Слова міністра Тарасюка, що Україна «не є жодним винятком» з правила, згідно з яким після «переобрання голови держави обов'язково наступає кадрова ротація», певною мірою справедливі. Хоча в інших країнах відповідно до результатів виборів відбувається ротація політичних посад міністрів — але не фахівців (у даному випадку послів України в США та Канаді). В державах, «які не є винятком», посли продовжують працювати незалежно вiд до результатів виборів. Це дуже просто довести на прикладах іноземних послів, акредитованих в Україні. Дипломати зараз відмовляються коментувати «перетруску» в своєму середовищі, але на політичні мотиви вказують як на головну причину. Звільнення послів відбулося за тією ж схемою, що й їхнє призначення, — після розмови Президента та шефа дипломатії. Сам міністр, звітуючи про підсумки року перед пресою, був далеким від доброго гумору. І явно невпевненим щодо свого майбутнього. Адже претендентів на його крісло вистачає, а зовнішній політиці тим часом явно бракує чіткості.
Очевидно, Тарасюкові ще перепаде багато за що. Наприклад, за чергове погіршення показників реальних, тобто торговельно-економічних відносин з Росією. Справедливості заради варто було б додати, що МЗС ніколи не допускали до українсько-російських відносин. І звинувачувати міністра та його підлеглих у тому, чого не зробило державне керівництво, було б уже занадто. Тарасюк навіть провів «упереджувальну атаку» з цього приводу, справедливо заявивши, що МЗС «не може бути чарівною паличкою», потрібно й іншим «робити певні кроки».
І ще розповів про свої сподівання: що Україна стане, нарешті, членом Світової організації торгівлі, що вона «не загубиться в процесах європейської інтеграції», що вдасться до кінця розв'язати проблему можливого в близькому майбутньому візового режиму з сусідніми країнами, що запрацюють транспортні коридори та що підуть в Україну й через неї каспійська нафта та іранський газ, а сама держава набуде міжнародного авторитету завдяки участі в Раді Безпеки ООН... Сьогодні дещо з цього видається безнадійними прожектами. Особливо, якщо хтось «на горі» таки вирішить змінити самого міністра. Тоді вже дійсно можна буде говорити про нульову рівнодію векторів української містечковості.
