«Динамо» (Київ) — «Манчестер Юнайтед» — 0:0 «Арсенал»
(Лондон) — «Шахтар» (Донецьк) — 3:2
Нова формула футбольної Ліги чемпіонів дала нам
унікальну можливість протягом двох днів побачити в рамках цього турніру
ігри перших і других команд Англії та України і таким чином наочно порівняти
кваліфікацію наших та їхніх лідерів.
Як і матч національних команд Англії та України в травні,
двобій провідних клубів приніс поки перевагу англійцям, точніше, англійському
чемпіонату, оскільки власне англійців і в «Арсеналі», і в «Манчестер Юнайтед»
небагато. Все менше стає українців і в наших командах, хоча рівняти англійські
клуби, які поповнюються гравцями збірних західноєвропейських країн, чемпіонами
світу, Європи та Олімпійських ігор, і українські, куди приїжджають грати
майже виключно наші колишні співвітчизники із «ближнього зарубіжжя», не
доводиться.
Спостерігаючи за дебютом «Шахтаря» в Лізі чемпіонів, якось
одразу згадуєш... київське «Динамо» початку 90-х, коли то «Барселона» легко
забивала нашим і в Києві, і вдома, то «Парі-Сен-Жермен» атакував доти,
доки не забивав потрібну кількість м’ячів. З європейськими зірками боролися
тоді нікому не відомі Лужний, Ребров, Шовковський, Шевченко, чиї зірки
згодом засяяли на увесь футбольний світ. Так і сьогодні відбивають атаки
досвідчених суперників, набираючись досвіду, нікому не відомі «шахтарі»
Бахарев, Вірт, Зубов, Тимощук та інші. Чи прийдуть до них перемоги?
Повернемось до ігор цього тижня і запитаємо себе: що було
цікавіше дивитись — академічно-розраховану гру «Динамо», із вибухом на
останніх хвилинах, чи драматичну, повну помилок з обох сторін боротьбу
«Шахтаря» із «Арсеналом» у Лондоні? Певно, кожному овочеві свій час. Завдяки
досвіду кияни не дозволяють суперникам завдавати по 12 ударів у свої ворота
чи подавати 18 кутових, як дозволив це «Шахтар» в Лондоні господарям поля.
У той же час і самі наші мудрі чемпіони лише двічі потурбували на власному
полі голкіпера із Манчестера. Захоплення від швидкої і потужної гри «Динамо»
наприкінці матчу із «Манчестер Юнайтед» трохи вщухло після того як «Арсенал»
показав, що таке справжній штурм воріт суперника на своєму полі. І нехай
лондонці грали досить просто, нехай часто помилялися у нескладних ситуаціях,
проте лише за другий тайм гри із «Шахтарем» вони двадцять (!) разів били
у бік воріт з меж штрафного майданчика. І якщо тренери «Динамо» побиваються
за невикористані Максимом Шацьких два виходи до воріт, то що і де мав би
рвати собі тренер «Арсеналу», коли сам лише Тьєрі Анрі чотири рази виходив
«на побачення» з Юрієм Віртом, а ще ж були там і Вільтор, і Бергкамп, і
Кану.
Якби ж то до майстерності і досвіду «Динамо» додати настрій
«Шахтаря» на боротьбу, тоді б... Тоді б була збірна України, в якій все
це і має об’єднатися вже 7 жовтня у грі зі збірною Вірменії. А клуби? Хоч
як би ми симпатизували нашим чемпіонам і віце-чемпіонам, хоч як би бажали
киянам і донеччанам успіху, Ліга чемпіонів — не наше свято. Щиро вболіваючи
за своїх, не можна не захоплюватися віртуозною майстерністю світових зірок,
зібраних в тих же «Лаціо», «Манчестері», «Арсеналі». Ми теж можемо вирощувати
зірок, але грати вони будуть не у нас, а в тих же Англії та Італії, де
вже грають вчорашні лідери «Динамо». Впевнений, що донецького голкіпера
Юрія Вірта вже занесено до списку гравців, яких хотіли б запросити грати
за кордоном. Але поки наші хлопці тут, треба разом із колишніми братами
по Союзу боротися і прагнути перемогти зіркових іноземців.
Хіба не злякався «Арсенал» після другого гола у свої ворота?
Якби ж то «шахтарям» не відходити назад, а ще й пресингувати на половині
поля суперника! І невідомо, хто тоді б отримував червоні картки. Хіба не
занервував манчестерський піжон Девід Бекхем, коли його кілька разів жорстко,
«по-чоловічому», зустріли Каха Каладзе і Юрій Дмитрулін? Це все були наші
шанси, які так до кінця і не були використані.
Нова Ліга чемпіонів дещо втратила у порівнянні із колишнім
Кубком чемпіонів, коли кожна гра, кожен гол були вирішальними. Нема того
драматизму, з’явився розрахунок, властивий командам, що виступають у тривалих
турнірах. З іншого боку, колись наступного уроку великого футболу гравець
із того ж Донецька мав чекати рік-два або зовсім його не дочекатися, як
не дочекалися європейського шансу «шахтарі» із знаменитої команди 70-х
— Старухін, Дєгтярьов, Грачов, Соколовський, Варнавський та інші.
Тепер гравці «Шахтаря» і дебютанти «Динамо» мають можливість
не тільки отримати урок великого футболу, а й показали за тиждень- другий,
як вони цей урок засвоїли. Теоретично шанси продовжити боротьбу в Лізі
є і у «Динамо», і у «Шахтаря». Врешті, є Кубок УЄФА, куди потраплять треті
команди групи і в якому теж можна добитись визнання, як це зробив навесні
турецький «Галатасарай». Є просто ще по чотири офіційні і дуже почесні
матчі із кращими командами континенту; за перемоги і нічиї в яких УЄФА
офіційно платить дуже непогані гроші, про розмір яких дозволено знати навіть
нашим уболівальникам. Грати нашому чемпіону і віце-чемпіону у Лізі ще є
з ким і є за що. Є ще надія в уболівальників на швидке засвоєння набутого
досвіду тренером і гравцями «Шахтаря», на здійснення дуже складних концепцій
Валерія Лобановського у «Динамо».
Великий футбол не закінчується. Позаду почесна поразка
«Шахтаря» у Лондоні, позаду оголошена ледь не перемогою домашня нічия «Динамо»
із «Манчестер Юнайтед». Попереду другий тайм подвійної зустрічі Україна-Англія
в Лізі чемпіонів, і ми цю зустріч ще не програли!
