У деяких російських містах, а також у Лондоні та Нью-Йорку пройшли мітинги в рамках «Стратегії 31». Сенс її полягає в захисті статті 31 конституції, якою гарантується свобода зібрань та мітингів. Відповідно до «Стратегії 31», опозиціонери збираються на мітинги 31 числа відповідних місяців.
Заявку на проведення мітингу на захист права громадян на свободу зібрань, як завжди, подали голова Московської групи Хельсінкі Людмила Алексєєва, Костянтин Косякін із «Лівого фронту» та Едуард Лимонов — лідер руху «Інша Росія». Влада запропонувала провести мітинг на Болотяній площі або біля пам’ятника Грибоєдову на площі Краснопресненської застави, або на Чистопрудному бульварі. Теж не в дуже віддалених від центру місцях. Організаторів мітингу це не влаштовує з принципових міркувань. По-перше, Тріумфальна площа та пам’ятник Маяковському на ній давно стали символами опозиційного руху, починаючи з виступів молодих поетів у 60-х рр., склалася певна традиція. По-друге, завзятість опозиції підсилила заява Путіна, зроблена напередодні в інтерв’ю газеті «Коммерсант»: «Що говорить чинне законодавство про марш? Потрібно отримати дозвіл місцевих органів влади. Отримали? Ідіть і демонструйте. Якщо ні — не маєте права. Вийшли, не маючи права, — отримаєте по довбешці дубинкою». Але річ у тім, що чинне російське законодавство передбачає повідомний, а не дозвільний характер заяв на проведення мітингів, маніфестацій, маршів або зібрань. А Путін показав незнання ним же підписаного 2004 року закону про мітинги, в якому нічого не сказано про те, що для їхнього проведення потрібен дозвіл. Інакше це суперечило б статті 31 конституції, що гарантує свободу зібрань, і статті 55, що забороняє ухвалювати закони, що скасовують або зменшують права та свободи. Тому ніяких дозволів, зокрема, від московської влади, не потрібно. І це головний аргумент опозиціонерів, коли вони наполягають на проведенні мітингів саме на Тріумфальній площі.
До речі, такі норми є і в українському законодавстві. Тому спроби деяких наших чиновників привласнити право «не пущать!» і видавати або не видавати дозволи на мітинги або марші абсолютно протизаконні. Їм повідомили, і більшого закон не вимагає. Все інше — банальне свавілля.
На мітингу були присутні спостерігачі з-за кордону — представники Європарламенту. При цьому заступник начальника ДУВС Москви генерал-майор В’ячеслав Козлов у нападі гостинності заздалегідь попередив гостей з Європи, що якщо вони приєднаються до мітингуючих, до них «буде таке ж саме ставлення, як і до учасників несанкціонованого мітингу». За Путіним, можуть отримати «по довбешці дубинкою». Дотримуючись політкоректності і з огляду на свій статус, європарламентарі в мітингу не брали участі, обмежившись спостереженням. Вони не постраждали, їх охороняв полковник міліції. Як то кажуть, «для запобігання».
Голова Європарламенту Єжи Бузек прокоментував мітинг опозиції, що пройшов напередодні на Тріумфальній площі. «Непропорційна реакція російської поліції і служб безпеки проти реалізації демократичного фундаментального права свободи зібрань викликає занепокоєність», — заявив він. Голова підкомітету Європейського парламенту з прав людини Хайді Хаутала, віце-голова підкомітету Лайма Лючія Андрікієне та член підкомітету Тіжс Берман, які взяли участь у мітингу, заявили, що «вражені тим, як міліціонери порушують конституцію» і «з якою жорстокістю вони діють».
Не зважаючи на розгін мітингу, організатори сповнені рішучості не переривати традицію. «Я впевнена, традиція створена — люди приходитимуть на Тріумфальну. Навіть у найнеймовірніших умовах традиція продовжуватиметься», — запевнила голова Московської групи Хельсінкі Людмила Алексєєва.
Співголова руху «Солідарність» Борис Нємцов у московській «Независимой газете» заявив, що в цій ситуації «ми маємо клінічний випадок ненависті влади до власного народу». Річ у тім, підкреслює політик, що, згідно із законом, міліція не має права діяти палицями, якщо громадяни мирно збираються і не чинять опору. «Розганяючи учасників акції силовими методами, міліція скоює злочин, який карається за статтею 286 Кримінального кодексу — про перевищення посадових повноважень», — підкреслив Нємцов, пославшись на закон про мітинги.
Узагалі, не дуже зрозуміло, чому влада так жорстко поводиться з опозицією, яка має дуже низьку електоральну підтримку. Голова Левада-Центру — відомий соціолог Лев Гудков — у «Независимой газете» розповів: «Люди, звичайно, невдоволені, що влада чинить тиск на учасників акції, не прислухається до їхніх гасел. Громадяни засуджують неправомірне застосування сили. З іншого боку, саме цей протест вони не дуже підтримують. Більшість наших респондентів вважає, що радикали не висувають вимог, важливих для всього населення».
Зі свого боку, член наукової ради Московського центру Карнегі Микола Петров зауважив: «Це така дрібниця в порівнянні з реальними управлінськими проблемами, з реальними протестними настроями, що сьогодні зароджуються в регіонах... Є в Кремлі кілька чиновників, які постійно вигадують, як би притиснути кілька десятків опозиціонерів. Замість того, аби шукати шляхи реального виходу з кризи, вони невпинно доводять нам, що Лимонов, Пономарьов та їхні товариші неправі... І замість того, щоб не звертати уваги на такі акції, займаючись роботою з поліпшення життя людей, влада нападає на опозицію. А що потрібне простим громадянам — влада, як і раніше, не знає...»
Швидше за все, поведінка влади викликана підсиленням проблем у дуже високих кабінетах у Кремлі та Білому домі на Краснопресненській набережній.
За чотири дні, проведені на трасі Хабаровськ — Чіта, Володимир Путін перевершив сам себе, давши величезну кількість інтерв’ю. У неділю, 29 серпня, Путін з’явився на Першому каналі. В понеділок бесіда з головою російського уряду з’явилася на сторінках газети «Коммерсант», у вівторок — у «Комсомольськой правде». Таку кількість інтерв’ю, що йдуть одне за одним, Путін не давав ще жодного разу за свою президентську й прем’єрську кар’єру. Героїчний образ прем’єр демонстрував у період боротьби з пожежами, коли він особисто взяв участь у гасінні лісової пожежі в Рязанській області з борту протипожежного літака-амфібії Бе-200, де зайняв місце другого пілота. Тим самим він дав гучний старт новому політичному сезону. І його сентенції щодо мітингів опозиції з’явилися не випадково. Дії міліції мали показати, хто визначає політику в країні, кого силовики слухають і чиї накази готові виконувати.
Не відставав у боротьбі за порятунок рейтингу, що знизився через пожежі, й президент Дмитро Медведєв. Як тільки його присутність у інформаційному просторі через активність прем’єра в боротьбі з вогнем у лісах почала просідати, глава держави виступив із незвичайною ініціативою перейменувати міліцію в поліцію, що викликало активне громадське обговорення. Іншою відповіддю Медведєва на багаточисельні далекосхідні інтерв’ю Путіна стала сенсаційна пропозиція вписати Держраду в конституцію. Таким чином Медведєв знову підстьобнув дискусію, що дещо захолола, про необхідність редагування основного закону країни. У наближенні до виборів можна чекати різкого збільшення подібних президентських ініціатив системного порядку.
Негативна реакція західних країн на жорстке поводження з опозиційними мітингами й зібраннями в першу чергу б’є по Медведєву, бо він є гарантом прав і свобод громадян. Саме цього, судячи з усього, Путін і добивається. Адже подих президентських виборів, що наближаються, в Росії відчувається все сильніше, і запит на сильного лідера-царя в суспільстві вже сформований. Отже, російським опозиціонерам ще довго буде не дуже солодко при суверенній демократії.
