Ініціатива про підписання угоди походила з українського боку. Головна його мета — гарантії для збереження обсягів транзиту нафти через Україну. Було розроблено два проекти документу, — український і російський. За інформацією «Дня», до російського варіанту угоди входила стаття про постачання російської нафти з Бродів до Одеси. Саме наполягання Києва змусили росіян вилучити таке зобов’язання з проекту документа. Якщо раніше в Росії скептично спостерігали за гальмівним процесом будівництва нафтопроводу від Одеси до Бродів, не сприймаючи його всерйоз, оскільки головними напрямками експорту каспійської нафти до Західної Європи було визначено «турецький шлях» і нафтопровід Баку—Новоросійськ, то зараз Москва натякає, що подальше впровадження ідеї Євразійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК) загрожуватиме її національним інтересам. Логічно припустити, що ці настрої посилилися через те, що проект «Одеса—Броди» було підтримано Європейським Союзом, Сполученими Штатами, Польщею.
Попередні спроби російського нафтового бізнесу вирішити п роблеми з українським урядом самотужки виявилися непродуктивними. Теза, висловлена представниками ТНК, що проект «Одеса—Броди» приречений на програш, якщо не «переорієнтується» із європейського на реверсний (фактично російський) напрямок постачання, поки не надто вплинула на позицію українського керівництва. Президент Леонід Кучма хоч не відкидав ідеї реверсу, але наголошував, що насамперед необхідно розглянути всі переваги і недоліки від такого рішення. Згодом російські нафтовики звернулися з листом до українського та російського прем’єр-міністрів, в якому попрохали посприяти в реалізації використання нафтопроводу Одеса—Броди в реверсному режимі. Наслідком цього звернення і стала заява прем’єр-міністра Росії. При цьому керівник ВАТ «Укртранснафта» Олександр Тодійчук на зустрічі в «Дні» стверджував, що переконливих економічних розрахунків, які б продемонстрували перспективність реверсного використання нафтопроводу, російська сторона представити не змогла, обмежившись лише загальними словами. У той же час трубопровід Одеса—Броди, за словами Тодійчука, — «більше ніж трубопровід». У своєму «європейському» напрямку він відкриває можливості інтеграції до європейської енергетичної системи і працює на перспективу. Боротьбу за «реверс» у виконанні як росіян, так і лобістів їх інтересів на високому рівні в Києві, Тодійчук розцінив як боротьбу за вплив.
У кулуарах українських владних структур подейкують, що росіяни вже замучилися пояснювати українцям, що нафтопровід Одеса—Броди з його перспективами (експорт каспійської нафти через Україну до Західної Європи, диверсифікація джерел постачання енергоносіїв як в Україні, так і в ЄС, зменшення залежності від російської нафти, зменшення можливості посилення впливу Москви на Київ через нафтові справи тощо) Москві «не потрібен». Саме тому й виникає питання реверсу при тому, що економічної вигоди для російських нафтових компаній в такому разі просто немає. Довжина маршруту постачання нафти зростає на 660 км, ціна поставок нафти зростає на $3 за тонну. Якби Москва дійсно цікавилася можливостями збільшення свого нафтового транзиту через українські трубопровідні системи, то, напевно, можливості Придніпровських трубопроводів були б сьогодні задіяні повністю.
Експорт російської нафти в напрямку Броди—Одеса означає перегрузку її на танкери з подальшим транспортуванням через Босфор і Дарданелли. Там вже сьогодні діють обмеження на рух танкерів, і уявити собі, що можна буде домовитися про збільшення числа проходів танкерів через турецькі протоки, нереально.
Отже, в основі всіх останніх рухів лежить передусім політика. Як би це не спростовували зацікавлені сторони.
Нещодавно на російському сайті utro.ru з’явилася публікація, яку можна розцінити, як справжню, але не публічну позицію російського керівництва. У статті автор детально розписав загрози від впровадження Одеса—Броди. «Нафтопровід Одеса—Броди — не просто данина європейським політичним вподобанням української еліти — це реальний економічний фактор тиску на Росію. І фактор цей має усі необхідні передумови для успішного функціонування», — один із висновків у матеріалі. «Фактично Росія поставлена на межу найбільшої геополітичної поразки, суть якої — у можливості втратити контроль над потоками євразійської нафти, що неминуче послабить політичну вагу Москви в СНД і девальвує її стратегічні переваги стосовно США і Європи», — інше припущення. «Битва за напрямок транспортування ще попереду. За інформацією джерел, наближених до адміністрації російського президента, у Кремлі почали розуміти реальну загрозу російським інтересам від використання нафтопроводу в західному напрямку. Залишається тільки сподіватися, що зусилля російських політиків, хоч і постфактум, збережуть за Росією статус утримувача євразійської труби і унеможливлять український прорив до ресурсів Каспію», — досить промовисто підбито підсумок у статті.
