Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

У Дніпропетровську «тихо померла» українська школа

«Ви самі винні у ситуації, що склалася, — заявив батькам представник місцевої влади, — свого часу вам потрібно було народжувати дітей»
2 жовтня, 2003 - 00:00

«На жаль, ми можемо констатувати, що середню школу №145 ліквідовано», — на такій сумній ноті завершила прес- конференцію, присвячену долі цього навчального закладу, колишня вчителька математики Орина Сокульська, яка разом зі своїми однодумцями з громадського комітету намагалася врятувати першу у Дніпропетровську українську школу, відкриту у роки незалежності. За її словами, з початком навчального року СШ №145 «так і не розпочала функціонувати — з будівлі вивезено майно, вибито вікна, ліквідовано харчоблок, демонтовано світильники та електричні дзвінки», а самих учнів «шляхом обману й дезiнформації їхнiх батьків розігнано по різних школах».

Боротьба за виживання СШ №145, про яку вже писала наша газета («День» №113), продовжувалася у Дніпропетровську майже півроку, з того самого моменту, коли збентежені батьки учнів дізналися про рішення міської влади закрити «неперспективний» навчальний заклад. Єдину на той момент українську школу на великому житловому масиві «Сокіл» дніпропетровські чиновники постановили ліквідувати з цілком пристойних причин — з метою економії бюджетних коштів, котрих не вистачає для потреб вітчизняної освіти. За їх запевненнями, утримування школи стало «недоцільним», а навчалося трохи більше 200 дітей, обходилося міському бюджету мало не у три рази дорожче, ніж у середньому по Дніпропетровську. «Ви самі винні у ситуації, що склалася, — заявив батькам представник місцевої влади, — свого часу вам потрібно було народжувати дітей».

Сперечатися на цю тему батьки не стали. Мабуть, онiмiли вiд безпрецедентного нахабства.

...Падіння народжуваності в Україні через зниження рівня добробуту й економічну кризу швидше за все на совісті самих чиновників. Зате за роки незалежності українські громадяни засвоїли, що навчання рідною мовою — їх конституційне право. Вже незабаром вони створили батьківський комітет з порятунку школи, до якого приєдналися й активісти різних партій та організацій. Їх делегація під керівництвом О. Сокульської на прийомі у міського голови Івана Куліченка добилася зміни пункту рішення про ліквідацію СШ №145 за умови, що до 1 вересня буде забезпечено «наявність контингенту». Проте, «контингент» забезпечити не вдалося, головним чином тому, що громадському комітету це від початку було не під силу. Його активісти у той же час були до глибини душі обурені «підступними діями деяких представників влади», які під «прикриттям переговорів продовжували ліквідацію навчального закладу». З школи було вивезено меблі, знято освітлювальні прилади і енергоустаткування, а будівля, що погано охороняється, зазнала справжнього розгрому місцевими вандалами — у вікнах цілих поверхів було вибито вікна, і вона фактично почала перетворюватися на руїну. «Враження жахливе, — сказала на прес-конференції О. Сокульська, — вигляд ніби після війни». Очевидно, що такий стан споруди школи не найкращим чином подіяв і на батьків, яким чиновники до того ж настирливо пояснювали, що якщо до 1 вересня дітей не перевести до іншого навчального закладу, то вони зовсім залишаться «на вулиці». Учнів в основному направляли у сусідню російськомовну СШ №83, якій вже літом, за визначенням О. Сокульської, «приклеїли» статус української. Активісти комітету з порятунку СШ №145 як і раніше вважають, що дітей зібрали в аварійному приміщенні, яке знаходиться у зсувонебезпечному місці. На доказ вони продемонстрували на прес- конференції цілу пачку фотографій з конструкціями, покритими значними тріщинами. Незважаючи на це, жодних підстав для хвилювання, а тим більше для паніки, місцева влада, схоже, не вбачає. Так чи інакше, але на початок навчального року батьки тільки двох десятків учнів продовжували наполягати на збережені колишньої школи. Зламати їх опір, як це не дивно, допомогли, за словами О. Сокульської, самі учасники громадського комітету. Частина з них звернулася до відомої дніпропетровської освітньої корпорації Володимира Самойленка, розраховуючи хоч таким чином зберегти українську школу в її складі. Ідею було розглянуто у міському управлінні освіти й отримано схвалення. Учням, які не захотіли перейти до сусідньої СШ №83, тепер було надано можливість безкоштовно довчитися у приватній школі Самойленка, яка, правда, знаходиться далеко від житлового масиву «Сокіл». Одночасно корпорації буде продано розгромлену будівлю СШ №145, що сьогодні вимагає вельми ґрунтовного ремонту. Свої кошти В. Самойленко має намір вкласти у ремонт, оскільки споруда його нинішньої школи орендується у одного з підприємств міста за чималу плату.

Облаштуватися у колишній СШ №145 новому навчальному закладу, дійсно, є резон. Задоволені й у міському управлінні освіти. Ось тільки голова комітету з порятунку на даний час вже «померлої» української школи О. Сокульська сумнівається у тому, що приватна школа «українізуватиметься» За її спостереженнями, забезпечені батьки й досі вважають за краще навчати своїх дітей іноземними мовами, а не українською. «З другого боку, — зазначає вона, — за останні роки у Дніпропетровську закривається вже не перша українська школа, і це не може не хвилювати».

Вадим РИЖКОВ, «День»
Газета: