Від початку заснування Національного музею — чергового й дуже вагомого дітища Андрія Шептицького, митрополит відразу ж поставив поруч із темою формуванням збірки, її систематизацією та науковим опрацюванням, питання про видавничу діяльність музею. Андрій Шептицький добре усвідомлював, що без серйозного видання, друкованого збірника статей складно буде закарбувати у пам'яті нащадків виставково-експозиційну та науково-дослідницьку діяльність музею. Замислено щорічник було значно раніше, однак лише у 30-их роках він почав виходити за участю Союзу Прихильників Національного музею у Львові. Отже, у 34-му році, підчас щорічних зборів на «предложення члена товариства, директора Ореста Радловського», вирішено було призначити 600 злотих на видання неперіодичного органу під назвою «Літопис Національного музею у Львові», і літопис вийшов у світ перший раз.
— Відразу ж по заснуванню літопису, говорить заступник директора музею Оксана Біла, — чітко окреслилася його рубрикація — коротко директором музею Іларіоном Свенцицьким подавалося основна виставкова робота, що здійснювалася протягом року, і огляд наукових надбань. Означено було місце й для матеріалів із вшанування пам'яті музейників, які найбільше доклали своїх зусиль до розвитку і становлення музею. А також заснована рубрика, досить умовно окреслена, що вміщувала інформацію про фінансові надходження музею. Тобто вся діяльність музею була публічною та прозорою.
Отже, до війни вийшло чотири числа літопису. А потім була довга перерва, і лише у 2000 році видання музею було відновлене. Сьогодні музейники намагаються продовжувати традиції, започатковані Митрополитом, і подають рубрики, які традиційно, ще за Свенцицького друкувалися у літописі. Це і короткі звіти про виставкову діяльність, і вшанування музейників, що по 20—30 років пропрацювали тут, і наукові розвідки, здійснені протягом року, і рецензійні статті, присвячені художникам, чиї роботи поповнили музейну збірку останнім часом. Друкуються й так звані білі сторінки історії музею, що викликають чи не найбільше зацікавлення читачів, і подаються стараннями відомих львівських мистецтвознавців, зокрема Михайла Батога. Розрахований на мистецтвознавців, культурологів, наукових працівників та усіх, хто щиро цікавиться українською культурою, літопис, звичайно не має грандіозного тиражу — тисяча примірників, хоча за своїм змістом міг стати більш читабельним виданням. (Судіть самі — в останньому подаються статті про творчість О.Кульчицької, І.Северина, М. Глущенка, П. Холодного, ілюстративну франкіану та нововідкриті пам'ятки іконопису...) Однак і ті примірники не були б можливі без доброчинного внеску Христини Дибуляк-Чорпіти, власниці приватної мистецької галереї у Філадельфії. Практично коштом цього мецената виходить літопис. Та не лише гроші вкладає пані Христина, вона бере участь у плануванні, визначенні оформлення, тобто докладається душею до видання. Треба віддати належне, що і чимало інших задумів реалізовуються завдяки підтримці Чорпіти. Так, чимало каталогів виставок, а також видання ювілейні — до століття Святослава Гординського, ювілею Олекси Новаківського, 100-річчя самого музею. Завжди якась частина видрукованого залишається для музею, частина розсилається бібліотеками України, а частину пані Чорпіта везе до себе у Філадельфію, і таким чином інформація про Національний музей у Львові дістає ширшого звучання.
