Позавчора в Миколаївській області поблизу міста Первомайськ було знищено останню шахтно-пускову установку (ШПУ) для міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) РС-22 (СС-24 за термінологією, прийнятою на Заході). Таким чином, Україна повністю виконала зобов’язання перед світовою спільнотою у зв’язку з підписанням Лісабонського протоколу до Договору СТАРТ-1, за яким вона взяла на себе зобов’язання по договору СТАРТ-1 та приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, як держава, що не володіє ядерною зброєю.
Нагадаємо, що після розпаду Радянського Союзу на українській території базувалися 220 одиниць стратегічних носіїв, у числі яких 130 ракет РС-18 (СС-19), 46 найсучасніших ракет РС-22, 44 важких бомбардувальників, оснащених 1068 крилатими ракетами повітряного базування великої дальності. Відповідно до умов Договору СТАРТ-1, за цими носіями було зараховано сумарно 1944 ядерних зарядів. Тут слід відзначити, що вітчизняні спеціалісти неодноразово заявляли, про те, що Україна не в змозі самостійно обслуговувати такі арсенали ядерної зброї, які легше знищити. Причинами називалися — брак фахівців, брак коштів, брак досвіду. З точки зору реалій, Україна не могла забезпечити необхідні умови безпеки зберігання та обслуговування ядерних зарядів. Невирішення проблеми ядерного роззброєння України, говорили на Заході, коштуватиме Києву встановлення нормальних відносин зі Сполученими Штатами, країнами ЄС, та, можливо, й взагалі міжнародної ізоляції. Роззброєння висувалося і як необхідна передумова початку співпраці МВФ та Світового Банку з Україною, від цього, як тоді говорилося, залежав і початок інвестиційних потоків. Представники українського істеблішменту на початку 90-х часто говорили про те, що не відмовляються від зафіксованого документально безядерного статусу держави, але знищення пускових установок, виведення ядерної зброї до Росії, програми перекваліфікації персоналу, який вивільниться в результаті, будуть дуже дорогими, і Україна не зможе самостійно взяти на себе всі витрати. Ці заяви з одночасними проханнями отримання фінансової допомоги на ліквідацію арсеналів сприймалися й на Заході, й в Росії як шантаж.
Крига скресла після ухвалення Конгресом США Програми зменшення загрози, або програми Нанна-Лугара (за прізвищами сенаторів-авторів законопроекту). Відповідно до цієї програми, яка розробляла графік ядерного роззброєння України, Казахстану, Білорусі. Програма передбачала й відповідне фінансування як самих робіт із знищення пускових установок, перевезення зарядів до Росії, так і соціальних питань. Угоду з цього приводу було підписано 25 жовтня 1993 року. На той час, на бойовому чергуванні ракетного угруповання в Україні знаходилося 130 ракет РС-18, 46 ракет РС-22, крім того, на Павлоградському механічному заводі зберігалося 9 ракет та перший ступінь ракети РС-22, iз яких одну ракету було знищено у 1998 році (виконання статичних випробувань).
На сьогодні, як повідомив прес-центр Міністерства оборони України, заходи згідно з Графіком ліквідації бойових ракетних комплексів міжконтинентальних балістичних ракет РС 18 (БРК МБР РС 18), щодозняття ракетних полків з бойового чергування, ліквідації шахтних пускових установок, уніфікованих командних пунктів (УКП) та інфраструктури, повної нейтралізації та утилізації МБР РС 18 виконані повністю: вперіод з 1996 до 1999 року знято з бойового чергування усі 13 ракетних полкiв МБР РС 18;ліквідовано 130 ШПУ, ліквідовано 111 ракет РС 18 (19 ракетРС 18 передано до РосійськоїФедерації). Також, на думку прес-служби Міноборони, виконані усі роботи з нейтралізації споруд, демонтажу обладнання та рекультивації земель уніфікованих заправочних позицій (УЗП) та ділянок збереження ядерної зброї (ДЗЯЗ) у м. Хмельницькому та м. Первомайську.
Позавчора, після ліквідації останньої ШПУ МБР РС-22, також була підписана Поправка до «Угоди між Міністерством оборони України і Міністерством оборони США про співпрацю у ліквідації інфраструктури зброї масового знищення шляхом надання Україні матеріально-технічних засобів, послуг та відповідної підготовки персоналу» щодо подовження терміну дії цiєї угоди до 31 грудня 2006 року. Згідно із заявою Посольства США в Україні, на ці потреби у 2002 році буде виділено $30 млн. США. Всього стосовно зазначенних угод має бути виділено більш як $5 млн. США (з них $2 млн. США — переадресовано на потреби будівництва житла для військовослужбовців стратегічних ядерних сил).
ДО РЕЧІ
В листопаді 1993 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про ратифікацію Договору між СРСР та США про скорочення і обмеження СНО від 31.07.91р. і Протоколу до нього від 23.05.92р. Наступним етапом стало підписання 14 січня 1994 року Тристоронньої заяви Президентів України, Росії та США, згідно якої Україна забезпечить ліквідацію всієї розташованої на її території ядерної зброї, включаючи стратегічні наступальні озброєння. У листопаді 1994 року Верховна Рада прийняла Акт про приєднання України до ДНЯЗ, що відкрило шлях до обміну ратифікаційними грамотами та до вступу в силу Договору СТАРТ-1. Такий обмін відбувся 5 грудня 1994 року. Тоді ж на саміті ОБСЄ в Будапешті було підписано Меморандум про гарантії безпеки Україні, членами якого стали згодом усі ядерні держави. Гарантії, що містяться в цьому документі деякі українські експерти вважають недостатніми, проте наявність документу оцінювалася краще, ніж його відсутність. Багато хто з українських експертів, дипломатів визнає, що процес ядерного роззброєння України, що сам по собі є необхідним, міг проходити й за іншими схемами та з іншими, кращими для України результатами.
Ядерної зброї тепер в Україні немає. Саме час подумати, чим зацiкавити Захiд.
