Дещо вимучене послання Президента до Верховної Ради, яке ще два дні тому було на грані зриву, не стало видатною, доленосною для країни подією.
Передусім Президент нарешті був змушений дати майже об'єктивну оцінку економіці України, яка розвалюється на очах. Мабуть, уперше з вуст глави держави прозвучало одкровення про штучність утримання курсу гривні й навіть майже визнання домінування внутрішніх чинників розгортання фінансової кризи над зовнішніми. Досить багато уваги в посланні Президента приділялося фінансовій політиці. При цьому гарант Конституції не втримався від випадів на адресу парламенту й цього разу, виступаючи проти емісії. Особи, причетні до підготовки тексту послання, вклали у вуста Л.Кучми традиційне розуміння необхідності скорочення дефіциту державного бюджету. Президент дійшов до фантазії про нульовий дефіцит і навіть про перевищення прибутків над видатками.
Тут цілком незрозумiло, як це в'яжеться з його ж оцінкою ситуації та проблемами падіння ВВП. Коли оперувати відносно нейтральними даними австрійського «Erste Bank Research», наведеними в жовтневому номері «Central European Economic Review», то перспективи України далеко не веселкові. Серед тридцяти країн Центральної та Східної Європи падіння ВВП прогнозується тільки в Росії й Україні. Причому в Україні цього року очікується падіння на 1,5%, а 1999 року — на 4,0%. А річну інфляцію цього року прогнозують на рівні 20% — 35%. Навіть з урахуванням того, що до кінця року залишається місяць і десять днів, усі можливості для виходу на вказані параметри в України є. Стосовно дефіциту бюджету, то вказане джерело прогнозує його наступного року на рівні 3,5% від ВВП, що уявляється реалістичнішим, ніж офіційні прожекти про 0,6%.
До речі, про фінансову політику. Це традиційно збитковий напрям не лише в діяльності КМ, а й у розумінні адміністрації Президента. І традиційно ніхто ні в уряді, ні в адміністрації не несе персональної відповідальності за невдачі у фінансовій політиці. Проте коли в уряді є все-таки міністр фінансів і відповідний віце-прем'єр, котрі хоч якось звітують публічно, то, скажімо, фінансовою політикою в АП переважно займаються люди, котрі не знайшли себе в житті. У даному випадку адміністрація Президента виконує своєрідну гуманну місію — треба ж людину десь працевлаштувати.
Як усе в нашій багатостраждальній вітчизні, послання Президента явно спізнилось у часі та просторі. Уже не вперше економісти АП роблять усе можливе, аби реакція глави держави була максимально запізною та недоречною. Спочатку розгортання фінансової кризи всіляко маскували святкуванням річниці незалежності. Згодом Л.Кучма два місяці майже ніяк не реагував на фінансову кризу. І тепер, коли виборці вже чітко засвоїли, що керівництво держави від них відвернулось і ні за що не повернеться, — Президент згадав про економіку. Він запропонував ряд так званих «конкретних підходів», що включають перехід до політики, яка «реально стимулює виробництво», — зниження податкового преса, зміцнення банківської системи з указанням конкретних банків і нормативних актів; коригування валютної політики; розвиток легкої та харчової промисловості; упорядкування використання централізованих капвкладень; підтримка підприємництва й малого бізнесу; подолання тінізації економіки.
Стосовно соціальної сфери, то основним аргументом Президента стала пропозиція про приватизацію «Укртелекому» зі спрямуванням отриманих коштів на погашення заборгованостей iз зарплат і пенсій. Тут Президент явно неадекватно оцінює, скільки можна отримати грошей від приватизації «Укртелекому», чи немає даних про обсяги заборгованості за соціальними виплатами.
Для логічної завершеності свого послання Президент попросив «не смикати щодня» уряд, а дати можливість допрацювати йому ще рік. Було також висловлено думку про недоцільність відставки голови Нацбанку.
Нарешті Президент висловив думку, що запропоновані заходи будуть ефективними й можуть бути реалізованими до кінця 1999 року.
Навіть розглядаючи це послання як початок передвиборної кампанії нинішнього Президента, це досить слабкий початок, особливо з урахуванням тягаря відповідальності за зруйновану економіку й соціальну сферу в стані безперервної лихоманки.
Це послання можна сміливо розглядати як звернення хворобливого очікування, причому очікування повсюдного. Президент явно чекає погіршення й без того плачевної економічної ситуації. Уряд — того самого і звіту перед Верховною Радою. Всі разом — нового року, року президентських виборів. У будь-якому випадку постійний стан очікування на тлі жахливої економічної ситуації пригнічує найменші пориви до будь-яких дій, спроможних змінити ситуацію в країні на краще. І в даному випадку справа не в персональному складі конкретного уряду, не у взаєминах гілок влади й постійних погрозах з боку Президента Верховній Раді. За нинішніх умов будь-яку діяльність будь-якого уряду буде підпорядковано винятково завданням утримання економіки від остаточного краху до президентських виборів і переобрання нашого Президента на наступний термін. Цього ж палко бажає і сам Президент країни. Його послання якнайкраще ілюструє комплекси нинішньої влади. Тож чогось іншого годі було й чекати.
Якщо оперувати категоріями «хороше» й «різне», то це послання більшою мірою належить до «різних», ніж до «хороших». Від нього країні навряд чи стане гірше, і напевно, нічого не зміниться на краще.
№223 20.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
