У суботу, коли всіх основних політичних гравців, окрім Віктора Ющенка, вже висунули в президенти, і коли ЗМІ переповнювалися від їхніх гучних обіцянок ощасливити всіх і всі проблеми «повирішувати», на форумі «Української правди» (forum.pravda.com.ua) з’явилося повідомлення одного з читачів під ніком L2006. Воно невелике, й тому наводимо його майже повністю. Називається: «Три умови до громадян України, при виконанні яких я можу погодитися обійняти посаду президента».
«Я ніхто і звуть мене ніяк, і ніяка посада мені не потрібна.
А тепер умови:
1. Ви припиняєте гидити.
Припиняєте гидити на вулицях, у під’їздах, не кидаєте сміття в нашому спільному домі.
У країні проголошується генеральне чищення — серйозну справу потрібно починати з наведення порядку.
2. Ви припиняєте брудно висловлюватися.
3. Ви припиняєте бухати.
4. Нормальні люди повинні кинути курити (тобто гидити).
5. Ви повертаєте собі історичну пам’ять про те, що ви народ — громада, і не розходитеся по своїх хатинках — клітках у багатоповерхових будинках, а об’єднуєтеся, обираєте керівників, представників в об’єднання громад і вище. Разом із обраним керівництвом закочуєте рукави й починаєте працювати над виконанням спільно розробленої програми.
Без цього говорити про програму — даремно витрачати час.
Звичайно, можуть сказати: ось, якби було заради чого, то ми б...
А навести порядок у країні, прибрати смітники, почати вирішувати проблему звалищ, проблему ГМО і підробок у продуктах харчування, підробок медпрепаратів та інше — цього мало? Коли починаєш прибирання,.. варто лише почати, потім бачиш ще бруд, і ще бруд,.. і в МВС, і в прокуратурі, і в судах тощо.
Красу поставити на перше місце — цього мало? Так, можна було б сказати про необхідність якості у всьому, але яка якість у бруді?
Так, можна зібрати вчених, надихнути, підтримати й створити умови, але для чого, щоб гидити на тому або на те, що вони зроблять?
Спробуйте самі додумати, що означає красиве життя — не для окремо взятого злодія-олігарха або олігарха від політики із замашками диктатора, а для суспільства, тобто просто для людей».
Таке ось, на перший погляд, нехитре послання. За яким разом із тим розгортається цілий космос розбіжностей між серйозною розмовою, якої потребує поважаюче себе суспільство, і тим словесним шумом, який пропонують кандидати в президенти. І чим більший пафос та антураж, що супроводжують цей шум (висунення Віктора Януковича та Юлії Тимошенко взагалі за розмахом і залученням ресурсів можна порівнювати з інавгурацією), тим більше здивування: на кого це розраховано? Схоже, сьогодні найдосвідченіший соціолог не готовий дати відповідь: як сприйме суспільство (йдеться не про групи стійких симпатиків того або іншого претендента) передвиборчу гру з ним? І ще — чи здатні й чи готові ми виконати цих самих п’ять простих умов?
