Як тільки в календарі починає віддалено миготіти сакраментальне число 7, так «Газпром» починає активно «мутити воду», заздалегідь нагнітаючи панічні настрої в європейських країнах і готуючи світову громадськість до можливого нового газового конфлікту. При цьому газовий монополіст всіляко демонструє не лише небувало високу вимогливість, а й крайню непоступливість.
На вчорашній прес-конференції в Москві заступник голови правління ВАТ «Газпром» Олександр Медведєв заявив: «Я, як і мої колеги, підстав для перегляду цінових умов або умов транзиту, за всієї моєї поваги, не можемо знайти, тим більше, коли такі заяви надходять не з боку партнерів, а на політичному рівні». Відмовившись коментувати політичні заяви, оскільки «Газпром» займається бізнесом, однофамілець російського президента висловив надію, що контрактні умови виконуватимуться, зокрема, й щодо запитів на перегляд договорів. На його думку, процедура з перегляду контракту починається не за бажанням однієї зі сторін, а у разі, коли вона змогла обгрунтувати, з чим пов’язана така заявка. Тож російська сторона вустами Медведєва заздалегідь попереджає Україну про марність будь-яких зусиль, направлених на перегляд несправедливих газових контрактів, підписаних у січні цього року. Цікаво, що, не допускаючи й думки про можливість перегляду основних положень січневих угод з Україною, Медведєв, проте, зауважує: якщо переговори не увінчалися успіхом, то це питання розглядається в арбітражі.
Разом із тим, тексти контрактів на поставку і транзит газу в Україні оприлюднені. З них випливає, що кожна сторона має право заявити про істотну зміну обставин на ринку в порівнянні з тими, що очікувалися при підписанні контрактів, у зв’язку з чим контрактна ціна не відображає рівня цін ринку. Після такої заяви сторони згідно з контрактом повинні вступити в переговори, які починаються через 20 днів і тривають до трьох місяців. Контракт на поставку також надає кожній зі сторін на описаних вище умовах право ініціювати перегляд обсягів поставок до 1 липня року, попереднього року поставок.
Чому ж Медведєв настільки категоричний? Схоже, не від хорошого життя. Економіка газового монополіста тріщить по швах. Експорт газу в далеке закордоння цього року становитиме 142,1 мільярда кубометрів проти 158,8 мільярда в 2008 році, а виручка прогнозується на рівні 40 мільярдів дол. проти 65 мільярдів дол. минулого року (експортні ціни, як вважає Медведєв, будуть порівнянні з цінами 2007 року). І знову нібито винна Україна, оскільки таке падіння, як вважає Медведєв, зумовлене українським «внеском на шкоду» поставкам. За його оцінкою, недопостачання газу в Європу через січневу транзитну кризу становили 4,5 мільярда кубометрів.
Що хочуть піймати росіяни в каламутній навіть і без їхнього втручання українській воді?
На цю тему днями розмірковував віце-спікер Державної думи Росії Олександр Бабаков. Він упевнений, що керівництво України зможе уникнути чергової «газової» кризи. Він вважає, що держава завжди має можливість розрахуватися різними способами. «Є й активи, є й можливості взяти в інших інститутів», — зазначає він і нагадує, що ЄС готовий кредитувати Білорусь за умови допуску іноземних інвесторів до приватизації ряду об’єктів. І відразу ж випад у наш бік: «Боязнь України приватизації ГТС або часткової приватизації її, або створення консорціуму іноді дивує, оскільки це труба, — її не викопаєш і не відвезеш нікуди. Вона була і залишається трубою, що розташована на території України». Бабаков вважає, що тут більше політичних спекуляцій і не завжди наявне розуміння глибини питання.
Куди вже нам, темним... Дивимося на свою трубу без далекого прицілу. І все ж ми спробували дізнатися думку щодо цього питання українських фахівців. Ось що сказав «Дню» ректор Української нафтогазової академії, колишній керівник «Укргазпрому» Богдан Клюк: «Тут можна нічого не втратити, якщо продумати відповідні умови, а можна залишитися ні з чим, якщо цього не зробити. Віддати ГТС у чужі руки — це те саме, що віддати національну безпеку. До цього питання не можна підходити легковажно. Потрібні гарантії Європи. А брати участь могли б як виробники газу, а це Росія, так і транзитери, тобто Україна, і обов’язково — країни Євросоюзу, які споживають газ. Такі учасники будуть зацікавлені в хорошій роботі ГТС».
Тож розуміння є. Але існує й проблема. Мабуть, до того, як газові відносини України та Росії повернуться в нормальне, взаємовигідне і справедливе русло, для чого потрібна відповідна договірна база, ГТС залишиться повністю українською. І тут ми не можемо з російським віце-спікером сперечатися — він правий, коли каже, що «проблема будь-яких відносин — це кредит довіри».
