Недавній гельсінський саміт Єльцина - Клінтона, здається, остаточно вирішив питання НАТО - в липні альянс вирушить на Схід, до Польщі, Угорщини та Чеської республіки. Багато американських аналітиків полегшено зітхнули, пересвідчившись, що росіяни, хоч і не дуже охоче, але готові погодитися на цей крок.
Проте, з позиції у центрі Європи, поруч з російським кордоном, очевидно, що реально нічого не врегульовано. Росія змушена була проковтнути цей перший етап розширення, оскільки просто не мала іншого вибору. Крім того, російські політики якось змирилися з прагненнями своєї "зовнішньої імперії".
Російська "внутрішня імперія"
Проте "внутрішня імперія" колишнього СРСР - то цілком інша річ. Росія хоче зберегти свій контроль над нею за будь-яку ціну. Ця позиція Москви ніде так гостро не відчувається як в Україні. І жодна з пострадянських держав не є кращим об`єктом як для випробування намірів Росії, так і для перевірки готовності Заходу заповнити пострадянський вакуум безпеки.
Офіційно Україна залишається вірною своїй постнезалежницькій політиці нейтралітету. Коли 1994 року президентом України став Леонід Кучма, київські урядовці повторювали слова про позаблоковий статус своєї держави немов магічне заклинання. Жоден центристський український політик не насмілювався схвально відгукуватися про НАТО і, звичайно ж, не було й мови про приєднання до альянсу. Однак, сьогодні пан Кучма перебуває у Вашингтоні, і питання НАТО безперечно стоятиме в порядку денному його візиту.
Ні для кого не секрет, що багато українських політиків прагнуть вийти зі сфери впливу свого великого російського брата. На їхню думку, в України немає іншого майбутнього, як стати членом західних політичних, економічних та військових структур. З погіршенням російсько-українських відносин Київ став сміливішим у визначенні свого стратегічно вибору.
Україна швидко підписала програму НАТО "Партнерство задля миру". Згодом вищі урядовці враховуючи й президента, почали говорити, що не бачать нічого поганого в розширенні НАТО, додаючи, що жодна країна не повинна мати права накладення вето на цей процес.
А якось міністр закордонних справ Геннадій Удовенко обмовився про доцільність асоційованого статусу України в НАТО. Попри те, що ця концепція була відразу ж відкинути секретарем Ради національної безпеки Володимиром Горбуліним, оглядачі розцінили слова Удовенка як пробну кулю. Незабаром і сам пан Горбулін натякнув про те, що позаблоковий статус України може бути явищем тимчасовим.
Сьогодні українські урядовці відкрито фліртують із НАТО, ледве приховуючи своє бажання стати першими в наступному раунді розширення. Коли президенти Єльцин та Клінтон зустрічались у Гельсінкі, Геннадій Удовенко в Брюсселі проводив плідні переговори з генеральним секретарем НАТО Хав`єром Соланою. Згідно з російськими джерелами, в розмові за зачиненими дверима Удовенко заявив урядовцям НАТО, що Україна хотіла б стати членом альясну.
Контакти між військовим керівництвом НАТО та українською стороною помітно почастішали. Майже в ті самі дні в одеському порту кинула якір ескадра середземноморського оперативного з`єднання НАТО, а до Києва прибули представник США в НАТО Роберт Хантер і головнокомандувач об`єднаними силами НАТО в Європі генерал Джордж Джоулвен. Останній обговорював з міністром оборони України Олександром Кузьмуком питання уніфікації військової термінології. Апогеєм цих заходів стане заплановане на травень відкриття в Києві інформаційного центру НАТО, який згодом перетвориться на офіційну місію.
Українські урядовці відкрито натякають, що стратегічне рішення про приєднання до НАТО вже прийняте і що тепер це питання часу та політичних обставин. Утім цей час, схоже, ще не настав. Україна й досі залежить від Росії, як постачальника енергоносіїв. Їй необхідно досягти прогресу в розвитку економіки, щоб стати більш захищеною від російського політичного тиску.
Москва приголомшена
Москва між тим не приховує свого страху перед можливістю українського членства в НАТО. Україна, вважають російські аналітики, є важливим елементом підтримки Співдружності Незалежних Держав і якщо, згідно з концепцією історика Олексія Подбєрьозкіна, геополітичного гуру Геннадія Зюганова, вона приєднається до НАТО, - СНД просто розпадеться, а разом із ним розвіються і мрії про реінтеграцію пострадянського простору.
Нові інтонації Єльцина
Занепокоєння Росії впливом розширення НАТО на її "ближній закордон" прозвучали на зустрічі країн СНД, що відбулася в Москві відразу по закінченні гельсінського саміту. Відмовляючись від колишньої самовпевненості, російське керівництво, схоже, стало на більш компромісні позиції. Виступаючи на прес-конференції після повернення з Москви, президент Кучма сказав, що побачив "іншого Єльцина".
Утім, важко сказати, чи справді Росія взяла "новий курс". Доля України врешті-решт багато в чому залежатиме від того, яка з двох концепцій переможе в Росії: традиційна концепція сфер впливу чи ідея відкритої Європи. Українці зі свого боку сподіваються, що президент Клінтон мав на увазі саме її, коли говорив: "Перші нові члени (НАТО) не будуть останніми".
