Сьогодні вже можна констатувати, що ми маємо документ, за пропаганду якого в Білорусі ще отримують "перепустку" до кутузки.
І хоч "визрівати" до ратифікації Європейської конвенції з прав людини українському парламентові довелося аж два роки, справа з мертвої точки все ж зрушилася. Однак деякі юристи вважають, що ми сіли в човен, забувши весла на березі. Адже в чинному законодавстві, як до речі й у проектах процесуальних кодексів, механізм застосування Конвенції не передбачений. Більше того, як повідомили "Дню" в Інституті законодавства при Верховній Раді, ніхто не займається і його розробкою.
І справа тут не лише у відсутності в Україні інституту уповноваженого з прав людини. Для того, щоб заява ображеної нашою державою людини була розглянута Європейським судом, потрібно дуже мало: заява не може бути анонімною, подана не пізніше шести місяців від дня прийняття остаточного рішення судами або властями цієї держави, і, найголовніше, заявники повинні довести, що вони використали всі можливі засоби оскарження в країні. І тут виникло найбільше непорозуміння. Ніхто ні в якому документі не визначив, який же власне механізм "проходження" справ про порушення Конвенції в інстанціях. Та що ж власне вважати за найвищий "національний засіб" оскарження судових рішень у справах заявників?
"У цьому контексті найвищим судовим органом є Верховний Суд України, - говорить Віталій Опришко, директор Інституту законодавства при ВР України. - Але чи будуть це колегії Верховного Суду чи пленум - невідомо". Тобто механізм не тільки ніде не передбачений, а й буде розроблений, як повідомив Віталій Опришко, тільки під час розгляду законопроектів про судоустрій та процесуального законодавства.
Однак найцікавіше те, що практичне застосування Конвенції буде можливим лише "з дня здачі на зберігання" ратифікаційної грамоти. Та, як повідомили "Дню" в Міністерстві закордонних справ, ще й дотепер, невизначено, хто й коли повезе цей важливий документ до Ради Європи.
Якщо Конвенція все ж набере чинності, то ще деякий час буде діяти обмежено. Адже в перехідних положеннях Конституції зазначено, що ще 4 роки в Україні зберігаються ті ж "порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла". Таке ж положення є і в законі України про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1958 року. Схоже на те, що держава захистила себе від найбільшого потоку звернень громадян на так звані правоохоронні органи.
Зволікання і обережність, з якими набирає чинності Конвенція, наштовхує на думку, що цей документ для нашої держави занадто небезпечний. Адже прогнозована юристами кількість скарг до Страсбурзького суду не лише боляче вдарить по бюджету (а за Конвенцією саме держава несе фінансову відповідальність за звернення громадян), а й значно підірве міжнародний авторитет України (і так уже досить "підмочений").
Видно, тим, хто ще не втратив надії домогтися правди, доведеться чекати нових "погроз" з Ради Європи. Це поки що єдиний спосіб, що діяв безвідмовно. Звісно, поки грім не вдарить...
