Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Українізація України

27 квітня, 2004 - 00:00

Вартий подиву нещодавній протест Держдуми Росії проти того, що відтепер в Україні трансляції українською по радіо та телебаченню є обов’язковими, хіба що із субтитрами російською, де необхідно. По- перше, є певні сумніви щодо того, наскільки якісно ці зміни будуть запроваджені. Якісних програм українською практично немає, в той час як переклад голлівудських фільмів на українську швидше за все буде вигідний тільки обмеженій кількості перекладачів. Опитування свідчать, що близько половини населення України говорить російською вдома, хоча це є діалект, iз розумінням якого в наших російських сусідів нерідко виникають проблеми. У той час як інша половина стверджує, що розмовляє українською, однак їхня мова досить далека від літературної. Попри всі зусилля українських чиновників ця ситуація суттєво не зміниться в найближчому майбутньому. Найбільше, на що ми можемо сподіватись протягом наступних декількох років, це те, що більшість тих, хто заявляє про своє володіння українською, таки вивчать цю мову. А ті, хто говорить російською, зроблять її зрозумілою нашим російським сусідам і здобудуть бодай трохи пасивного володіння українською. А також — що буде більше місця для української мови, літератури, мистецтва та культури в найширшому розумінні цього слова.

Звичайно, якщо Держдума Росії робить такі заяви про російську мову в Україні, Україна, зі свого боку, має повне право робити подібні заяви від імені десяти мільйонів українців, які там проживають. Наскільки мені відомо, в Росії виходить декілька україномовних видань, але немає шкіл, які б навчали молодше покоління читати їх. Якщо Росія забажає підписати двосторонній договір про російсько-українську двомовність, автор цих рядків впевнений, що Україна надішле відповідних негоціантів, які про щось таки домовляться. Що справедливо — то справедливо до кінця.

Жорстокою правдою є те, що Україна довгий час страждала від імперської політики, метою якої було звузити сферу застосування української мови й поширити використання російської. Деінде (на думку спадають Ірландія та Квебек) люди стикалися з цією проблемою й намагалися повернути національну мову на те місце, де вона б і була, якби не зовнішній тиск на неї. Квебек досягнув трохи більшого успіху, ніж Ірландія. Ми також зіткнулись з тим, що чимало росіян вважають українську мову варіантом російської мови, зіпсованої польською (перегляньте документи російської канцелярії з часів Івана Грозного, і ви побачите, що коріння російської мови трохи відрізняється від коріння української), що історія Росії почалася в Києві (можна починати свою історію де завгодно, оскільки концепції сьогодення завжди переносяться на час, місця та народи, які для них були повністю чужими, все ж я рекомендую прочитати працю «Образование великорусского государства» А. Е. Преснякова (Петроград, 1918), щоб побачити, як там все починалось) і що Україна насправді є частиною законної сфери впливу Росії. Згадані кроки з боку Нацради є тільки спробою це виправити.

Є чимало українців, які мають іншу думку, аніж наші російські сусіди, а суть міжнародних стосунків у першу чергу полягає в праві погоджуватись або не погоджуватись. Україна вирішила вступити до НАТО та Європейського Союзу, що стане найкращою гарантією захисту від тих, хто вважає, що Україна не повинна бути незалежною взагалі. Якщо вже на те пішло, датчани говорять мовою, яку деякі європейці вважають далеко не приємною для слуху, але ніхто не збирається заборонити їм говорити нею. Українські посадовці вирішили захистити українську мову й мають право висловлюватись від імені держави та народу, який їх обрав. Європа зробила багато для створення атмосфери терпимості, де народи та їхні мови можуть відрізнятись, але всіх об’єднує спільна мета зробити їхній власний національний вклад у розвиток людської цивілізації. Європа зробила серйозні кроки на захист прав тих, хто говорить іншою мовою або робить інші речі по-іншому. Україна висловила своє бажання приєднатись до цієї спільноти, а тому вона не тільки має право прийняти таке рішення — таке рішення є правильним.

До речі, у Києві, який, напевно, має найдешевше кабельне телебачення в світі, транслюється перший канал Росії. Ті, хто бажає дивитись російські телепрограми, не будуть позбавлені такої можливості.

Професор Джеймс МЕЙС, консультант «Дня»
Газета: