило Кабміну імені Януковича й дали можливість зберегти на канікулярний парламентський період уряд Тимошенко. Але, як бачимо, Тимошенко не оцінила цей жест «доброї волі» й зараз багато в чому сама не проти загострити гру на виживання або вибуття.
Для Тимошенко ситуація виглядає так: або вичавити з ситуації максимум, зберегти Кабмін і свої прем’єрські позиції як домінантні на політичному полі й саме з цих позицій йти на президентські вибори, або вибувати з прем’єрської гри, перейти на опозиційну бігову доріжку й поступово набирати швидкість у майбутніх президентськіх перегонах.
— Незважаючи на те, що президентська виборча кампанія де-юре не стартувала, багато хто з експертів уже активно будують прогнозний ряд. І в цьому ряду діючому Президенту Віктору Ющенку відводиться роль третього зайвого (зокрема, про це свідчать оприлюднені днями результати експертного опитування, проведеного фахівцями «Соціовимір»).
— Я б не поспішав сьогодні говорити про те, що новий політичний сезон, як і вся президентська виборча кампанія, може пройти в режимі біполяризації і ми приречені на біполярну структуру конкуренції. Існують певні фобії в українському політичному класі, пов’язані з історичною пам’яттю 2004 року. Біполяризації жахаються великі бізнесмени, фінансово-політичні групи, економічні гравці, оскільки ще одну таку біполярну президентську кампанію Україна може не витримати й ця біполярність може вийти з берегів. І навряд чи тут варто сподіватися на якісь нові круглі столи й модерацію зовнішніх партнерів. Тому, все-таки, перед тим, як остаточно сформується позиційна структура президентської кампанії, робитимуться неодноразові спроби коаліційного перегрупування для того, щоб мінімізувати ризики біполярної президентської кампанії і головне — ризики моделі президентських виборів, коли переможець отримує все. Дуже високі ризики й дуже високі ставки, якщо виграє хтось один. А якщо це Янукович або Тимошенко, це виграш на десять років із відповідним пресуванням та упаковуванням влади під інтереси своїх олігархів, своїх спонсорів, своїх зовнішніх і внутрішніх орієнтацій. Судячи з тих складних маневрів, які зараз відбуваються всередині українського правлячого класу, судячи з тої переговорної (епізодичної і менш епізодичної) межі елітної дипломатії, існують наміри в стейкхолдерів нинішнього АТ «Україна» піти від біполяризації і створити елітні комбінації, які б дали можливість нікому не програти.
— Ви сказали про неодноразові спроби перегрупування. Що саме ви маєте на увазі?
— Відбуваються складні маневри навколо перегрупування й позиціонування Партії регіонів та БЮТ із відповідними конституційними поправками. Такий сценарій існує, виключити його не можна, оскільки його в архів не здали, і він не покрився архівним пилом. Цей сценарій в актуалі та в реалі. І не виключено, що цей сценарій реалізовуватиметься вже восени. Це можливе, коли, наприклад, прем’єр — лідер БЮТ, спікер — лідер Партії регіонів. Цілком реальні й інші комбінації.
До весни 2009 року український політичний клас повинен вирішити, або йти на президентські вибори в тому форматі, в якому вони були завжди, або все-таки далі провести курс на зменшення ролі президентської влади й поступової парламентизації політичного режиму і формування паритету сил лінією Кабмін — Верховна Рада із залученням інших важливих інститутів влади, без яких неможливо поділити владу, якщо не «по-братському», то «по-справедливості». Це — одне перегрупування. Друге перегрупування пов’язане з тим, про що ми говорили раніше: відставка уряду Тимошенко, формування нового Кабінету Міністрів за участю в ньому президентської сторони й професіоналів від Партії регіонів. В Ющенка залишається маневр, оскільки й цей сценарій не зданий в архів, не припадає пилом на полицях, а є актуальним і може стати реальним. Тому варіант, якщо не широкої, то широтної коаліції, враховуючи широтний характер України як країни, яка розвивається по паралелі, по широті, — зберігається. Вийде? У такому випадку і ставки, і ризики на президентських виборах будуть знижені.
Перш ніж виходити на бігову доріжку біполярної, президентської кампанії, що розколює країну, український політичний клас і його бізнесове ядро старається сформувати оптимальну елітну комбінацію (не лише в парламенті) для того, щоб розділити сфери впливу.
— І все-таки, чим конкретно відрізнятиметься нинішній осінній політичний сезон?
— У радянських п’ятирічках кожний рік мав своє умовне позначення: вирішальний рік, визначальний рік, завершальний рік. Так ось, якщо застосувати градацію радянських п’ятирічок до нинішнього політичного сезону, то я б сказав, що нинішній сезон — вирішальний. Він багато в чому визначить суперпозиції супергравців України на президентські вибори й багато в чому визначить контури, конфігурації, характер, інститути політичного режиму після президентських виборів 2010 року.
Це буде не інерційно-коаліційний сезон, а ініціативний. Основні ініціативи, пов’язані з пошуком оптимальної структури президентських виборів, оптимальних позицій, оптимальних параметрів політичного режиму повинні реалізуватися до кінця осені 2008 року. У зв’язку з цим можна розглядати й відставку уряду, і різні коаліційні маневри, нові міжпартійні альянси. Заблискають цієї осені й конституційні ініціативи, причому, по-новому, бо необхідно виходити на конституційний фініш. Розглядати Конституцію як карту в грі — мало. Ця карта вже повинна бити якісь інші політичні карти. Тому ніякого політичного затишшя восени не буде. Але головна проблема політичного сезону 2008 — це проблема уряду Тимошенко: встоїть чи не встоїть?
— А як ви вважаєте, на чиїй стороні в контексті президентської виборчої кампанії, швидше, може зіграти Партія регіонів — на стороні Ющенка чи Тимошенко?
— У Партії регіонів непогані позиції для того, щоб грати на своєму полі. Але мені здається, що ПР все ж схилятиметься до того, щоб піти від біполярної моделі виборів, оскільки якщо президентські вибори підуть у біполярному форматі з кандидатською двійкою: «Янукович — Тимошенко», Тимошенко ці вибори виграє. І річ тут зовсім не в тому, що Тимошенко кращий медіа-гравець: більше розпіарена, більш технологічна в порівнянні з Януковичем. А річ у тім, що Партія регіонів виявилася в ідеологічній пастці. На президентських виборах Тимошенко може успішно працювати одночасно і з західним, і з східним електоратом. Основна тематична структура президентської кампанії Тимошенко — це не ідеологічні, не гуманітарні, не культурно-лінгвістичні проблеми, а функціональні проблеми, такі, як корупція, боротьба з олігархами, зарплати, пенсії. Ця соціальна поверхня надає Тимошенко можливість не прив’язуватися до конкретного регіону й мобілізувати електорат. І яку конкуренцію їй у такому випадку може скласти Партія регіонів і їхній кандидат? Якби кандидатом був Ющенко, то зрозуміло, що тут відбувся б регіональний розкол, і НАТО зустрілося б з антиНАТО, відбувалася б ідеологічна боротьба двох Вікторів. Але проти Тимошенко з її функціональною тематикою ця стратегія не грає. А викласти козирні аргументи щодо соціально-економічних питань і виграти в Тимошенко Партія регіонів не зможе. Ми бачили, що коли в парламенті було підняте питання про вотум недовіри Тимошенко, як вона легко впоралася з аргументами Азарова! Ось така сама буде показова розправа й над Януковичем, якщо регіонали все ж зважаться на конкуренцію з Тимошенко. Ось чому Партія регіонів усе-таки буде прагнути виходити на президентські вибори з кандидатом Януковичем лише в останню чергу, лише тоді, якщо не вдасться домовитися (або з Ющенком, або з тією ж Тимошенко) про нову комбінацію еліт. Тому перед тим, як виходити на президентський забіг, будуть спроби домовитися полюбовно. Звичайно, хтось тут буде зайвим: або Тимошенко, або Ющенко. Але Партія регіонів залишається при своєму, бо без її участі створити нову елітну комбінацію й нові параметри політичного режиму неможливо. Але я вважаю, що все-таки реальніший варіант комбінації Ющенко — Янукович. Так, існують питання, пов’язані із зовнішньополітичними орієнтаціями. Але, зрештою, якщо ці теми не форсувати, то я не бачу яких-небудь серйозних проблем, оскільки Закон «Про національну безпеку» 2003 року, який затверджувався й голосами Партії регіонів, передбачає вступ України в НАТО. І якщо ми не отримаємо позитивні сигнали щодо ПДЧ (а ми їх не отримаємо), то цю тему на якийсь час можна зняти для того, щоб зберегти ліберальні параметри політичного режиму й економічної політики. Саме лібералізація, нова хвиля економічних реформ, створення конкурентного ринку й суспільства інвесторів (а не споживачів, як у нас сьогодні) може бути загальною платформою і Партії регіонів, і президентської команди. Ось це на п’ять років другого терміну Президента Ющенка може стати об’єднуючою політичною повісткою, яку підтримає Партія регіонів.
— На кого, з огляду на президентську кампанію, що наближається, як ви вважаєте, спиратиметься Ющенко — на «Нашу Україну» чи «Єдиний центр»?
— На відміну від Тимошенко та Януковича, Ющенко — не партійний кандидат. Він може спиратися на ширшу міжпартійну платформу, де знайдеться місце і «Нашій Україні», і «Єдиному центру», і іншим політичним партіям, що не представлені в парламенті. За певних умов (якщо говорити про другий тур) Ющенко може підтримати й блок Литвина, і політичні сили центристського спрямування загалом, які не зацікавлені в тому, щоб віддати всю владу в країні одній партії. Знаєте, коли виникне питання про те, що вся влада може дістатися кліці, зверстаній під вождя, то багато відповідальних політиків віддадуть перевагу компроміснішій фігурі. Якщо казати про соціально-структурну складову, то на Ющенка може орієнтуватися і дрібний, і середній бізнес, підприємницькі кола, які зацікавлені не в політичному капіталізмі, що формується під егідою партійного патронажу або БЮТ, або Партії регіонів, а зацікавлені в підприємницькому капіталізмі: без бар’єрів, без патронажу, без корупції для «своїх». У цьому значенні для Ющенка вже зараз існують тенденції, що вселяють надію. Одна річ, коли економічні негаразди не зачіпали банківську систему, іпотечні кредити, відсоткові ставки з кредитів. Але тепер, у зв’язку з економічною політикою уряду (тут можна довго сперечатися, винен Кабмін чи загальна економічна ситуація у світі) виникає питання: а що нас чекає далі на тому ж ринку іпотеки, кредитування тощо? І ось тут сама логіка економічної кризи підштовхуватиме і людей, і банкірів, і бізнесменів до того, що потрібно робити новий ліберальний ривок. Якщо 2004— 2009 роки — це період затвердження демократії (хоч у потворній формі), то наступна п’ятирічка повинна бути п’ятирічкою лібералізації економічного режиму. Демократія без лібералізму нестійка. Демократія потребує ліберально-економічного підмурку. І потрібно перейти від капіталізму партійних олігархів — капіталізму Губського, Васадзе, Ахметова, до українського, масового підприємницького капіталізму. І ця ліберальна місія другого терміну Ющенка може бути підтримана, передусім, ліберальним крилом Партії регіонів, яке розуміє, що для того, щоб рухатися далі, розвивати бізнес, необхідний подальший рух ліберально- капіталістичним шляхом. І ось тут уже популістам, розподільникам, тим, хто зациклений на тому, щоб лише роздавати, а не створювати, тим, хто не розуміє складну механіку й органіку ринкового механізму, нічого тут робити.
