Як зазначають соціологи, незважаючи на економічну кризу та політичні негаразди, в українському суспільстві триває процес підвищення рівня національної свідомості, який розпочався 2004 року.
Про це свідчать дані опитування Інституту соціальної та політичної психології Академії психологічних наук України, презентовані на прес-конференції в агентстві Інтерфакс-Україна в четвер. У період із 26 червня до 3 липня 2009 року було опитано 2010 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах країни. Похибка вибірки становить 2,2%.
Дослідження показало, що порівняно з 2003 роком, коли проводилося аналогічне опитування, зросла частка громадян, для яких символами України є державна символіка. Зокрема, на 8,2% збільшилася кількість тих, для кого символами України є синьо-жовтий прапор, тризуб і Державний Гімн країни.
Загальна частка респондентів, що так відповіли, становила 46%. Друге й третє місця в рейтингу символів України посіли національне вбрання та вишиті рушники — 43,6% (збільшення на 9% порівняно з 2003 роком) та національні страви і напої — 41,2% (збільшення на 6%).
Водночас дослідження показало, що значно зменшилася кількість тих, для кого Україну символізує Чорнобиль — з 15,5% до 11,5%. Також менше стало опитаних, які вважають, що Україна не має символів: із 4,3% 2003 року до 2,5% нинішнього року, і тих, хто не може назвати жодного символу — з 6,6% до 2,5%. Це свідчить про позитивні зміни в символічних уявленнях українців, констатують експерти.
Відповідаючи на запитання про те, хто з історичних діячів символізує Україну, 49,6% респондентів назвали Тараса Шевченка, 33,6% — Лесю Українку, 30,5% — Богдана Хмельницького, 27,1% — Ярослава Мудрого, 24,7% — Володимира Великого та 21,2% — Віталія та Володимира Кличків.
Можливо, комусь здасться дивним, що серед історичних діячів, заслуги яких загальновизнані і не піддаються сумнівам, — наші сучасники, відомі українські боксери брати Клички. Проте пояснення лежить на поверхні. Для українців вони не просто символ нашої країни у світі, а й утілення українського самоствердження і неодмінного позитиву. Брати Клички — це ще й чітка громадянська позиція. Наведене дослідження свідчить, що для виборця успіх з українським прапором значить набагато більше, ніж тонни демагогії, вилиті через телеефіри.
До видатних діячів сучасності, які символізують Україну, респонденти неохоче зараховують нинішніх керівників держави і претендентів на посаду президента. Зокрема, понад 7% опитаних назвали прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, 3,4% — лідера Партії регіонів Віктора Януковича, 2,3% — Президента Віктора Ющенка та 1,8% — Арсенія Яценюка. Результати дослідження показали, що, як і 2003 року, кожен десятий українець дотримується думки про те, що ніхто із сучасних діячів персонально не може вважатися символом України. Із результатів дослідження видно, що українців значно більше цікавить історія, ніж сучасна політика. Звичайно, неякісний політичний процес зіграв тут свою роль. Але, передусім, світоглядні зрушення відбуваються завдяки ѓрунтовній роботі тих небагатьох, хто ще на початку 90-х років розумів, що значить історія для незалежної України. Завдяки і бібліотечній серії газети «День» «Україна Incognita», і ініціативам Олега Скрипки, і зусиллям українських митців — кобзаря Тараса Компаниченка, художника-графіка Сергія Якутовича та багатьом іншим, до українців поступово приходить розуміння того, що низька якість політики не може перекреслити якість країни: її сутність, історичний досвід та громадянський потенціал.
КОМЕНТАР
Павло ФРОЛОВ, завлабораторією Інституту соціальної і політичних психології Академії педагогічних наук України:
— Інститути соціалізації у вигляді школи, телебачення тощо працюють, тож знання і бачення поступово змінюються. Радянська символіка разом із представниками старшого покоління відходить у минуле. Для молодших поколінь рідними натомість стають символи сучасної України.
Хоча, звичайно, не можна говорити, що ці нові знання вкорінюються самі по собі. Історичні проекти, особливо зроблені якісно, мали тут свій вплив. Не можна не згадати телевізійне шоу «Великі українці», яке потягло за собою потужну інформаційно-пропагандистську кампанію, суспільну дискусію та політичні баталії. Все це, безперечно, вплинуло на громадську думку.
Нелюбов до політики та політиків наші опитування фіксували давно. Люди не бачать моральних авторитетів, а тим більше лідерів нації серед політиків. А потреба в цьому є, відповідно суспільство починає шукати авторитетів серед інших професійних груп. Тому не дивно, що героями стають Клички.