Таким чином, в Москві усвідомлюють, що з реалізацією проекту «Одеса—Броди» з’явиться небезпека зменшення впливу Москви на процеси в ряді колишніх радянських республік (Казахстан, Азербайджан і, насамперед, Україна). Росія побоюється і реальної втрати європейських ринків (цими днями у пресі сусідньої держави виплила цифра у $8 млрд., яку Тодійчук не вважає обгрунтованою).
На перший погляд пропозиції Тюменської нафтової компанії у питанні реверсу видаються досить заманливими. По-перше, російські нафтовики обіцяють розпочати експлуатацію трубопроводу Броди—Одеса вже у нинішньому році (ВАТ «Укртранснафта», яке експлуатує українські нафтопроводи, заявляє про подібний термін початку «прокачки» — кінець поточного або початок наступного року). По-друге, упродовж трьох років доходи бюджету України можуть становити $90 млн. По-третє, будуть збережені потужності постачання 4 млн. тонн на рік по Придніпровським нафтопроводам. Для прийняття рішення цифри потрібно співставляти за кількома показниками — а якраз порівняльний аналіз у пропозиціях ТНК відсутній. Як уже говорилося, ні український, ні західний покупець від українського «реверсу» не виграє нічого. Втрати ж у такому випадку очевидні не лише для конкретного проекту, але й для реноме держави в цілому, при тому, на досить довгий термін.
В разі реверсу виявиться, що Україна відмовляється від своїх зобов’язань сприяти більшій енергетичній безпеці європейських країн, вона не зможе виконати своїх зобов’язань перед партнерами і з ЄС, і Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини в іншому проекті — «Дружба—Адрія», покаже себе як непослідовного і непередбачуваного партнера з усіма можливими з цього наслідками.
Свою однозначну позицію на користь його вже висловили Євросоюз, Сполучені Штати. Євросоюз неодноразово наголошував на небезпеках, пов’язаних із транспортуванням нафти морськими шляхами. Турецький уряд у свою чергу застерігає від перенавантаження протоки Босфор танкерами з нафтою, що знову ж таки підвищує екологічні ризики. Цього тижня німецький менеджер від проекту «Одеса—Броди» у компанії «ПрайсвотерхаусКуперс» Альбрехт фон Брюменкорн відкинув ідею реверсу як таку: «Реверс ми не беремо до уваги взагалі. Проект розроблявся для транспортування каспійської нафти до Європи. Навіть з географічної точки зору реверс не окупається. Нафтопровід Одеса—Броди дуже потрібний Європі. Він міг би заповнити ту прогалину, що виникла через зменшення постачання нафти з Північного моря. Лише в певних політичних колах обговорюють можливість реверсу. Промисловці ж розуміють перевагу напрямку Одеса—Броди, — наголосив німецький спеціаліст.
Голова правління ВАТ «Укртранснафта» Тодійчук переконаний, що, по-перше, проект «Одеса—Броди» не несе загрози російським інтересам, а лише доповнює їх, оскільки розрахований на іншу нафту, а, по- друге, його реалізації можуть зашкодити лише форс-мажорні обставини. Вже зараз, за його словами, є домовленості і з продавцями нафти, і з покупцями.
Найбільшого значення цей нафтопровід, згідно з оцінками західних фахівців, має набути через 10—20 років, коли в Європі закінчиться ресурс постачання нафти з Північного моря. Каспійська ж сировина за своїм складом найбільше подібна до «північноморської» нафти (а не до важкої російської Urals).
Дипломатичні кола також не збираються робити трагедії з того тиску, який сьогодні прямо й через «агентів впливу» чиниться на Україну. Вміння витримувати удар Україна вже демонструвала. Вмінню захищати свої інтереси ще потрібно вчитися — в тому числі, і у росіян. До того ж, немає трагедії у тому, що інтереси двох країн можуть розходитися, і одна з них не прагне входити до нової імперії чи її прообразу.
