У навчальний центр Сухопутних військ «Десна» я їхав з деяким побоюванням,
прищепленим мені з юних років розповідями «старших товаришів» про жахи
саме цієї «учебки». Навчальним центр називається тому, що тут готують сержантів,
яким після навчання доручають проводити роботу з новобранцями в інших військових
частинах. До речі, «Десна» — це єдиний в Україні навчальний центр
Сухопутних військ. Сержантів, які пройшли навчання тут, дуже цінують командири
як людей, котрі знають свою справу. І, може, у зв’язку із цим, а також
тому, що інші «учебки» закриті і розформувані, в «Десні» вирішили збільшити
«виробничі потужності», тобто набиратимуть більше солдатів. Кількість рано
чи пізно має перейти в якість?
Після приїзду в частину заступник начальника частини з
виховної роботи підполковник Олександр Осадчий, можливо, щоб уникнути підозр
в організації «показухи», запропонував нам самим вибрати полк, в якій ми
поїдемо. І ось ми вже в мотострілецькому полку, з нашим «гідом» — старшим
лейтенантом Віталієм Самотугою.
У цей час тут ідуть заняття з фізичної підготовки, які,
як повідомив завідувач сектору загальної фізичної підготовки майор Деменський,
проводяться декілька разів на тиждень, але аж ніяк не щодня, як думають
деякі цивільні. Щоденні заняття спортом обмежуються зарядкою: взимку —
30 хвилин, улітку — 50 хвилин. До того ж, зазначає майор, «фізичний рівень
більшості призовників такий низький (і з кожним призовом він знижується),
що вони, просто кажучи, можуть не витримати щоденних навантажень». Начебто
на підтвердження цих слів на очі потрапляє солдатик, який марно намагається
підняти 24-кілограмову гирю. Найбільше дивує те, що його ніхто не примушував
цього робити. Пізніше нам стало відомо, що кожного тижня відбуваються змагання
з різних видів спорту, а переможців заохочують.
Після фізпідготовки наша маленька делегація подалася в
мотострілецький парк, де солдати вчилися розкладати зброю і, обливаючись
потом на спеці, навчалися сідати в БМП-2 (бойова машина піхоти). Адже,
як сказав наш «гід» Віталій, «майбутні сержанти повинні вміти все, щоб
потім навчати солдатів, з якими працюватимуть у частинах». А в «Десні»,
справді, вчать багато чого, і, як сказав нам командир мотострілецького
полку підполковник Ігор Довгань, «солдати тут не ходять «на картоплю» і
корів по сусідніх колгоспах не доять — немає часу». Однак деякі солдати
«косять» і вчитися не хочуть — «плавають». Таких, як правило, не більше
як 2-3%, адже звання сержанта вони після «учебки» не отримують і повертаються
в частини просто рядовими. Здається, цілком достатній стимул, щоб навчитися
всього, чого вчать. До того ж навряд чи комусь після шести місяців «учебки»
«всміхається» робити все те ж саме, тільки вже під керівництвом не офіцера,
а новоспеченого сержанта, який відчув хоч якусь владу.
Під час нашого приїзду в «Десні» проводилися практичні
заняття з користування похідною кухнею. Пов’язане це було аж ніяк не з
навчальним планом, а з набагато «приземленішою» проблемою: не було світла.
До речі, кухня і їдальні тут є предметом гордості. Адже не кожна військова
частина може дозволити собі мати фаянсовий посуд. Із продовольством також
поки що особливих проблем немає, щоправда, м’ясо, яке, до речі, дають солдатам
три рази на день, — «глибокого заморожування», з державних запасів 1975
року. Багато, мабуть, наморозили, як і чобіт нашили, — в них іще довго,
збиваючи ступні, ходитимуть призовники української армії. А самі призовники
виявилися на рідкість балакучими і повідомили, що найбільше їм не хочеться
вставати щоранку, все інше — то не страшно. «А з найменшими виявами «дідівщини»,
— сказав рядовий Валентин Стрельцов, — боремося самі». Отож якщо не зважати
на збиті п’яти та небажання вставати, в солдатів начебто проблем і немає.
Основною ж проблемою в частинах вважається нестача офіцерів. Адже важко
втримати молодого офіцера, коли зарплата 200—300 гривень. Однак військові
не звикли вести мову ні про позитиви, ні про негативи армійського побуту.
Можливо, саме тому суспільство та армія ніяк не можуть порозумітися. І,
їдучи з «Десни», подумалося: можуть же військові бути відкритими для спілкування,
якщо захочуть. І наскільки б від цього виграли всі.
